Принципы создания комического в комедии Мольера "Мещанин во дворянстве"
Зміст
І. Мольєр – творець жанру „високої комедії”
ІІ. Історія створення комедії «Міщанин-шляхтич».
1. Тематика і проблематика комедії.
2. Образна система комедії.
3. Сміх у комедії «Міщанин-шляхтич».
Література
Додатки
1. Тематика і проблематика комедії.
Основною темою комедії є зображення прагнення багатого буржуа пана Журдена потрапити до вищого товариства. Для цього він вчиться, наймає вчителів, у всьому намагається походити на дворян — і в одязі, і в звичках, і в манерах. Сміх викликає не саме навчання,— у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного, — а ганебне плазування, лакейське приниження Журдена перед придворними званнями і титулами, кумедні спроби зрівнятися з аристократами. Сам пан Журден так визначає сенс свого навчання: «Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві». (Тут і далі пер. І. Стешенко.) Бажання посісти вище місце у суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту не виникло б, якби автор не показав, у яке саме «пристойне товариство» хоче потрапити Журден. Тому другою темою комедії є викриття лицемірної моралі аристократії. Разом із Журденом комічними образами п'єси стають граф Дорант і маркіза Дорімена. Автор показує, що вони живуть порожнім життям, весь час тільки розважаються, прагнуть привласнити чужі гроші і, хоча не розумніші за інших, пишаються своїми титулами та близькістю до придворних кіл.
Висміюючи плазування Журдена перед аристократією, драматург викриває всю соціальну систему тодішньої Франції — від верхів до низів. Аристократи живуть за рахунок інших, міщани соромляться свого стану і хочуть стати дворянами, кравці улеслюють клієнтів, аби більше вкрасти, вчителі дбають лише про гроші, а митці вважають, що «найщиріші оплески не нагодують шлунок».
Мольєр порушує у своїй п'єсі важливі соціальні та моральні проблеми: яке місце людини в суспільстві, які моральні пріоритети та ідеали панують у державі, що визначає цінність особистості, проблеми освіти, виховання, мистецтва, кохання, честі, людської гідності та ін.
У своєму творі драматург стверджує гуманістичні ідеї: людина має бути сама собою, виховувати в собі внутрішню шляхетність, здобувати знання і досвід, не поступаючись своєю гідністю. Водночас він проголошує цінність особистості незалежно від її соціального і майнового стану. Цю думку втілено в образі Клеонта. Драматург захищав право чесних і добрих людей на щастя. У фіналі комедії Журден дає згоду на шлюб Клеонта і Люсіль, Ков'єля і Ніколь, які так прагнули цього. Вважаючи, що люди з ницими пристрастями та пороками заслуговують на покарання, автор владою митця вершить правий суд над Журденом, Дорантом і Доріменою, хоча вони й гадки не мають, що постраждали саме за свої вади. Журден був одурений через свою дурість та плазування перед аристократами, а Дорант і Дорімена, гадаючи, що зробили вигідну партію, насправді ж «взяли шлюб із злиднями». .
2. Образна система комедії.
Згідно з правилами класицистичної комедії, образна система «Міщанина-шляхтича» відзначається чіткістю й симетричністю побудови. Негативним персонажам протистоять позитивні. Образи об'єднані в певні пари: пан Журден і пані Журден, Дорант і Дорімена, Люсіль і Клеонт, Ков'єль і Ніколь. Кожен із персонажів є художнім типом: Журден — тип міщанина, втілення марнолюбства; Дорант — лицемірний і цинічний дворянин; пані Журден — тип сварливої дружини; Ков'єль — розумний і кмітливий слуга; Клеонт — тип благородної людини, яка понад усе ставить честь і кохання.
Пан Журден — багатий буржуа, котрий соромиться свого походження і хоче потрапити до вищого товариства. Він вважає, що за гроші можна купити все — і знання,, і аристократичні манери, і любов, і титули, і посади. Журден наймає вчителів, які навчають його правилам поведінки у світському товаристві та основам наук. У сценах навчання автор викриває невігластво буржуа і водночас схоластичність тогочасної осв?ти. Журден не має елементарних знань, і тому стає жертвою тих, кого цікавить тільки його гаманець. Легковірного міщанина обдурюють геть усі — від учителів і кравців до графа Доранта, бо він легко піддається впливу лестощів та магії звертання «ясна вельможність».
Журден смішний у своєму прагненні за будь-яку ціну стати аристократом. Мольєр показує, як певна пристрасть чи вада може витіснити з душі людини всі гарні задатки. Так, марнолюбство заполоняє весь внутрішній світ Журдена. Він від природи не дурний, адже зумів примножити капітал свого батька. Бачить шахрайство кравця. Віддає перевагу народним пісням перед салонними серенадами. Помічає, що Дорант ошукує його, але погоджується на це, аби мати змогу на рівних спілкуватися з аристократами. Пан Журден має достатньо розуму, щоб зрозуміти, що вчителі пропонують йому мертві істини, які не розвивають, а навпаки, стримують природу людини, її природні бажання і почуття. Однак прагнення здобути дворянство стає сильнішим за здоровий глузд: весь розум і природне єство в Журдені поступаються марнославству.
