Социальная работа 4
План
1. Мета і завдання психологічної корекції.
2. Основні етапи психологічної корекції: психологічний діагноз, створення психокорекційної програми, її виконання та аналіз ефективності.
3. Індивідуальна психотерапія – один із видів діяльності СПС.
4. Мета і завдання психотерапії. Вимоги до клієнта і психотерапевта.
5. Основні завдання і психотехніки психодинамічного напряму психотерапії.
6. Базові методологічні підходи гуманістичної психології та психотерапії.
1. Мета і завдання психологічної корекції.
Важливими ознаками психологічної корекції є дискретність і орієнтація на вікові норми. Дискретність означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини. Вплив здійснюється на основі теоретичних уявлень про норми перебігу пізнавальних та емоційних процесів, про норми цілеутворення в тому чи іншому віковому періоді. Орієнтація на вікові норми визначає контингент корекційного впливу (переважно діти, підлітки, юнацтво) та використання психодіагностичних методик.
Мета психологічної корекції— усунення недоліків у розвитку особистості.
Завдання психологічної корекціїформулюються залежно від свого адресату — дитини з аномальним розвитком чи особистості, яка має певні відхилення і труднощі в межах психологічної норми. Вони також визначаються змістом корекційної роботи: корекція розумового розвитку; корекція емоційного розвитку; корекція та профілактика невротичних станів, неврозів.
Існують різні недоліки характеру, які підлягають психокорекції. Вони привертають увагу оточуючих і часто є предметом їхньої турботи. Розглянемо типології вад особистісного розвитку людей, що перебувають у межах психологічної норми. Це підвищена збудливість, гнівливість; лякливість і хворобливі острахи; песимізм або перебільшена веселість; нестійкість, підвищена імпульсивність; конфліктність; упертість; байдужість; неохайність; брехливість; постійна жадоба насолод; надмірна активність чи пасивність; замкненість; хвороблива сором'язливість; схильність до крадіжки; негативізм; схильність до блукання; неуважність; деспотизм; надмірна безпорадність; жорстокість щодо тварин; зловтішність, знущання над оточуючими та ін. Названі вади можуть бути відносно дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери чи мати більш тотальний характер і бути пов'язаними зі становленням акцентуації, провідних переживань, системи ставлень і ціннісних орієнтацій. Цей момент є важливим для діагностики і вибору видів психологічної допомоги особистості — корекції чи психотерапії, або корекції у межах психотерапії.
2. Основні етапи психологічної корекції: психологічний діагноз, створення психокорекційної програми, її виконання та аналіз ефективності.
Основними етапами психокорекційної роботи є діагноз, прогноз, створення психологічно-педагогічної корекційної програми, її виконання та аналіз її ефективності. У діагнозі (на основі психологічної діагностики з використанням тестів) фіксуються показники психічного розвитку, їхня відповідність нормам, формулюється гіпотеза щодо причин відхилень.
Психологічний діагноз включає також формування прогнозу. Прогноз є передбаченням подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої.
Особливостями програми корекції є наявність суто психологічної та педагогічної частин. Психолог розробляє і здійснює психологічну частину. Педагогічну частину психолог може розробляти як самостійно, так і разом з батьками, соціальними працівниками, педагогами, родичами (залежно від того, хто буде працювати з дитиною).
Педагогічна частина виконується під постійним контролем психолога. Оскільки коригуючий вплив спрямований на певні конкретні характеристики, то показником ефективності виступають виміри цієї характеристики до і після корекції.
Корекційна програма складається з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей клієнта, його соціально-психологічної ситуації вдома і в школі.
3. Індивідуальна психотерапія – один із видів діяльності СПС.
Індивідуальна психотерапія— це діалог між психотерапевтом і клієнтом з метою психологічної допомоги останньому. Мета психотерапії— сприяння у становленні повноцінної особистості, здатної займати активну і творчу позицію відносно себе та своєї життєдіяльності, справлятися із травматичними ситуаціями та переживаннями, приймати рішення і продуктивно, нешаблонно діяти у відповідних соціально-культурних умовах, із баченням перспективи і почуттям людської гідності. Психотерапія покликана допомогти особистості вижити у різноманітних життєвих і соціальних ситуаціях, знайти своє місце серед людей і якнайповніше реалізувати свої потенції.
Як зазначалося, психотерапія орієнтована на роботу з глибинними особистісними проблемами, що лежать в основі різноманітних життєвих труднощів і конфліктів людини. Тому й термін здійснення психотерапевтичної допомоги є досить тривалим — від десяти до сотні зустрічей протягом років.
