Діловодство та документознавство 9

1. Однорідні члени речення

Однорідні члени речення – це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого одне морфологічне вираження і пояснюють одне слово в реченні.

Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого функціонального стилю. У художньому стилі вони мають особливе навантаження, є експресивними засобами на синтаксичному рівні мови.

Основні вимоги до побудови однорідного ряду перебувають в одній площині з вимогами до логічності викладу, адже порушення у семантиці чи структурі усього ряду призведе у тексті до нелогічності. Отже, вимоги до використання однорідних членів речення такі:

1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.

Однорідність як мовне явище підпорядковане логічному законові класифікації.

2. Члени однорідного ряду мають виключати один одного, тобто однорідний ряд - це видові поняття, об’єднані певним родом.

Прикладами помилки змішування родових і видових понять можуть бути такі поєднання: у творах і віршах письменника; люди і молодь були достойними;

3. При побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість повноти поділу.

Особливо це важливо для наукового тексту. Наведемо приклади: Потрібно, щоб ризики враховували всі учасники проекту: замовник, інвестор, учасник, страхова компанія;

Передусім показником у реченні однорідних членів є перелічувальна інтонація. Сурядні сполучники, які служать для зв’язку однорідних членів речення, мають різне семантико-синтаксичне навантаження. Вибір сполучника для зв’язку однорідних членів речення, спосіб цього зв’язку теж має деякі застереження. Зокрема:

1.Єднальний сполучник і може поєднувати пари однорідних членів речення. Потрібно зважати, щоб поєднання парами було мотивованим. Найчастіше навіть в одній парі однорідних членів речення простежується синонімічний чи антонімічний зв’язок між словами, наприклад: потреби і вимоги споживачів;

2. Сполучник та має менший спектр використання, ніж сполучник і. Його використовуємо здебільшого в межах речення, він з’єднує однорідні ряди, але рідко – речення. Основна властивість сполучника та – тісно сполучати. Наприклад: становлення та розвиток; продовольчі та непродовольчі товари;

Існують парні двочленні єднальні сполучник: не тільки... а (але) й, не лише... а (але) й, як... так і та ін.Використання їх супроводжується чітким правилом: перша частина сполучника стоїть біля першого члена ряду, друга – біля наступного, тобто сполучники мають поєднувати справді однорідні лени речення.

Протиставний сполучник але має обмежувальний відтінок, сполучник а заперечує різкіше. Розмір однорідного ряду з розділовими сполучниками (чи, або), зазвичай, невеликий.

2. Етикет

Етикет(франц. étiquette, від флам. steeken – встромляти) – вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету:

Повсякденний.

Оказіональний.

Святковий.

Етикет має багаторівневу будову:

вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються під час привітання, знайомства, звертання, висловлення використання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема подяки, прощання тощо.

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних виразів:

Звертання.

Вітання.

Знайомство.

Запрошення.

Прохання.

Вибачення.

Згода.

Незгода.

Скарга.

Втішання.

Комплімент.

Несхвалення.

Побажання.

Вдячність.

Прощання.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п’ять видів тональностей спілкування:

Висока.

Нейтральна.

Звичайна.

Фамільярна.

Вульгарна.

Висока тональністю спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні – сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифінги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна – в сім’ї, дружньому товаристві; вульгарна – в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

Ділове спілкування пов’язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування – високої та нейтральної.

Звертання – найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті – з нього починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикетним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальних висловів.

Прощання – це слова і вирази, які говорять, коли розлучаються. Ритуал прощання може супроводжуватися певними рухами – уклін голови, рукостискання, помах рукою, обійми.

Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У висловах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх використання належить до обов’язкових етикетних настанов. Не раз вислови подякивживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.

Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину.

Прохання – спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою чогось домогтися від адресата.

Комплімент (франц. compliment – вітання) – слова, які містять невелике перебільшення позитивних якостей людини (розумово-вольових, морально-етичних), а також стосуються зовнішнього вигляду тощо.

Згода – це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника.