Характеристики работы

Диплом

Количество страниц: 96

Платная работа

Цена: 700.00грн.

Заказать работу

Зміст 

Вступ. 3

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми взаємодії соціальних служб та організацій. 12

1.1. Сучасний стан та проблеми взаємодії соціальних служб з громадськими організаціями в Україні 12

1.2 Роль соціальних служб, благодійних і громадських організацій у формуванні громадянського суспільства в Україні 19

1.3. Механізми впливу соціальних служб і громадських організацій на державні структури. 31

Висновки до першого розділу. 52

Розділ 2. Аналіз результатів партнерства соціальних служб із благодійними і громадськими організаціями. 56

2.1. Організаційно-правові засади партнерства державного управління з громадськими організаціями. 56

2.2. Партнерство державних соціальних служб та громадських організацій на рівні місцевого самоврядування. 63

2.3. Партнерство державних соціальних служб та громадських організацій на рівні місцевого самоврядування. 79

Висновки до другого розділу. 83

Висновки. 86

Список використаної літератури. 91

Додаток. 95

Вступ

Актуальність дослідження партнерства соціальних служб та благодійними і громадськими організаціями зумовлюється наступними чинниками. По-перше, значимістю проблеми для незалежної України, що вибрала громадянське суспільство як ідеал суспільного розвитку. Адже, в нашій країні формування таких важливих складових громадянського суспільства як партії та громадські організації, значною мірою, носило настільки заангажований характер і сильно залежало від держави, що не сприймалося як реальна сила. Становлення неформальних інституцій для впливу на владу в таких умовах штовхало їх на протиправні або антисоціальні кроки. Все це, з одного боку, розчаровувало суспільство у можливості реалізації своїх прав на підставі законних дій, а з іншого, заводило всю громадсько-політичну та економічну системи в глухий кут. По-друге, важливістю цієї проблеми для сучасного світу, котрий також має громадянське суспільство за вище досягнення соціальної творчості. Світ знаходиться у стані прискореної активізації ролі суспільства, зростання свідомості самих мас та формування здорової економічної та політичної еліти. Свідомі українці конче мають привчитися постійно розширювати й ніколи не віддавати завойовані ними позиції, гуртуватися, працювати в команді, висувати своїх людей і знаходити серед них найкращих і найздібніших. Треба оволодіти мистецтвом заохочувати, творити ситуації і середовища. Багатющий світовий досвід слід опрацювати й залучити на користь українській справі. По-третє, незадовільним рівнем розвитку методології пізнання досліджуваного процесу взагалі.

В Україні у сучасних умовах через відсутність державної науково обґрунтованої концепції партнерства соціальних служб із благодійними і громадськими організаціями гальмується суспільний розвиток, така тенденція обумовлюється відносно низьким загальним рівнем громадянської культури більшої частини суспільства, браком знань сутності громадянського суспільства, громадянської культури, відсутністю інтересу до неї.

Якщо говорити про дослідження партнерства соціальних служб та благодійними і громадськими організаціями як умову успішної реалізації соціальних проектів на загальноукраїнському просторі, то слід обов’язково враховувати і регіональні особливості нашої країни, які неминуче позначаються на характері відносин суб’єктами цього суспільства. Ясна річ, що є певні історично та навіть географічно обумовлені відмінності, скажімо, Західною Україною з її (порівняно з усією іншою країною) глибоким демократичним досвідом та Європейським впливом, – та Східною Україною, де і досі суттєвою популярністю користуються комуністи та мають величезний вплив місцеві бізнес-клані.

Є також ряд інших місцевих особливостей ментального та соціально-політичного характеру, які треба мати на увазі, розглядаючи перспективи партнерства соціальних служб та благодійними і громадськими організаціями.

Про Донецьку область у нас прийнято говорити, як про один з "проблемних" регіонів, з точки зору загрози цілісності і незалежності Української держави. Справді, не можна не визнати наявність певних особливостей, які відрізняють політико-національні настрої місцевого населення та еліти. Ситуація у області не така однозначна, а місцеві уподобання (маючи безперечно свою регіональну специфіку) нагадують багатошарове утворення із різних складових і, що головне, не позбавлені амбіцій спрямованих саме на Україну.

