План

Предмет і метод теорії управління

Служба охорони навколишнього середовища

Спостереження за станом навколишнього середовища

Управління екологічною діяльністю в країнах світу

Література

Управління екологічною діяльністю в країнах світу

У Німеччині й країнах Європейського Союзу розроблена і реалізується стратегія екологічно орієнтованого менеджменту й екологічного підприємництва як одного з важливих напрямів екологічної модернізації. Цьому сприяло зростання ролі екологічних якостей і характеристик товарів та продуктів на ринку як передумови їх виробництва і реалізації, посилення тиску громадськості на підприємців, які використовують природні ресурси, дотримання екологічних інтересів населення та розвиток водного законодавства, посилення впливу екологічного права і підприємницької діяльності.

Крім того, всі підприємства Німеччини в обов’язковому порядку проходять екологічний аудит. У багатьох з них прийнято національні стандарти, які регулюють екологічний аудит. Так, у червні 1993 року прийнято основні принципи і положення екологічного обліку в рамках ЄС, які набули чинності в квітні 1995 року. За оцінками німецького агентства з питань навколишнього середовища в галузі екологічної професійної підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів нині професійні екологічні інтереси групуються за ступенем їх пріоритетності для тих, хто навчається, таким чином: переробка відходів; екологічне право; водне господарство і очистка стічних вод; охорона ґрунтів; енергозбереження; охорона довкілля на підприємствах; регіональне екологічне планування (екологічна програма); екологічна експертиза; боротьба з хімічним забрудненням навколишнього середовища; екологічна політика; екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва; міжнародні аспекти охорони водних ресурсів; охорона біорізномаїття; екологічна освіта; екологічна консультація; програми економії води.

У квітні 1992 року в Китаї створено неурядову Раду з питань міжнародного співробітництва в галузі навколишнього середовища і розвитку. В її завдання входить надання уряду Китаю обґрунтованих пропозицій з координації розвитку народного господарства й екологічного захисту, а також залучення для цих цілей коштів і технологічної допомоги з боку іноземних держав. Державне управління із захисту навколишнього середовища розробило комплекс природоохоронних заходів на період до 2000 року. Китай до осені 1993 року приєднався до 50 міжнародних конвенцій і угод щодо захисту навколишнього середовища, зокрема, в країні заборонено промислове використання хімічних речовин, які впливають на водні екосистеми та озоновий шар атмосфери, створено національний центр збору міжнародної екологічної інформації. Крім цього, з початку 90-х років складено програму покращення екологічного стану Пекіна. Частково 17 проектів програми фінансуються за рахунок кредитів Світового банку в сумі 125 млн. дол., а уряд столиці виділив на ці проекти 124,24 млн. дол. Подібні екологічні програми розроблені і для інших китайських міст.

Вважається, що швейцарська система управління охороною природи і навколишнього середовища є найдосконалішою [5]. По-перше, це чітка система взаємопов’язаних політичних, юридичних, соціальних, наукових та організаційних положень і законів, інтегрована у всесвітню природоохоронну систему та органічно вписана в соціально-економічні умови держави. По-друге, вона має механізми функціонування різного характеру і різних рівнів за прямим і зворотнім зв’язками, якщо населення не тільки виконує закони, але й має можливість змінювати їх та впливати на дію уряду. В Швейцарії вироблена національна політика охорони довкілля, яка реалізується через закони, договори, ринкові механізми, природоохоронні інвестиції, кооперацію державних та приватних структур, освіту та пропаганду. Національна природоохоронна політика є невід’ємною складовою державних та приватних планів розвитку, і її виконання забезпечується з боку як державних структур (депутатами, міністерством, поліцією), так і приватних – Лігою охорони природи, Об’єднанням з охорони природи, а також численними екологічними бюро, постійними змішаними комісіями з представників державних урядовців та членів приватних організацій.

У країнах з розвинутою ринковою економікою широко використовуються різні економічні інструменти екологічного менеджменту, які об’єднуються у такі групи [3]:

податкові інструменти (пільгові чи дискримінуючі), зокрема податки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента, користування ресурсами, на інвестиції;

інструменти системи кредитування (пільгові чи дискримінуючі), а саме: за напрямами діяльності, кредитними ставками, об’єктами кредитування, строками кредитування;

субсидії (прямі та непрямі) на державні екологічні проекти, компенсацію частини ризику підприємствам з пілотних екопроектів, на екоцілі населенню, дотації на екологічно досконалу продукцію, компенсація прискореної амортизації екологічних технологій;

екологічні платежі за викид (скид), захоронення шкідливих речовин, фізичні та біологічні види забруднення середовища;

цінові інструменти: екоцінове програмування, екоцінове регулювання, екоцінове стимулювання;

иплати за досягнення певних екологічних результатів і збереження стану середовища;

продаж екологічних прав на викиди, діяльність тощо;

ринкові сертифікати: екологічні квоти, дозволи на виготовлення (продаж) певних обсягів продукції (послуг, робіт);

екологічне страхування видів діяльності, підприємницького ризику, еколого-економічних наслідків.

