Діловодство та документознавство
План
1. Мова
2. Виступ
3. Заява
4. Мета та завдання курсу
5. Мовна норма
6. Бібліографія
7. Етикет
8. Наголос
9. Анотація
4. Мета та завдання курсу
Мета курсу – ознайомити студентів з основами культури мовлення, виявити специфіку функціонування усної і писемної форми ділової мови відповідно до фаху, навчити студентів основних принципів користування словниками, вільно володіти лексикою і термінологією своєї спеціальності, виробити у них навички оформлення сучасних ділових паперів.
Завдання курсу – дати студентам наукове обґрунтування поняття культури мови професійного спілкування, що охоплює усі мовні рівні – фонетичний, лексичний, граматичний, стилістичний, виховати у студентів “мовне чуття”, основане на знанні мовних норм, навчити їх правильно створювати й оформляти різноманітні види сучасних ділових паперів.
Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об’єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.
Мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування – людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв’язок мови й суспільства обопільний. Вона – одна з головних ланок ланцюга “суспільна свідомість – праця – мова”, що робить людину власне людиною. Мова – найважливіше знаряддя соціалізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміцнює суспільні зв’язки, взаємодіє зі суспільними групами.
5. Мовна норма
Мовна норма – це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.
Літературна норма виконує важливі суспільні функції – вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування.
Українська літературна мова має розвинену систему орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, словотвірних, граматичних, стилістичних норм.
Орфоепічні норми – це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення.
Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наголошування слів.
Орфографічні норми передбачають єдині способи передачі мовлення на письмі.
Пунктуаційні норми – це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання).
Лексичні норми передбачають дотримання правил слововживання, прийнятих у сучасній українській літературній мові.
Словотвірні норми встановлюють правила утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями.
Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення.
Стилістичні норми закріплюють мовні засоби за конкретними стилями мови.
6. Бібліографія
Бібліографія — це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.
Розрізняють бібліографію:
1) реєстраційну — знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;
2) рекомендаційну — містить назви книг, які автор радить прочитати;
3) як список використаної літератури — містить перелік книг, на які посилається автор.
Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру і призначення видання.
Правила складання бібліографічного опису
1. Автор (прізвище, ініціали), крапка; якщо книга написана декількома авторами, то вони перераховуються через кому.
Якщо посібник написаний чотирма авторами і більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів зазначається "та ін.".
2. Назва книги (без скорочень і без лапок); двокрапка. Підзаголовок (без лапок); крапка, тире.
3 Початкові відомості (місце видання, видавництво, рік видання).
3.1. Місце видання — з великої літери скорочено — Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб), Київ (К.), Харків (X.), Львів (Л.); крапка, двокрапка. Усі інші міста повністю — Донецьк, Одеса, Мінськ; двокрапка.
3.2. Назва видавництва (без лапок) з великої літери; кома.
3.3. Том, частина — скорочено з великої літери (Т., Ч.), цифра тому або частини; крапка, тире. Випуск з великої літери, скорочено (Вип.), крапка, тире.
3.4. Слово "Видання" з великої літери, скорочено, Крапка: порядковий номер видання арабськими цифрами, крапка, тире (Вид. 2-ге).
3.5. Рік видання (лише арабськими цифрами), крапка, тире.
3.6. Якщо вказується загальна кількість сторінок, то пишуться арабські цифри на позначення номера сторінки; слово "сторінка" записується скорочено, з маленької літери. Наприклад: 350 с.
Якщо вказуються конкретні сторінки, то спочатку пишеться слово "сторінка" скорочено з великої літери (С.); крапка; арабськими цифрами номери сторінок, наприклад: С. 35—48; С. 15.
4. Якщо на одній сторінці декілька посилань, то при повторюванні бібліографічних відомостей достатньо вказати "Там само", поставити крапку й тире і записати номери сторінок, на які посилаються.
Наприклад: Там само. — С. 65—70.