План

1. Мова

2. Виступ

3. Заява

4. Мета та завдання курсу

5. Мовна норма

6. Бібліографія

7. Етикет

8. Наголос

9. Анотація

7. Етикет

Етикет (франц. étiquette, від флам. steeken – встромляти) – вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету:

Повсякденний.

Оказіональний.

Святковий.

Етикет має багаторівневу будову:

вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Мовленнєвий етикет – це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і виразів, що рекомендуються під час привітання, знайомства, звертання, висловлення використання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема подяки, прощання тощо.

Засвоєння правил мовленнєвого етикету виступає не тільки показником зовнішньої культури людини, але й має безпосередній влив на формування її особистості, на виховання високої моралі, духовності. Знання національного мовленнєвого етикету, вміння користуватися ним робить спілкування приємним і бажаним. Для ділової людини користуватися правилами мовного етикету відповідно до ситуації є конче необхідно.

Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українського народу. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції українського народу, відповідає його духовним засадам. Без сумніву, в основі національних традицій спілкування лежать загальнолюдські морально-етичні цінності – доброзичливість, повага, привітність, ґречність.

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних виразів:

Звертання.

Вітання.

Знайомство.

Запрошення.

Прохання.

Вибачення.

Згода.

Незгода.

Скарга.

Втішання.

Комплімент.

Несхвалення.

Побажання.

Вдячність.

Прощання.


8. Наголос

Наголос– це основний елемент інтонації, який пов’язаний з виділенням складу у слові або слова у реченні, фразі.

Виділяють такі основні види наголосу – словесний, логічний, фразовий.

Словесний наголос служить для фонетичного об’єднання слова. Виділення одного із складів відбувається трьома способами – підвищенням тону, посиленням голосу, збільшенням тривалості звучання. Відповідно до цього розрізняють наголос – тонічний, динамічний, кількісний.

Системність у наголошуванні українських слів, однак, існує і виявляється об’єднанні певних груп слів одним правилом, а саме:

Іменники із суфіксом -к- у формі множині мають, як правило, наголос на кінцевому складі, напр.: книжки, голки, дошки, папки.

Віддієслівні трискладові іменники на -нн(я) здебільшого зберігають місце наголосу дієслова, від яких утворилися, напр.: читати – читання, писати – писання, пізнати – пізнання. За аналогією до них вигнання.

Пам’ятаючи про смислерозрізнювальну функцію наголосу, не слід плутати слова видання і видання, засідання і засідання, об’єднання і об’єднання, що відрізняються значенням.

3. У префіксальних віддієслівних іменниках наголос падає на префікс, напр.: виняток, випадок, виклик, виробіток, загадка, приказка, посвідка, позначка, але: вимова.

4. Іменники, що поєднуються з числівниками два, три, чотири у формі називного відмінка множини, мають наголос родового відмінка однини, напр.: два брати, три томи, чотири сини.

5. Іменники з частинами -лог, -метр мають наголос на останньому складі, напр.: монолог, діалог, некролог, каталог, кілометр, сантиметр, міліметр.

6. Числівники другого десятка мають наголос на складі на, напр.: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять.

7. Числівник один, одно (одне) у формах непрямих відмінків має наголос на останньому складі, напр.: одного, одному, одним. Місце наголосу змінюється у прийменниково-числівникових словосполученнях типу один до одного, один на одного.

8. Вказівні, присвійні займенники виявляють подібну до числівника один закономірність, пор.: цього, того, мого, твого, свого, але до цього, до того.

9. Варто запам’ятати місце наголосу деяких часто вживаних прикметників, напр.: корисний, черговий, судовий, пересічний і пересічний.

10. Особові форми дієслів теперішнього часу (1 особи однини і множини) часто мають наголос на кінцевому складі, напр.: пишу, беру, кажу, несу, йдемо, несемо, беремо. Наголос у дієслові прошу залежить від значення: прошу „будь ласка” і прошу „дія за значенням дієслова просити”.

11. Чоловічі імена типу Андрійко, Василько, Семенко, Орест також форма родового відмінка імені Тарас – Тараса мають наголос на другому складі.

Наголос, пов’язаний з виділенням у реченні слова, яке несе особливе смислове навантаження, називають логічним.

Варіантом логічного наголосу вважають емфатичний наголос (емоційно-експресивний, виражальний), який робить виділене слово емоційно насиченим.

Синтагматичний наголос здебільшого падає на останнє слово синтагми.

Близьким до синтагматичного є фразовий наголос. В емоційно нейтральному мовленні він стоїть на останньому слові фрази як основній одиниці мовлення, що часто відповідає реченню.

Існують певні правила логічного виділення слів у фразі:

Підмет і присудок (у непоширеному реченні – один з головних членів).

Протиставлення (явне або приховане), зіставлення.

Нове поняття (стрижень інформації).

Останнє слово у багатослівному понятті.

Слова у функції порівняння.

Повтори (частіше наголошується друге слово, рідше – перше).

Іменник в родовому відмінку, якщо разом з іншим іменником він виражає одне поняття.

Звертання, що стоїть на початку фрази.

Постпозитивні означення, тобто ті, які стоять після іменника.

Прислівник, якщо він пояснює дієслово.

Пояснююче слово (чи слова) при дієслові. Саме дієслово, як правило, не наголошується.

Слова, що передають перелік. З двох однорідних членів речення – іменників, дієслів, прислівників – сильніше наголошується другий, з двох прикметників у ролі означення – перший.

Фразовий наголос не тотожний логічному. Відмінність насамперед полягає в тому, що перший керується законами граматичної логіки, а другий залежить від ситуації мовлення, тобто мовець вільно переміщає його в межах фрази (речення) з одного слова на інше, надаючи йому смислової ваги.


9. Анотація

Анотація – це короткий виклад дипломником змісту своєї роботи. Типова структура анотації:

— які питання розглянуті;

— які пропозиції зроблені;

— ключові слова.

Обсяг анотації – не більш однієї сторінки.

Анотація

ПрізвищеІ. П.

Управління ефективністю імпорту на підприємстві

Спеціальність

Заклад освіти

Київ, 2007 рік.

В дипломній роботі розглянуто питання управління ефективністю імпорту на підприємстві.

Робота виконана на базі підприємства товариства з обмеженою відповідальністю “Електрон-прибор”. Дипломна робота містить такі розділи:

сутність економічної ефективності імпорту;

аналіз ефективності імпорту на ТОВ “Електрон-прибор”;

шляхи вдосконалення управління ефективністю імпорту підприємства.

В процесі роботи зроблено висновки та пропозиції щодо обґрунтування напрямків вдосконалення управління ефективністю імпорту підприємства ТОВ “Електрон-прибор”.

Робота містить 19 таблиць, 14 рисунків, 120 літературних джерел та 3 додатки.

Імпорт, ефективність, імпортна операція, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, самостійний імпорт товарів.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

Закрити

Діловодство та документознавство

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.