Забруднення навколишнього середовища стало однією з основних проблем у США, пов’язаною з економічним зростанням. З кінця 60-х років загострення екологічних проблем досягло в країні граничної межі і ставлення до них кардинально змінилося. У 70-і роки були запроваджені стандарти якості навколишнього середовища та екологічна експертиза, у 80-і роки – екологічне управління та планування заходів, пов’язаних із збереженням необхідної якості навколишнього середовища та ініціювання США міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. Створивши необхідний економічний механізм, американцям вдалося не лише зупинити подальше забруднення навколишнього середовища, а й істотно покращити його якість. У США цільові заходи охорони довкілля встановлює федеральне Агентство з охорони природи, а потім кожний штат окремо пропонує конкретні заходи щодо їх реалізації, пов’язуючи з планами розвитку галузі. Ефективним засобом контролю за викидами є запровадження Агенцією з охорони навколишнього середовища США “дозволів” на допустиму кількість забруднюючих речовин, що можуть бути викинуті у навколишнє середовище. Цей захід дав можливість фірмам, обсяг викидів забруднюючих речовин яких є меншим, ніж встановлений для них ліміт, продавати свої права іншим фірмам. У державі створився ринок прав на забруднення навколишнього середовища. Сформувавши банк дозволів на забруднення навколишнього середовища, уряд США покращив екологічну ситуацію в країні.

До перспективних стимулюючих заходів природоохоронної діяльності в умовах України екологи відносять ринкову реалізацію права на забруднення. Ця ідея існує як частина плану заохочення фірм до використання високоефективних очисних споруд і ґрунтується на різниці між фактичним та екологічно допустимим рівнями забруднення. Коли цей рівень є нижчим від встановленої межі, то певна компанія дістає право на забруднення навколишнього середовища у вигляді сертифіката, який може бути проданий іншим фірмам. Враховуючи, що штрафи на забруднення у багато разів перевищують вартість сертифіката, практику використання ринкового стимулу зниження рівня забруднення проти встановлених стандартів слід визнати доцільною і для наших умов [2].

До компетенції органів влади потрібно віднести:

розробку законодавчих основ регламентації використання і охорони екосистем, у тому числі - в зонах надзвичайних екологічних ситуацій;

прийняття стратегічних рішень і розробка державних програм регіональної політики в галузі раціонального використання й охорони навколишнього природного середовища;

координація діяльності природоохоронних та інших органів і установ з питань використання і охорони навколишнього середовища;

встановлення розмірів і регламентація порядку сплати за водокористування і штрафів за порушення екологічних вимог; фінансовий та інший контроль за природоохоронною діяльністю.

Нині в світі значна увага приділяється охороні природних ресурсів як фактора затрат і аналізується їх склад та напрями на підприємстві. Крім прямих, важливі й непрямі затрати. До них відносяться витрати на зміну екологічного іміджу підприємця (наприклад рекламні компанії), компенсація шкоди, завданої здоров’ю населення в результаті негативного впливу на навколишнє середовище, а також витрат робітників (втраченої вигоди) внаслідок неповного завантаження обладнання, зниження обсягів виробництва, пов’язаних з нераціональним використанням та забрудненням екосистем, на проведення аналізу екологічного ризику при природокористуванні, управління ним тощо.

Основними напрямами вдосконалення економічного механізму екологічного управління є модернізація існуючих регуляторів, здійснювана одночасно з розробкою і впровадженням у практику нових ринкових інструментів. Світовий досвід свідчить, що система екологічного менеджменту залежить від ефективності економічного механізму природокористування, який базується на збалансованому поєднані регуляторів примусово-обмежувального характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру, які, в свою чергу, забезпечують сприятливіші умови для природозбереження, а також для забезпечення екологічно безпечних технологій і методів господарювання. У багатьох країнах світу щодо вирішення еколого-економічних проблем природокористування нагромаджений значний досвід: створені ефективні організаційні структури та дієвий механізм правового регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів. Ті відомі моделі управління, які існують нині в Японії, США, деяких країнах Західної Європи, є здобутком багаторічних пошуків, спроб і помилок.

У країнах Західної Європи, починаючи ще з 1973 року, розроблені спеціальні програми охорони природи, у яких загальне визнання здобула ідея стійкого розвитку, відповідно до якої екологічні та економічні цілі в динаміці збігаються, а на рівні Європейського Союзу країни-члени розробили принципи та загальні заходи для законодавчих актів у сфері охорони природи. У Німеччині й країнах ЄС одним із найважливіших напрямів екологічної модернізації є розробка і реалізація стратегії екологічно орієнтованого менеджменту й екологічного підприємництва. Цьому сприяють: розвиток екологічного законодавства і посилення впливу екологічного права на цілі підприємницької діяльності; зростання ролі екологічних якостей і характеристик товарів та продуктів на ринку як передумови їх виробництва і реалізації; посилення тиску громадськості на підприємців для дотримання екологічних інтересів населення. До складу державних стандартів вводяться екологічні стандарти якості водного середовища, екологічної безпеки, екологічної експертизи. У багатьох країнах з урахуванням екологічних проблем сформовано систему сертифікації виробництв та окремих видів продукції тощо.

