ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ВІДКРИТТЯ ОЗОНОВОГО ШАРУ

1.1. Відкриття К.Ф.Шенбейна

1.2. Спектрофотометр Г.Добсона

РОЗДІЛ ІІ. ОЗОНОВІ ДІРИ. ПРИЧИНИ ЇХ ПОЯВИ

2.1. Поняття озонової діри

2.2. Причини виникнення озонових дір

2.3. Стан озонової діри над південним полюсом

РОЗДІЛ ІІІ. НАСЛІДОК ВПЛИВУ ОЗОНОВОЇ ДІРИ НА ЖИВІ ОРГАНІЗМИ

3.1. Вплив на клімат Землі

3.2. Вплив на рослинність Землі

3.3. Вплив на організм людини

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ТЕЗИ

2.3. Стан озонової діри над південним полюсом

У 1985 р. фахівці з дослідження атмосфери з Британської антарктичної служби повідомили про зовсім несподіваний факт: весняний склад озону в атмосфері над станцією Халлі-Бей в Антарктиді зменшився за період з 1977 по 1984 р. на 40%. Незабаром цей висновок підтвердили й інші дослідники, що показали також, що область зниженого вмісту озону простирається за межі Антарктиди і по висоті охоплює шар від 12 до 24 км, тобто значну частину нижньої стратосфери. Фактично це означало, що в полярній атмосфері існує озонна «діра».

Багато вчених, включаючи автора і його колег з Національного управління по аеронавтиці і дослідженню космічного простору, поспішили почати дослідження з метою з'ясування природи озонної діри, що утворюється кожної весни Південної півкулі в полярному вихрі – ізольованій повітряній масі, що циркулює навколо Південного полюса протягом більшої частини року. (Кількість озону у вихрі зменшується наприкінці серпня – початку вересня, стабілізується в жовтні і знову починає зростати в листопаді.) Доти поки ми не знайдемо причину утворення озонної діри, ми не зможемо встановити, чи має вона вплив у глобальних масштабах чи її «сфера впливу» обмежується Антарктикою, для якої характерні особливі метеорологічні умови. Дослідження в цій області спиралися на виміри декількох типів. Одні прилади розміщалися на землі, інші встановлювалися на повітряних кулях-зондах і супутниках. Прилади на кулях-зондах призначаються для визначення хімічного складу повітря в тих шарах, крізь які рухається куля. Прилади, розташовувані на землі чи встановлювані на супутниках, здійснюють дистанційні виміри по визначенню товщини шару озону (точніше, висоти стовпа, який би утворився, якби весь озон, що розташовується в атмосфері над даною точкою, був приведений до стандартної температури і стандартного тиску). Для визначення товщини шару, що звичайно виражається в добсонах (одиниця, що позначає соту частку міліметра), вимірюють падаючу на землю радіацію на декількох довжинах хвиль, обираних таким чином, що на одних довжинах хвиль радіація сильно поглинається озоном, а на інших – слабко. (Прилади на супутниках реєструють світло, відбите від земної поверхні.) Якщо потік радіації на довжинах хвиль, де поглинання істотне, зріс стосовно радіації на інших довжинах хвиль, виходить, зміст озону зменшився; і навпаки, якщо потік радіації на довжинах хвиль, де відбувається поглинання, зменшився, виходить, вміст озону зріс.

Роботи в цій області спиралися на міжнародне співробітництво. У 1987 р., наприклад, близько 150 учених і технічних співробітників, що представляли 19 організацій і 4 країни, зустрілися в Пунта-Аренасі (Чилі), щоб провести найбільш докладне дослідження шару озону, яке коли-небудь запроваджувалось. Проект одержав назву «Літаковий антарктичний озонний експеримент». У ході експерименту, що показав, що в 1987 р. озонна діра була найбільшою, використовувалися не тільки наземні вимірювальні засоби і прилади, встановлювані на супутниках і кулях-зондах, але і літака-лабораторії. На переустаткованому пасажирському літаку DC-8 і висотному літаку ER-2 учені кілька разів проникали в область зниженого вмісту озону і зібрали детальні зведення про її розміри і хімічний склад повітря в ній.

Експеримент 1987 р., як і інші дослідження, проведені останнім часом, спирався на дві висловлені раніше гіпотези, що пояснюють існування озонної діри. Відповідно до однієї гіпотези, причиною діри є викид в атмосферу хімічних речовин антропогенної природи (поллютантів). Інша теорія покладає провину за утворення діри на природні зміни в циркуляції повітряних мас, що весною Південної півкулі переносять багате озоном повітря в полярну стратосферу.


РОЗДІЛ ІІІ. НАСЛІДОК ВПЛИВУ ОЗОНОВОЇ ДІРИ НА ЖИВІ ОРГАНІЗМИ

3.1. Вплив на клімат Землі

Рис.3.1. Явище парникового ефекту в атмосфері Землі

Потоншення цього шару може привести до серйозних наслідків для клімату Землі. Вміст озону в атмосфері менше за 0.0001%, однак, саме озон повністю поглинає жорстке ультрафіолетове випромінювання сонця, що завдає серйозних поразок кліткам живих організмів. Падіння концентрації озону на 1% приводить, в середньому, до збільшення інтенсивності жорсткого ультрафіолету у поверхні землі на 2%. Внаслідок цього збільшується ймовірність поширення парникового ефекту

Тепло надходить до поверхні Землі від Сонця та із надр планети. Сонце випромінює в основному у видимому діапазоні, й енергія сонячних променів поглинається поверхнею Землі. Рівновага підтримується тим, що Земля втрачає тепло завдяки інфрачервоному випромінюванню з поверхні. Інтенсивність інфрачервоного випромінювання зростає із температурою. Таким чином поверхня Землі нагрівається доти, доки не встановиться баланс між поглинутою й випроміненою енергією. Оскільки вміст озонового шару зменшується, збільшується кількість попадання на Землю інфрачервоного проміння і, таким чином, збільшується температура повітря в атмосфері. Без парникового ефекту температура поверхні Землі за оцінками була б приблизно на 33° нижчою, ніж є насправді, і складала б -18 °C.

Також, важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Кислотний дощ - усі види метеорологічних опадів - дощ, сніг, град, туман, дощ зі снігом, при якому спостерігається зниження pH дощових опадів з-за забруднень повітря кислотними оксидами (зазвичай - оксидами сірки, оксидами азоту).

Термін "кислотні дощі" ввів в 1812 р. англійський інженер Роберт Сміт, в книжці "Повітря і дощ: почато хімічної кліматології". Кислотні дощі виникають у результаті поєднання з атмосферним киснем двоокису сірки та оксидів азоту, які викидаються у атмосферу працюючими на вугіллі та нафті електростанціями, металургійними заводами, а також автомобільним транспортом.

Добуті таким шляхом зневоднені сірчана та азотна кислоти відносяться вітрами у вигляді дощів та нерідко мають значну кислотність. Фільтруючись у ґрунті, вода кислотних дощів уносить багато поживних речовин: кальцій, магній, калій та натрій. Їх місце займають токсичні метали, які під дією дощів стають розчинними та вбивають мікроорганізми, які розкладають органічні залишки і ґрунт залишається без поживних речовин.

Кислі опади спричинюють вимивання з грунтів кальцію, калію та магнію, що веде до деградації флори і фауни.

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 25

Безкоштовна робота

Закрити

Небезпека знищення озонового шару стратосфери Землі та її наслідки

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.