Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 41

Платная работа

Цена: 300.00грн.

Заказать работу

Зміст

Вступ. 3

Розділ І. Життя і контроверсії 7

1. Біографічні дані 7

2. Творчість. 11

3. Архієпископ полоцький. 21

4. Пілігрім. 26

5. Смерть і життєві дива. 33

Словник термінів. 35

Список використаної літератури. 42

Вступ

Українська полемічно-публіцистична література кінця XVI — першої половини XVII ст. за своїм суспільно-мистецьким характером і за прогресивною значимістю стверджених ідей гідна посісти чільне місце в загальноєвропейському літературному процесі доби Відродження. Чимало вже зроблено літературознавством у справі вивчення ідейно-громадянського змісту і розмаїтості художньо-публіцистичної палітри доробку письменників-полемістів. Проте є ще ряд творів, не досліджених монографічно, а то й зовсім не розшуканих.

Полемічна література має свою специфіку. За формою — це переважно публіцистика з церковно-догматичними екскурсами і медитаціями, але за об'єктивним змістом і функцією ця література була вираженням складного соціально-духовного життя народу. Боротьба проти агресії католицизму і церковної унії за збереження національних традицій віросповідання наклала відбиток на характер полемічної літератури та її форму. В зв'язку з цим не все в творчості полемістів становить літературно-художню вартість. Завдання полягає в тому, щоб розчистити від догматично-теологічного нашарування, від релігійних пересварок і церковної фразеології об'єктивну суть життєвих національно-визвольних і антифеодальних прагнень українського народу, поневоленого і безправного в умовах панування шляхетської Польщі.

В рядах мужньої когорти українських письменників-полемістів XVI—XVII ст. бачимо надзвичайно колоритні постаті публіцистів-мислителів, подвижників і борців за народну справу, вчених і педагогів, яких по праву можна ставити поряд із провідними західноєвропейськими письменниками і філософами гуманістично-ренесансного напряму. До таких мислителів і літераторів належить, зокрема, український письменник-полеміст першої половини XVIIст. Мелетій Смотрицький, автор блискучого художньо-публіцистичного твору «Тренос» і багатьох інших книг, впливових свого часу. Він є творцем відомої в усьому слов'янському світі граматики слов'яно-української мови. Дехто з істориків літератури порівнює Смотрицького з визначним українсько-польським гуманістом кінця XVI ст. Станіславом Оріховським за вченістю, темпераментом й обдарованістю. Смотрицький — письменник яскравого і всебічного таланту. Він любив книгу з великою пристрастю. Наука і творчість стали на все життя його улюбленим заняттям. Це була надзвичайно працелюбна, освічена й ерудована людина, що досягла вершини знання світової історії, філософії, теології, медицини, літератури і лінгвістики. Але основна заслуга Смотрицького в історії української культури пов'язана з діяльністю його як письменника і корифея слов'янської філологічної науки.

Серед українських письменників-полемістів XVI—XVIIст. він є найбільш продуктивним автором. Йому належить за неповними відомостями авторство понад 20 творів.

Життя і творчість Смотрицького припадає на складну добу в історії українського народу. Загарбання України шляхетською Польщею внаслідок Люблінської унії 1569 р. супроводжувалося жорстоким соціальним і національно-релігійним гнобленням.

Кінець XVIі перша половина XVIIст. на Україні характеризуються посиленням народних національно-визвольних рухів. Активізація українського міщанства і селянсько-козацьких мас стає дедалі сильнішою, спрямованою на оборону соціальних прав і національно-релігійної незалежності, причому вимоги демократизації церковного устрою набирали виразно реформаційно-протестантських рис, небажаних ні світській владі, ні православній феодально-церковній верхівці.

Народ боровся мечем і словом, народ повставав, вибухаючи стихійними бунтами, кривавими актами розправи і помсти. Однак ворог був сильний і підступний. Народно-визвольні рухи жорстоко придушувались каральними заходами польсько-шляхетської влади.

Страждання народу подвоїлося після насильницького проголошення Брестської церковної унії в 1596 р. Православні українці й білоруси, які не захотіли пристати до унії, були оголошені «наливайківською сектою» і опинилися фактично поза законом. Коронне законодавство дбало лише про інтереси унії. Феодально-церковний гніт, освячуваний королівською політикою і Ватіканом, досяг свого апогею. Драматизм історичного лихоліття ускладнювався ще більше тим, що церковна унія викликала роздвоєння і розпалила війну серед українського і білоруського народів у той час, коли як ніколи потрібні були єдність і монолітність національних сил у національно-визвольній боротьбі. Унія призвела до кривавої гризні за віру і обряди між православними і прихильниками унії. Українці воювали з українцями, білоруси з білорусами. То була справжня національна трагедія народів, а польська шляхта і феодально-церковна верхівка користувались з такого становища, проголосивши девіз «розділяй і владарюй».

Однак унія не принесла добра і для самої Польщі. Замість очікуваної політичної «згоди» і єдності в країні вона посіяла національно-релігійну ворожнечу між українцями і поляками, а внаслідок цього послабила політичне життя в Речі Посполитій.

Все це відбувалося в ті тривожні роки і десятиліття, коли український народ змушений був захищати свої степові кордони від постійних турецько-татарських нападів і грабунків. За таких обставин траплялися випадки, коли окремі впливові діячі українського суспільства губили політичну рівновагу, втрачали відчуття історичної перспективи, борсаючись у протиріччях на шляху шукання істини і добра для рідного народу. Історичні документи тих часів зафіксували чимало імен з середовища ополячених українських панів і церковників, що покрили себе неславою національного ренегатства, опинившись у скрутний час у таборі ворога.

А як склалася доля Мелетія Смотрицького? На жаль, ідеологічні позиції письменника не характеризуються стабільністю. Однак було б несправедливо за це суворо картати його. В тяжку годину шляхетсько-католицького гніту і сваволі, братовбивчої війни між православними «схизматиками» і «возз'єднаними» з Римом Смотрицький до останнього дня був із рідним народом, жив його турботами.

В умовах «національного роздвоєння» він напружено шукав шляхів до консолідації народних сил в інтересах політичного життя і культурного розвитку України. В колах церковно-просвітительської інтелігенції він вважався найосвіченішою і найвпливовішою людиною. Створюється враження, що Смотрицький в силу обставин поклав на свої плечі найтяжчий тягар — бути провідником і вчителем народу, маючи на меті привести свій багатостраждальний і роз'єднаний унією народ до кращого життя. На жаль, в пошуках істини і добра він не уникнув прикрих помилок, втративши вірні соціально-історичні орієнтири. Саме за це письменник накликав на себе сувору критику й осуд з боку сучасників. Йдеться про те, що в останні роки життя Смотрицький опинився в таборі «возз'єднаних», прийняв унію. В зв'язку з такою провиною сучасники, а за ними й пізніші історики засудили його як відступника і ворога свого народу. А чи був справді Мелетій Смотрицький ворогом? Поставлене питання належить з'ясувати більш об'єктивно. У свій час ці обвинувачення були висловлені з боку істориків церкви та істориків письменства, що оцінювали життя і творчість Смотрицького з позицій православної релігійної доктрини. Ми маємо переглянути такі застарілі нині думки й підійти до літературної спадщини письменника об'єктивно, з боку її історичного значення.

Закрыть

Жизнь и творчество Мелетия Смотрицкого

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.