Зміст

І. Мольєр – творець жанру „високої комедії”

ІІ. Історія створення комедії «Міщанин-шляхтич».

1. Тематика і проблематика комедії.

2. Образна система комедії.

3. Сміх у комедії «Міщанин-шляхтич».

Література

Додатки

1. Тематика і проблематика комедії.

Основ­ною темою комедії є зображення прагнення багатого буржуа пана Журдена потрапити до вищого товариства. Для цього він вчиться, най­має вчителів, у всьому намагається походити на дворян — і в одязі, і в звичках, і в манерах. Сміх викликає не саме навчання,— у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного, — а ганебне плазування, лакейсь­ке приниження Журдена перед придворними званнями і титулами, кумедні спроби зрівня­тися з аристократами. Сам пан Журден так визначає сенс свого навчання: «Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойно­му товаристві». (Тут і далі пер. І. Стешенко.) Бажання посісти вище місце у суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту не виникло б, якби автор не показав, у яке саме «пристойне товариство» хоче потрапити Журден. Тому другою темою комедії є ви­криття лицемірної моралі аристократії. Разом із Журденом комічними образами п'єси ста­ють граф Дорант і маркіза Дорімена. Автор показує, що вони живуть порожнім життям, весь час тільки розважаються, прагнуть при­власнити чужі гроші і, хоча не розумніші за інших, пишаються своїми титулами та близь­кістю до придворних кіл.

Висміюючи плазування Журдена перед ари­стократією, драматург викриває всю соціаль­ну систему тодішньої Франції — від верхів до низів. Аристократи живуть за рахунок інших, міщани соромляться свого стану і хочуть стати дворянами, кравці улеслюють клієнтів, аби більше вкрасти, вчителі дбають лише про гроші, а митці вважають, що «найщиріші оплески не нагодують шлунок».

Мольєр порушує у своїй п'єсі важливі со­ціальні та моральні проблеми: яке місце лю­дини в суспільстві, які моральні пріоритети та ідеали панують у державі, що визначає цінність особистості, проблеми освіти, виховання, ми­стецтва, кохання, честі, людської гідності та ін.

У своєму творі драматург стверджує гу­маністичні ідеї: людина має бути сама собою, виховувати в собі внутрішню шляхетність, здобувати знання і досвід, не поступаючись своєю гідністю. Водночас він проголошує цінність особистості незалежно від її соціаль­ного і майнового стану. Цю думку втілено в образі Клеонта. Драматург захищав право чесних і добрих людей на щастя. У фіналі комедії Журден дає згоду на шлюб Клеонта і Люсіль, Ков'єля і Ніколь, які так прагнули цього. Вважаючи, що люди з ницими пристра­стями та пороками заслуговують на покаран­ня, автор владою митця вершить правий суд над Журденом, Дорантом і Доріменою, хоча вони й гадки не мають, що постраждали саме за свої вади. Журден був одурений через свою дурість та плазування перед аристократами, а Дорант і Дорімена, гадаючи, що зробили вигідну партію, насправді ж «взяли шлюб із злиднями». .


2. Образна система комедії.

Згідно з прави­лами класицистичної комедії, образна систе­ма «Міщанина-шляхтича» відзначається чіткістю й симетричністю побудови. Негатив­ним персонажам протистоять позитивні. Об­рази об'єднані в певні пари: пан Журден і пані Журден, Дорант і Дорімена, Люсіль і Клеонт, Ков'єль і Ніколь. Кожен із персонажів є ху­дожнім типом: Журден — тип міщанина, втілення марнолюбства; Дорант — лицемір­ний і цинічний дворянин; пані Журден — тип сварливої дружини; Ков'єль — розумний і кмітливий слуга; Клеонт — тип благородної людини, яка понад усе ставить честь і кохання.

Пан Журден — багатий буржуа, котрий соромиться свого походження і хоче по­трапити до вищого товариства. Він вважає, що за гроші мож­на купити все — і знання,, і аристократичні манери, і лю­бов, і титули, і посади. Жур­ден наймає вчителів, які навчають його правилам по­ведінки у світському това­ристві та основам наук. У сце­нах навчання автор викриває невігластво буржуа і водночас схоластичність тогочасної осв?ти. Журден не має елементарних знань, і тому стає жертвою тих, кого цікавить тільки його гаманець. Лег­ковірного міщанина обдурюють геть усі — від учителів і кравців до графа Доранта, бо він легко піддається впливу лестощів та магії звер­тання «ясна вельможність».

Журден смішний у своєму прагненні за будь-яку ціну стати аристократом. Мольєр показує, як певна пристрасть чи вада може витіснити з душі людини всі гарні задатки. Так, марнолюбство заполоняє весь внутрішній світ Журдена. Він від природи не дурний, адже зумів примножити капітал свого батька. Ба­чить шахрайство кравця. Віддає перевагу на­родним пісням перед салонними серенадами. Помічає, що Дорант ошукує його, але пого­джується на це, аби мати змогу на рівних спілкуватися з аристократами. Пан Журден має достатньо розуму, щоб зрозуміти, що вчи­телі пропонують йому мертві істини, які не розвивають, а навпаки, стримують природу людини, її природні бажання і почуття. Однак прагнення здобути дворянство стає сильнішим за здоровий глузд: весь розум і природне єство в Журдені поступають­ся марнославству.

З Журдена усі сміються, явно чи потайки. Пані Жур­ден відверто картає його. До­рант підлещується до нього, хоч у душі зневажає. Слуги Ков'єль і Ніколь не можуть стримати сміх при появі Жур­дена у «великосвітському» вбранні. Але ніщо не здатне здолати пристрасть Журдена, яка стає не просто смішною, а й небезпечною для оточую­чих. Він ображає й обдурює дружину, жорстоко пово­диться зі слугами, готовий пожертвувати ща­стям власної дочки заради аристократичного звання.

Ф. Буше. Ілюстрація до п'єси Мольєра «Вчені жінки». 1757

Журден показаний у п'єсі неосвіченим, гру­бим, сповненим марнолюбства, хоча загалом він добродушний і щирий, часом зворушливо наївний. Над ним можна сміятися, але його нема за що зневажати. Як писав Д. Дідро, «смішний не той, хто знає про свою ваду, а той, хто не знає і впевнений у собі». Журден щиро дивується, що він говорить прозою, що є така наука логіка, що слова складаються із звуків. Він ніби вперше відкриває для себе світ, і це викликає сміх. Але глядачі зрозуміли, що у п'єсі «Міщанин-шляхтич» Мольєр над бур­жуа тільки посміявся, а справжнє вістря його сатири спрямоване проти аристократів, у зо­браженні яких він не пошкодував викриваль­них засобів. Журден, хоча й кумедний у своє­му бажанні стати шляхтичем, але все ж таки кращий за Доранта й Дорімену, бо залишаєть­ся щирим у своїх прагненнях, тоді як вони втратили будь-яке уявлення про честь і совість.

Граф Дорант — зубожілий аристократ, людина без мо­ральних норм. Він обдурює Журдена, не гребуючи жод­ними засобами, аби видурити в того гроші. І все це під мас­кою вишуканості й благопри­стойності. Удаючи з себе дру­га Журдена, Дорант живе за його рахунок і за його гроші робить подарунки Дорімені. У Доранта немає нічого, окрім його титула. Він збіднів не тільки матеріально, а й духов­но. Єдине, що вміє граф,— це витрачати гроші, жити по­рожнім життям і лицемірити.

Мольєр гіперболізує вади Доранта, і най­вищої точки ця гіперболізація сягає у сцені посвяти Журдена в «мамамуші». Дорант, який називався другом Журдена, нічого не має про­ти розиграшу над ним, остаточно виявляючи цим свою ницість. «Розбещеність і безсо­ромність, помножені на лицемірство,— ось образ безчестя в комедії «Міщанин-шляхтич»,— писав про графа Доранта французь­кий критик Н. Пуссі.

Образ маркізи Дорімени поданий також у сатиричному плані. Це молода вдова, яка праг­не розкоші, світських розваг і хоче зробити вигідну партію. Вважаючи графа Доранта ба­гатим, вона погоджується вийти за нього заміж, радіючи, що заволодіє не тільки його серцем, а й майном. Проте Дорімена потрап­ляє у тенета власної розбещеності, її вади обертаються проти неї самої.

Здоровий глузд втілений в образі пані Журден. Вона розуміє всю безглуздість пове­дінки чоловіка, викриває Доранта й Дорімену, щиро хоче щастя для своєї дочки з чесним Клеонтом. Однак пані Журден не є позитивним ідеалом драматурга, оскільки вона надто сварлива, брутальна й обмежена.

Т. Жоанно. Ілюстрація до п'єси Мольєра «Дон Жуан»

Позитивний ідеал автора втілено у представниках мо­лодого покоління. Люсіль і Клеонт — освічені, чесні й добрі молоді люди. Вони не соромляться свого походжен­ня, понад усе цінують в лю­дях моральні якості, чисті й високі почуття, борються за своє щастя. Устами Клеонта виражається авторська пози­ція, утверджується цінність особистості незалежно від її стану, засуджуються вади су­спільства: «Я вважаю, що вся­кий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з'являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослу­жив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони ма­ють право це зробити; отже, скажу вам відвер­то, я — не шляхетного роду». Клеонт не дво­рянин, але має справжнє благородство душі і власну гідність. Він веде чесний спосіб життя, віддано служить державі. Цей образ протис­тавлений негативним персонажам комедії. За свої високі моральні якості Клеонт винаго­роджується у п'єсі шлюбом з Люсіль. Дочку Журдена змальовано у творі менш виразно, але добре показано її привабливі риси — кра­са, людяність і здатність до високого кохан­ня. Автор утверджує силу взаємних почуттів, що важать більше за титули і багатство.

Закоханим допомагають з'єднатися слуги Ніколь і Ков'єль, які представляють народні типи. Весела й гостра на язик Ніколь і винахідливий та кмітливий Ков'єль втілюють по­зитивне, природне, гуманне начало. Ці обра­зи протиставлені егоїзму буржуазії та ницо­сті дворянства. Слуги висловлюють розумні, тверезі оцінки подій та людей, вони активні­ші від своїх хазяїв. Без витівки, яку при­думав Ков'єль, Люсіль і Клеонт не змогли б одружитися. Те, що всю «режисуру» розиграшу автор віддає Ков'єлю, підкреслює гли­боку віру Мольера в народ, у його розум і творчі можливості, у здатність відновити спра­ведливість.

Хоча в кожному з персонажів підкреслюється якась одна риса, не можна не по­мітити, що Мольєр у п'єсі «Міщанин-шляхтич» прагнув до багатогранності зображення людських характерів (так, Журден — втілен­ня не тільки гіпертрофованого марнолюбства, а й наївності, невігластва, практичності тощо). Ця неоднозначність образів була новим кро­ком у розвитку жанру класицистичної ко­медії.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 19

Бесплатная работа

Закрыть

Принципы создания комического в комедии Мольера "Мещанин во дворянстве"

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.