До психотерапевта (порівняно із психологом-консультантом) висуваються відповідно й вищі кваліфікаційні вимоги. Бажано, щоб фахівець, що надає психотерапевтичну допомогу, був професійним психологом чи медиком (психіатром) і, звичайно, мав спеціальну психотерапевтичну підготовку. Необхідними для психотерапевта є власний досвід перебування в ролі клієнта і тривалої роботи під супервізорством. Підготовка в галузі психотерапії передбачає знайомство із загальною і конкретною клінічною теорією.
Психотерапевт може займати відносно клієнта різні позиції та відповідно виконувати різні ролі: експерта, "дзеркала", методолога здорового глузду, взірця поведінки, фрустратора тощо — залежно від методологічних принципів, за якими він працює.
Оскільки єдиної психотерапевтичної теорії не існує, завдання психотерапії конкретизуються у декількох психологічних парадигмах (моделях), про які йтиметься нижче. Разом із тим є певні психотерапевтичні фактори, присутні в усіх видах психотерапії, хоча й у різних пропорціях. Це встановлення особливого контакту між психологом і клієнтом; послаблення напруги у клієнта на першій стадії роботи; розширення когнітивних схем за рахунок інформації від психолога; зміна поведінки під впливом емоційного досвіду в терапевтичних взаєминах і позитивно-негативного підкріплення від психолога; набуття соціальних навичок завдяки ідентифікації з психологом; переконання й навіювання — явні чи приховані; засвоєння та закріплення адаптивних форм поведінки за емоційної підтримки психолога.
Виділяють також три основні фази психотерапії. На першій фазі в емоційному плані відбувається встановлення контакту між психологом і клієнтом, у когнітивному — визначення психологічної проблеми, психотерапевтична діагностика. Друга фаза передбачає в когнітивному аспекті роботу над вирішенням проблеми, в емоційному — формування особливих психотерапевтичних взаємин. На третій фазі клієнт "визріває" для виходу з особливих емоційних взаємин із психологом і готується втілювати знайдеш рішення у життя.
Конкретне психотерапевтичне наповнення кожної фази психотерапії визначається методологічними позиціями та індивідуальними особливостями психолога. На сучасному етапі оформилися декілька провідних напрямів у світовій теорії та практиці консультування і психотерапії. Серед них — психодинамічний напрям, що включає психоаналіз 3. Фрейда, індивідуальну психологію А. Адлера, аналітичну психологію К. Г. Юнга, трансактний аналіз Е. Берна та ін.; гуманістичний напрям (роджеріанська психотерапія, гештальт-терапія, екзистенціальна терапія); біхевіоральний напрям (соціальне навчання, когнітивна терапія тощо).
Психодинамічна психотерапія. Психодинамічна (глибинна) психотерапія зорієнтована на психоаналіз. Вона базується на принципі визначального впливу минулого досвіду на формування світовідчуття, певної манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем. Засновником психодинамічного напряму психотерапії був 3. Фрейд. Серцевиною його психоаналітичного вчення є концепція неусвідомлюваного. Ним розроблені й спеціальні психотерапевтичні прийоми проникнення в неусвідомлюване.
Головною метою психоаналізу є виявлення та вивчення неусвідомлюваних сил, які обумовлюють життя і діяльність особистості. Робота психолога спрямована на усвідомлення клієнтом своїх глибинних внутрішніх процесів і оволодіння ними.
Психодинамічна психотерапія проводиться протягом тривалого часу (від півроку до багатьох років) і потребує серйозної і тривалої психоаналітичної підготовки психолога.
Гуманістична психотерапія. Гуманістична психологія, як і психодинамічна, у центр свого підходу ставить людину, її особистість. Проте на відміну від психоаналізу увага приділяється передусім не минулому з його травматичними деструктивними явищами, а сьогоденню, самовідчуттю і досвіду клієнта "тут і тепер ", з вірою в його конструктивні сили. Завдання психолога гуманістичного напряму — сприяння особистісному зростанню клієнта не через пояснення його досвіду в спеціальних наукових термінах, а шляхом співпереживання і прийняття його внутрішнього світу.
Біхевіоральва (поведінкова) психотерапія. На відміну від гуманістичної психології, в центрі якої стоїть особистість, поведінкова психологія націлена передусім на розв'язання певних конкретних психологічнихпроблем. Основна мета поведінкової психотерапії полягає у створенні нових умов для навчання людини, завдяки чому вона може оволодіти своїми діями та змінити поведінку.