Детская литература
План
1. Ідейно-художній аналіз поезії Т.Г Шевченка
2. Казки про тварин
3. Основні риси дітей в автобіографічних оповіданнях І.Я. Франка
4. Використання лірики Т.Г. Шевченка в роботі з дітьми
5. Найвідоміші дитячі образи в казках народів світу
4. Використання лірики Т.Г. Шевченка в роботі з дітьми
Незборима совість української нації Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) не залишив якихось праць з етнопедагогіки, однак більшість його поетичних і прозових творів - то свідчення глибокого знання психології рідного народу, його побуту, звичаїв, вірування, моралі і духовних цінностей, господарської діяльності, народно-поетичної, музичної і художньої (малярської) творчості, народних промислів ремесел. Творчість Т.Г.Шевченка і його життя виховують національну самосвідомість, фактично стоять на сторожі генофонду нації, її збереження. Будитель народу, Буремний Кобзар, символ України - таким знає світ Т.Г.Шевченка, якого вшановує кожна українська сім'я, кожен учень і педагог національної школи.
Смислом його життя було служіння рідному народу. Батьківщині, своїм геніальним талантом він намагався виховати і в читачів такої ж сили почуття любові і вірності їм:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого бога.
За неї душу погублю!
Т.Г.Шевченко своєю багатогранною творчістю славить сяйво знань, схиляється перед людською вихованістю і інтелектом, кланяється чемності, повазі до літніх, і саме ці категорії, як відомо, завжди були об'єктом народної педагогіки, народного уявлення про сім'ю і виховання, про роль батьків і дорослого оточення дітей. Він тужить і плаче над знедоленими дітьми, сирітками ("Мені тринадцятий минало...", "І золотої, і дорогої..."); він бачить першопричиною тому державний устрій... Кожен твір Т.Г.Шевченка, кожен епізод його творів і власної долі - то картинка із життя, яка не лише констатує, а виховує, кличе до правди, сталить серця любов'ю до народу і гнівом до визискувачів. Хочемо ми того, чи ні, а саме етнопедагогічне бачення життя, революційна позиція Т.Г.Шевченказробили його незборимою совістю української нації, її Буремним Кобзарем.
Пророк і Будитель Т.Г .Шевченко своїми творами стояв .на сторожі людської душі" її високого рівня духовності, адже він жахався можливості прояву невідтворного розпаду душі:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше - спати, спати
І спати на волі...
І хіба таким-застереженням Пророк не зазирає в душі українців, кому випало розбудовувати державність незалежної України? Так, Т. Г.Шевченко тонко розумів склад душі українця, її зведення, духовного збагачення і ... можливого розпаду аж до загибелі людини, якій часто передував розпар душі.
У світоглядній позиції Т.Г.Шевченка значне місце посідають; педагогічні погляди поета, більшість творів якого фактично е педагогічними настановами, педагогічною мудрістю, що високо майстерно "одягнена" в лати поетичного слова.
Не дуріте самі себе,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
І свого не цурайтесь.
/"І мертвим, і живим..."/
Так міг сказати лише мудрий педагог, хто чітко бачить і глибоко: розуміє складні психолого-педагогічні процеси, що відбуваються в ході і формування людської особистості в сім'ї, в навчальному закладі та засобами самоосвіти, самовиховання і самовдосконалення особистості дитини, підлітка, юнака чи вже дорослої людини.
Практично усе своє тривожне і буремне життя Т.Г.Шевченко був прихильником і пропагандистом досягнень української етнопедагогіки, її надбання, що трансформовані в основу кожного твору славетного письменника і особливо тих, що спрямовані на навчання, розвиток, освіту і виховання молоді, закликають до перемоги світла знань над темнотою рабства. Як мислитель і політичний діяч Т.Г.Шевчеико особливо близько брав до серця відсутність зв'язку офіційної освіти і шкільної практики з народною педагогікою, з народним життям, традиціями сімейного виховання.
Саме тому поетичні і прозові твори Т.Г.Шевченка пересипані цитатами з багатьох народних дум: "Іван Коновченко", "Про пирятинського Поповича Олексія", "Втеча трьох братів з Азова", "Сава Чалий", "Самійло Кішка", багатьох пісень.
Т.Г.Шевченко - унікальне явище в українській культурі. Великий вінок поетичних почуттів, навіяних фольклором і етнопедагогікою, розквітає в повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали", в листах до Кухаренка, А.Маркевича, М Лазаревського, М.Йосипа, в "Журналі", буквально у кожному художньому творі та епістолярній спадщині Великого Кобзаря.
Етнопедагогіка і фольклор для Т.Г. Шевченка передусім виразники мистецького і культурного генія народу, його характеру, волі, душі, соціально-громадських ідеалів.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос - більш нічого,
А серце б'ється, ожива, Як їх почує...
("Ну що б, здавалося, слова").
То ж "голос той і ті слова ідуть між люди", бо етнопедагогіка своїм інструментарієм, своєю зброєю, засобами більш спирається на усне і писемне мовлення, що збуджує і формує почуття і "думу вольную на волю..."
Чи це не кінцева мета етнопедагогіки - виховати справді вільну людину і вільного демократичного суспільства суверенної держави.
Розуміючи цю благородну і архівеличаву місію народної педагогіки та української етнопедагогіки, фольклору та етнографії, їх впливу на формування свідомості і світоглядності, моральних якостей і духовного багатства особистості Т.Г.Шевченко мовить:
Воскресну Нині! Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих... Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх Поставлю слово...
Ставши охоронцем слова рідної мови, ( Т.Г.Шевченко закликав зрозуміти, пізнати таїни рідної мови, бо людина без любові до материнської і мови, не може бути вірною ні своєму народові, ні державі.
Пророцтво Т.Г.Шевченка виходило з глибокого розуміння генотипу українців, тривалості важливого шляху відтворення втрачених закодованих природою в людській пам'яті національно-ментальних ознаків (характеристик). То ж, цілком педагогічне аргументовано, психологічно доведений до відчайдушності, поет вигукує :
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи, моголи!"
Золотого Тамерлана Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слов'яни".
"Слов'яни! Слов'яни"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Образне бачення проблеми, її пізнавально-виховне сприйняття відтворення дозволили поетові досягти такої сили узагальнення, що виступі водночас і як геніальна поезія, і як етнопедагогічна мудрість:
Пам'ятайте завжди: Ви ж українці, спадковуєте давній і вели талановитий та безсмертний народ.
Об'єктивно житгя і творчість Т.Г.Шевченка мали епохальне значеній В історії української педагогічної думки, освіти та шкільництва склались стереотипи трьох епох:
-школа, освіта, учительство і педагогічна думка дошевченкової епохи;
-школа, освіта, учительство і педагогічна думка Шевченкової доби;
-розквіт педагогічної думки і прогресивного руху учительства| пошевченкового періоду розбудови теорії і практики шкільництва і освіти.
Шевченкова доба бунтарства дала життя сотням, коли не тисячам! визначних і відомих, просто вчителів, і щиросердних трударів освітянської! ниви, тих, чиє життя-подвиг не лишилось документально зафіксованим, алеї без цього подвигу неможливо було б підійти сьогодні до національної школи! і національної педагогіки України.
Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми! української школи.