Лирика Леси Украинская
Зміст
Вступ. 3
Основна частина. 6
1. Творчість. Загальний огляд. 6
2. Одна, але посутня заувага. 12
3. Лірика збірка «на крилах пісень». 14
4. До тебе, Україно. 18
5. Коли втомлюся я життям щоденним. 20
6. Мій шлях. 22
7. «CONTRA SPEM SPERO». 24
8. Досвітні огні 26
9. „Ізольда Білорука” Лесі Українки в контексті середньовічного роману. 28
Висновок. 37
Список використаної літератури. 41
Вступ
Долі великих ваблять здатністю вбирати прагнення, радощі й болі поколінь, одержимістю служіння народові. Простежуємо їхні шляхи, переймаємо їх досвід, щоб якнайповніше віддати себе справі, до якої покликані. І чим той досвід багатший, тим упевненіш наша хода.
Леся Українка постає перед нами все в більшій величі, все в більшій славі. Раз зійшовши зорею першої величини, її ім'я яскраво світить на осяйнім видноколі вітчизняної літератури, культури взагалі. Винятковість життєвого шляху письменниці, трагічність, що важкою печаттю з дитинства лягла на її особистість, а найперше — геніальність писань, що їх вона щедро подарувала у спадок людству, глибоко хвилюють.
Мавка, героїня безсмертної «Лісової пісні», яка не одне покоління чарує своєю ніжністю та вірою в прекрасне людське начало, проголошує: «...Я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає». Це могла б сказати про себе й сама поетеса. Адже творила вона свої образи у повній відповідності з власними думками, чуттями, переконаннями, переливаючи в їхні серця пал власного серця.
Коріння Лесиної творчості в народі. Це істина., що не вимагав доказів. Народ, його історія, його неповторна, всім світом уподобана й визнана художня творчість, його співуча мова — ось джерела, що постійно живили, скроплювали цілющою водою щедрий талант поетеси.
Свій перший вірш, свою «Надію» Леся почала сумним заспівом: «Ні долі, ні волі у мене нема, зосталася тільки надія одна». Проте такі настрої були недовгими. Щире причастя бунтарською поезією Тараса Шевченка, сприйняття основоположних ідей наукового комунізму під-пазували поетесі необхідність пошуків революційних Форм та засобів повалення ненависного ладу. Пасивне сподівання — то для слабосилих, немічних духом, зброя борця — «безжалісний меч, що зніма вражі голови з плеч», a його прапор — «червона, ясна корогва».
Епоха, на яку припав розквіт таланту Лесі Українки — це злам двох віків, украй багатих корінними суспільними змінами. Пролетаріат Росії розгортав усе активнішу боротьбу проти соціального і національного гноблення. «Часи глухонімії» збудились революційним закликом, першими вибухами кинутих у тиранів бомб. Це стало початком великого всезагального руху, який незабаром привівдо створення марксистських груп, який вибухнувбарикадними боями 1905 року, покликав, поставив до лав самовідданих борців тисячі й тисячі хоробрих.
Пробуджене цими весняними громами на повну силу залунало палке слово Лесі Українки, своє місце вона обирає посеред бурі,— так творили Шевченко і Чернишевський, так творять Франко, Коцюбинський, Грабовський... Вона йтиме за ними, з ними, відважно долатиме видимі й невидимі перешкоди, кликатиме вперед, до ясної мети мов одержима. Народові потрібні не лише стрільці — співці здавна в передових його загонах несли слово правди, звитяги, нескоримості.
«Не поет, хто забуває про страшні народні рани». Єдиний лік для цих ран — подих волі, гомін повстання, все-очищаючий Прометеїв вогонь, здатний розсіяти темряву «владарки ночі» й запалити світанок нового дня.
Це був виклик.
Всупереч творам занепадницьким, де панували зневіра й апатія, Леся прагне пісні нової і сама творить її, ту пісню. Вона захоплена, її муза в «гармонії... з громадським настроєм», її поезію «обмарив... суворий багрянець червоних корогов і гомін бурхливої юрби».
Іще стояла, підтримувана багнетами, самодержавна стіна, іще один за одним тяглись до Сибіру, на каторгу, арештантські етапи, іще зводилися на сонячних берегах Криму царські палаци і вілли, а хтось великий і всемогутній, ім'я якому Народ, уже виношував плани руйнації того старого, історично віджилого, і побудови світу нового, без царів, утиску і безправ'я.
Так, хвороба значною мірою заважала Лесі безпосередньо брати участь у якомусь революційному гуртку чи групі, повністю «жити роботою партійною». Однак боротьба за торжество світлих ідеалів людства стає змістом життя й діяльності письменниці, мірилом її розуміння людського обов'язку.
Віктор Гюго писав: «Поезія — змах крил...» Леся Українка, пускаючи в люди свою першу поетичну ластівку, свою збірку, і називаючи її «На крилах пісень», навряд чи мала на увазі ці слова великого француза. Народ дав їй крила, на яких вона злетіла до вершин світового мистецтва, злетіла, але не відірвалась од землі, од коріння, що випоїло рясний садок її багатющої творчості.
«Прийдешність бачу я, віки потомні!» — віщо промовляла поетеса. Прийдешність, що в горнилі Великого Жовтня стала реальною дійсністю.
...Кількох років не дожила Леся Українка до тих вікопомних днів. Вона, як і мріяла, як і бажала, згоріла в полум'ї перших досвітніх вогнів, що владно розкраяли темряву самодержавної ночі. Та її ім'я, її безсмертні творіння — назавше в серцях нащадків.