Проте, в реаліях сьогодення намітилися тенденції хай і повільного, своєрідного, проте зрушення у напрямку поступової інтеграції донеччан у загальноукраїнський громадянський простір, який сам, власно кажучи, тільки знаходиться у стадії свого формування. Важливе тут інше, цей процес не повинен бути пущений на самоплив. І тут вже постає інше риторичне питання – а чи є в нас державна регіональна політика щодо формування загальнонаціонального ментального простору, щодо розвитку партнерства соціальних служб із благодійними і громадськими організаціями?

З огляду на усе вище зазначене українські дослідники та громадські діячі все більше приділяють уваги взаємодії держави та громадянського суспільства в контексті розвитку секторального партнерства на всіх рівнях. Адже демократичне суспільство базує свій добробут і розвиток на трьох елементах: вільно ринковій економіці, репрезентованій сектором бізнесу, демократично обраній публічній владі, представниками якої є парламентарі, члени рад та працівники управлінь, а також на добровільних громадянських інституціях, до яких входять передусім недержавні організації. Ці три платформи, які творять базу сучасного суспільства, можуть виконати своє завдання тільки за умови партнерства. Сьогодні існує потреба ефективного об’єднання зусиль, партнерства та запровадження нових механізмів залучення громадськості до процесу створення стратегії розвитку держави, оскільки саме відсутність громадської участі та контролю за процесом вироблення політики є одним із найсуттєвіших недоліків українського суспільства, що, в свою чергу, породжує недовіру до державної влади та їх рішень.

Тому проблеми партнерства соціальних служб із благодійними і громадськими організаціями є актуальною проблемою сьогодення, що потребує її подальшого наукового обґрунтування та вирішення.

Об’єктом нашого дослідження виступає партнерство соціальних служб та благодійними і громадськими організаціями

Предметом нашого дослідження є аналіз умов за яких можлива успішна реалізація соціальних проектів.

Мета нашого дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та науковому вивченні проблеми партнерства соціальних служб та благодійними і громадськими організаціями: аналіз їх реалій, досвіду і перспектив у реалізації соціальних проектів.

Провідною гіпотезою нашого дослідження виступає твердження про те, що партнерство соціальних служб та благодійними і громадськими організаціями виступає запорукою успішної реалізації соціальних проектів.

Завдання дослідження.

1. Дослідити сучасний стан партнерства соціальних служб із благодійними і громадськими організаціями;

2. Визначити роль соціальних служб та благодійних і громадських організацій у формуванні громадянського суспільства в Україні.

3. Проаналізувати механізми впливу соціальних служб організацій на державні структури.

4. Дослідити організаційно-правові засади партнерства соціальних служб з громадськими організаціями.

5. Окреслити особливості взаємодії соціальних служб із благодійними і громадськими організаціями в умовах трансформації українського суспільства

Ступінь розробленості проблеми. Виконанню поставлених завдань сприяє періодизація розвитку ідеї та практики громадянського суспільства, прийнятним варіантом якої можна вважати три стадії, виокремлені професором Каліфорнійського університету Джеффрі Александером і умовно названі ним “громадянським суспільством І, II і III”.

“Громадянське суспільство І” (як соціальний феномен, і як теоретична концепція) охоплює період від кінця XVII до 1-ої половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж.Лок, А. Ферґюссон, Ш-Л.Монтеск'є, І.Кант, Ґ.Ф.Г.Геґель, А. де Токвіль.

Застосувавши термін societas civilitas (пізніше: civil society - цивільне суспільство) для означення нових суспільних порядків, які утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започаткували властиве й нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення суспільства та держави, їх трактування як певного типу антиномії, за допомогою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов'язані та взаємообумовлені, проте відмінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну).

Надзвичайно актуальною для сучасного читача залишається книга французького дослідника Алексіса де Токвіля “Демократія в Америці”, написана у 1832 р. В ній вперше було показано тісний зв’язок і в певному сенсі тотожність громадянського суспільства та демократії. Токвіль започаткував соціокультурний підхід до розуміння громадянського суспільства, що акцентує увагу на моральному та соціопсихологічному впливові мережі громадських асоціацій, зайнятих вирішенням повсякденних “малих” справ. Саме ці організації формують “місцеві і особисті свободи”, створюють необхідне для демократії активне соціальне поле, поширюють дух солідаризму, терпимости та кооперації, а також створюють ситуацію наявности “пильного громадського ока”, яке повсякчас слідкує за владою. Така інтерпретація видається найбільш плідною при розгляді громадянського суспільства як “стратегії переходу” до демократії в посткомуністичних суспільствах, бо вона акцентує увагу не стільки на негативних функціях громадянського суспільства (бути противагою владі, служити заборолом проти диктатури), скільки на позитивних (створювати громадянську культуру, формувати сприятливе для демократії соціальне середовище).