Генезис статистики охорони і відтворення довкілля індустріально розвинутих країн полягає в якісному розвитку статистичних потоків – від збору даних про природноресурсний потенціал до інформаційного забезпечення з приводу забруднення навколишнього середовища та шкоди, яка завдається суспільству при деградації екосистем, і до макроекономічної оцінки впливу екологічного фактора й повноцінних розрахунків еколого-економічних втрат (доходів). Звичайно, увага приділяється проблемі інтеграції екологічної статистики з економічними індикаторами і навпаки. Тому досить активно розвивається база статистичного моніторингу, нарощується масив макроінформації про стан, якість, продуктивність природних ресурсів, динаміку споживання, відтворення та еволюцію екосистем на локальному, регіональному, національному і міжнародному рівнях.

У зв’язку з виникаючими новими проблемами у сфері охорони довкілля в останні роки почали заявлятись нові інституційні структури, - при ЮНЕСКО створено комітет з біоетики; в Японії організовано Дослідницький центр інноваційних технологій для Землі; створено Організацію нових енергетичних і промислових технологій при Міністерстві зовнішньої торгівлі і промисловості, одним з основних напрямів роботи якої є екотехнології; з 1991 року реалізується програма ООН з питань охорони навколишнього середовища ЮНЕП, яка передбачає тісне співробітництво з банківським сектором.

У 1991 році Світовим Банком спільно з ЮНЕП була створена фінансова природоохоронна організація - Глобальний екологічний фонд (GEF), членами якої на 1 січня 1998 року були 155 держав світу, в тому числі і Україна. Головною метою створеного Фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання країнам, які отримують відповідні гранти пільгових кредитів для реалізації проектів, пов’язаних із вирішенням глобальних екологічних проблем.

Україна завжди брала активну участь у розробках проектів міжнародних організацій, пов’язаних з охороною довкілля. На сьогодні вона є учасницею понад 20 міжнародних конвенцій, пов’язаних з охороною навколишнього середовища, а також понад десяти двосторонніх угод у цій галузі.

Негативними моментами управління природокористуванням є те, що його економічний механізм не спроможний зацікавити товаровиробників у проведенні природоохоронних заходів за рахунок власних коштів, недостатньо ефективно й оперативно реагує на динаміку економічних та екологічних процесів у державі та не поєднується повною мірою іншими економічними показниками і важелями господарської діяльності.

Утвердження економічних (ринкових) підходів до управління природокористуванням означає наукову розробку і практичне впровадження надійних економіко-правових механізмів оздоровлення навколишнього середовища на всіх рівнях господарювання. Причому застосування економічного механізму регулювання природокористуванням повинно здійснюватися шляхом не адміністративного тиску, а створенням таких умов для виробничої діяльності, при яких господарюючим суб’єктам стало б вигідним досягнення екологічних цілей.

Існують розробки, присвячені розвитку екологічного бізнесу, коли природоохоронна діяльність може приносити додатковий дохід. З точки зору розвитку української екологічної політики цікавою є класифікація робіт і послуг у сфері екологічного бізнесу. Наприклад, розділ “Водні ресурси і очистка стоків” включає такі напрями, як “збір і транспортування забруднених стоків”, “технології очистки стічних вод”, “технології і прилади для видалення твердого осаду і шлаків” та інші, в тому числі технології й системи оборотного і повторно-послідовного водозабезпечення, застосування біотехнологій, проведення виставок, семінарів, конгресів із вказаної тематики.

Сьогодні важливе значення має формування і запровадження дієвих економічних інструментів раціонального природокористування, серед яких можна виділити: податки, платежі, фінансову допомогу, кредити на обмеження викидів, платні дозволи на викиди, квоти, допуски чи граничні показники рівня забруднюючого викиду, ліцензії, створення організаційно-економічних умов для інноваційного підприємництва в екології, виробництва екотехніки та екотехнологій, утилізації відходів, розвиток екологічного аудиту, становлення екологічного менеджменту тощо. Платні дозволи створюють для забруднювачів стимули для зменшення своїх викидів до рівня, нижчого від установлених меж, щоб продавати різницю між реальними і дозволеними викидами іншим забруднювачам.


Література

Веклич О. Удосконалення економічних інструментів екологічного управління в Україні. – Економіка України. - № 9. – С. 65 – 74.

Галушкіна Т. Екологічний менеджмент в Україні. – Економіка України. - № 6. – 1999. – С. 78 – 83.

Мельник Л. Принципи екологобезпечного розвитку. – Економіка України. - № 2. - 1996. – С. 71 – 78.

Патока І.В. Економіко-екологічна оцінка господарських рішень (управлінський аспект). Автореф. канд.. дис. – К., 1996.

Шеляг – Сосонко Ю.Р. Швейцарський феномен охорони довкілля. – Екологія і ноосферологія. – Т. 1. – № 1 – 2. – 1995.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 30

Безкоштовна робота

Закрити

Організація управління в екологічній діяльності 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.