З Журдена усі сміються, явно чи потайки. Пані Журден відверто картає його. Дорант підлещується до нього, хоч у душі зневажає. Слуги Ков'єль і Ніколь не можуть стримати сміх при появі Журдена у «великосвітському» вбранні. Але ніщо не здатне здолати пристрасть Журдена, яка стає не просто смішною, а й небезпечною для оточуючих. Він ображає й обдурює дружину, жорстоко поводиться зі слугами, готовий пожертвувати щастям власної дочки заради аристократичного звання.
Ф. Буше. Ілюстрація до п'єси Мольєра «Вчені жінки». 1757
Журден показаний у п'єсі неосвіченим, грубим, сповненим марнолюбства, хоча загалом він добродушний і щирий, часом зворушливо наївний. Над ним можна сміятися, але його нема за що зневажати. Як писав Д. Дідро, «смішний не той, хто знає про свою ваду, а той, хто не знає і впевнений у собі». Журден щиро дивується, що він говорить прозою, що є така наука логіка, що слова складаються із звуків. Він ніби вперше відкриває для себе світ, і це викликає сміх. Але глядачі зрозуміли, що у п'єсі «Міщанин-шляхтич» Мольєр над буржуа тільки посміявся, а справжнє вістря його сатири спрямоване проти аристократів, у зображенні яких він не пошкодував викривальних засобів. Журден, хоча й кумедний у своєму бажанні стати шляхтичем, але все ж таки кращий за Доранта й Дорімену, бо залишається щирим у своїх прагненнях, тоді як вони втратили будь-яке уявлення про честь і совість.
Граф Дорант — зубожілий аристократ, людина без моральних норм. Він обдурює Журдена, не гребуючи жодними засобами, аби видурити в того гроші. І все це під маскою вишуканості й благопристойності. Удаючи з себе друга Журдена, Дорант живе за його рахунок і за його гроші робить подарунки Дорімені. У Доранта немає нічого, окрім його титула. Він збіднів не тільки матеріально, а й духовно. Єдине, що вміє граф,— це витрачати гроші, жити порожнім життям і лицемірити.
Мольєр гіперболізує вади Доранта, і найвищої точки ця гіперболізація сягає у сцені посвяти Журдена в «мамамуші». Дорант, який називався другом Журдена, нічого не має проти розиграшу над ним, остаточно виявляючи цим свою ницість. «Розбещеність і безсоромність, помножені на лицемірство,— ось образ безчестя в комедії «Міщанин-шляхтич»,— писав про графа Доранта французький критик Н. Пуссі.
Образ маркізи Дорімени поданий також у сатиричному плані. Це молода вдова, яка прагне розкоші, світських розваг і хоче зробити вигідну партію. Вважаючи графа Доранта багатим, вона погоджується вийти за нього заміж, радіючи, що заволодіє не тільки його серцем, а й майном. Проте Дорімена потрапляє у тенета власної розбещеності, її вади обертаються проти неї самої.
Здоровий глузд втілений в образі пані Журден. Вона розуміє всю безглуздість поведінки чоловіка, викриває Доранта й Дорімену, щиро хоче щастя для своєї дочки з чесним Клеонтом. Однак пані Журден не є позитивним ідеалом драматурга, оскільки вона надто сварлива, брутальна й обмежена.
Т. Жоанно. Ілюстрація до п'єси Мольєра «Дон Жуан»
Позитивний ідеал автора втілено у представниках молодого покоління. Люсіль і Клеонт — освічені, чесні й добрі молоді люди. Вони не соромляться свого походження, понад усе цінують в людях моральні якості, чисті й високі почуття, борються за своє щастя. Устами Клеонта виражається авторська позиція, утверджується цінність особистості незалежно від її стану, засуджуються вади суспільства: «Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з'являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду». Клеонт не дворянин, але має справжнє благородство душі і власну гідність. Він веде чесний спосіб життя, віддано служить державі. Цей образ протиставлений негативним персонажам комедії. За свої високі моральні якості Клеонт винагороджується у п'єсі шлюбом з Люсіль. Дочку Журдена змальовано у творі менш виразно, але добре показано її привабливі риси — краса, людяність і здатність до високого кохання. Автор утверджує силу взаємних почуттів, що важать більше за титули і багатство.
Закоханим допомагають з'єднатися слуги Ніколь і Ков'єль, які представляють народні типи. Весела й гостра на язик Ніколь і винахідливий та кмітливий Ков'єль втілюють позитивне, природне, гуманне начало. Ці образи протиставлені егоїзму буржуазії та ницості дворянства. Слуги висловлюють розумні, тверезі оцінки подій та людей, вони активніші від своїх хазяїв. Без витівки, яку придумав Ков'єль, Люсіль і Клеонт не змогли б одружитися. Те, що всю «режисуру» розиграшу автор віддає Ков'єлю, підкреслює глибоку віру Мольера в народ, у його розум і творчі можливості, у здатність відновити справедливість.
Хоча в кожному з персонажів підкреслюється якась одна риса, не можна не помітити, що Мольєр у п'єсі «Міщанин-шляхтич» прагнув до багатогранності зображення людських характерів (так, Журден — втілення не тільки гіпертрофованого марнолюбства, а й наївності, невігластва, практичності тощо). Ця неоднозначність образів була новим кроком у розвитку жанру класицистичної комедії.