Отож, громадянське суспільство І, яке формувалося від XVII аж до 1-ої пол. XIX ст., на практиці було молодим буржуазним суспільством, яке утверджувало ліберальні свободи, підкорялося законові, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загально значущими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об’єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізмів саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Разом з тим, ринок привніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття суспільности.

В міру усвідомлення цих проблем зростала стурбованість щодо них, ширилися класові антагонізми, загострювалася класова боротьба, а теорія громадянського суспільства, яка акцентувала увагу на позитивних, солідаристських аспектах, відходить у минуле. Настає період громадянського суспільства II, який триває від середини XIX до 2-ої пол. XX ст. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається (а в країнах т.зв. “другого ешелону” цивілізації щойно починає утверджуватись). Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються.

Суспільство, за висловом Дж.Кіна, “дичавіє”. На практиці це проявляється в загостренні класових суперечностей, у пануванні насильницьких методів розв’язання конфліктів, загалом - у “нецивілізованому” поводженні та незбалансованому впливі тих, кого ми нині назвали б “олігархами”. Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, серед них одна з найрадикальніших - марксизм. К.Маркс і Ф.Енгельс та їхні послідовники оголошують громадянські зв’язки і громадянське суспільство формою класових відносин, породжену капіталістичним способом виробництва і приречену загинути разом із ним.

Саме прихильники марксизму актуалізували концепцію громадянського суспільства в післявоєнний час, скориставшись нею для критики “соціалістичного авторитаризму” в центрально-східноевропейських країнах. “Для них знання Гегеля, молодого Маркса і Ґрамші було живим зв’язком із концепцією громадянського суспільства і дихотомією “держава - суспільство”.., - зазначають Е.Арато та Дж.Коен. - Проте самі вони, завдяки протилежному до марксистського трактуванню цього фундаментального поняття, незабаром перетворилися з неомарксистів на “постмарксистів”.

Як підструктура суспільної системи, громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури.

Інститутами громадянського суспільства є:

добровільні громадські організації і громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади;

незалежні засоби масової інформації, які обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громадська думка як соціальний інститут;

у певному аспекті - вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;

залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);

на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспільства також розподільчо-реґулятивні інститути сучасної держави загального добробуту.

Можемо дати таке визначення громадянського суспільства: Громадянське (цивільне) суспільство — це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивидів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності.

“Демократичне громадянське суспільство” вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об’єднань тут є “прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможности, здатности до розгляду політичних питань, а також схильности розглядати їх в ім’я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними “міні-республіками”, орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики”.

“Посередницьке громадянське суспільство” розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, “соціабельність”, здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадянськости, відкритости, товариськости та відповідальности — якості, які утримують плюралістичну ліберальну демократію разом (як це описано у Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві “від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов’язково має трансформуватись у політичне представництво”.

Характеризуючи ступінь дослідженості даної теми, слід зазначити, що від початку 90-х рр. в Україні вже накопичено певний досвід партнерства соціальних служб та благодійними і громадськими організаціями в реалізації соціальних проектів. Цей досвід весь час збагачується і його варто постійно досліджувати, аналізувати, адже кожен конкретний приклад успіху тієї чи іншої організації може бути проаналізований та використаний. Фактично, я спробувала зосередитися на практичному українському досвіді секторального партнерства "урядові організації — недержавні організації", формах, способах, механізмах, сучасних проблемах та перспективах такого партнерства, які є напрацьовані протягом останніх років.вона саме зараз активно обговорюється на різноманітних науково-практичних конференціях, в колі науковців та громадських діячів-практиків, написані наукові статті з даної теми, проведенні та продовжують вестися наукові дослідження, проте переважна більшість літератури з даного питання має описовий (часто статистичний) і дуже конкретний характер.

Окреслимо структуру нашої роботи: робота складається із вступу, двох розділів та висновків. В першому розділі охарактеризовані причини та передумови партнерства соціальних служб та благодійних і громадських організацій, сучасний стан розвитку третього сектору в Україні. В другому розділі проаналізована взаємодія громадських організацій із органами місцевого самоврядування, наведено конкретні приклади та випрацьовані процедури й механізми партнерства у реалізації соціальних програм.

Закрыть

Партнерство государственных служб с социальными организациями

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.