ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. «Біблія як явище культури»

1.1. Виникнення Біблії, її склад і структура

1.2. Ісус Христос — центральна постать християнства.

1.3. Переклади Біблії та їх культурне значення.

РОЗДІЛ ІІ. «Роль і місце Біблії у мистецтвознавстві»

2.1. Біблійні мотиви у літературі.

2.2. Біблійні мотиви у мистецтві.

ВИСНОВКИ

Яскравість пластичної “картинки” – опису в Біблії заступається яскравістю енергійного переживання – “перебування”: не тілесні форми, а рухи, пориви душі є на першому плані. Звідси особлива виразність та “яскравість” саме переживання, а не споглядання. Незавершеність, становлення, процесуальність світу, крім незакінченості, відкритості оповіді виявляється у незавершеності та відкритості сприйняття й розуміння, “недомовленості” та полісемантичності. Буквальний смисл завжди передбачає наявність метафори, алегоричне та символічне прочитання. [40;221].

Для біблії притаманні мотиви, спільні з іншими стародавніми літературами Сходу (Єгипетською, вавилонською, ханаанською). Насамперед, це переважання у давньоєврейському та арамейському оригіналі саме поетичної форм. З’ясовано, що понад половини всієї Біблії складають поетичні тексти. Значні фрагменти П’ятикнижжя, майже всі повчальні та пророцькі книги Старого Завіту написані віршами; більшість логій та притч Ісуса в Новому Завіті у своїй семітичній основі також віршовані. Поетична форма значної частини біблійного тексту базувалася на семітичній основі і втрачалася через численні переклади. Цікаво, що зворотні переклади грецького тексту Євангелій єврейською або сирійською ( близько до арамейської) мовами демонструють відновлення певних художніх рис, які не простежуються у церковному каноні. Реконструкція біблійної поетики нині усвідомлюється як одне із завдань, що постають перед перекладачами Біблії.

Серед біблійних засобів художньої експресії дослідники зокрема визначають:

  • алегорії та метафори, коли один предмет подається в образі іншого, або на одне явище перенесені властивості іншого; численні антропоморфні та натуроморфні образи людей чи Бога в Біблії Являють собою метафори; про народ Ізраїлю говориться як про виноградник; Єрусалим постає в образі жінки; вірні – як “сіль землі”, “світло світу”, механізмом застосування метафори є порівняння;
  • Історія світової літератури знає багато прикладів художньої інтерпретації біблійних сюжетів, від переказів-парафразів до вільних обробок. Частина їх залучалася до церковного вжитку, наприклад проповіді на окремі богослужбові тексти (покаянні “спокутувальні” канони тощо).(27).

    Найдавнішим літературним твором на біблійну тему вважається драма ІІ ст. до н.е. “Вихід”, стилізована автором, еллінізованим іудеєм Єзекіїлем, під античну трагедію. Останні століття до н.е. та перші століття н.е. ознаменовані появою численних апокрифів, де імітувався біблійний стиль, але відчувався вплив фольклорних, міфологічних і художніх мотивів. У добу патристики виникали художні перекази біблійних сюжетів Старого й Нового Завітів, створені за зразками античної поезії вже церковними авторами (Григорій Неокесарійський, Єфрем Сирін, Григорій Назіанзін). Не виключено, що у такий спосіб християнські письменники намагалися відтворити поетичну першооснову оригінального біблійного тексту.

    Середньовічні обробки біблійних тем зберігали зв’язок із поетичними формами античності, але біблійна поезія потрапляла до культової сфери, особливо у Візантії (кондаки Романа Солодкоспівця, “Великий канон” Андрія Критського). На заході відомі латинські поетичні парафрази в античному дусі Авіта, Венанція Фортуната. виникали й національна біблійна поезія та драматургія “базовані на фольклорних мотивах ( т. зв. містерії, міраклі). Католицька церковна традиція послуговувалася біблійними сюжетами в гімнографічних і повчальних творах (Адам Сен-Вікторський, Бернар Клервоський, Гуго Леруа, Фома Кемпійський). розвивалася апокрифічна література на біблійні теми під позахристиянським впливом: іудаїстського мідрашуаганди, ісламського фольклору, дуалістичних та гностичних течій (маніхейства, павликіанства, богомильства). Окремо слід зазначити особливе місце біблійних мотивів у творчості одного з провісників Ренесансу, поета й містика Данте Аліг’єрі.

    Доба Відродження, Реформації та бароко знаменувалася новим сприйняттям Біблії внаслідок поширення друкарства, національних біблійних перекладів. [20; 314]. Саме ці переклади часто сприяли зародженню та розвиткові національних літератур у Європі. Релігійна полеміка між католицизмом та протестантизмом і потреба у релігійній пропаганді також стимулювали художнє осмислення біблійних сюжетів. Відомі католицькі інтерпретації Я. Саннадзора, Т. Тассо, Хуана де ла Крус, Лопе де Вега, П.Кальдерона. Трагелії Ж. Расіна, що закликали до релігійної толерантності, базувалися на богословських коментарях. Протестантське осмислення Біблії йшло від суто практичних форм, сповнених моральних та історіософських мотивів ( Г. Сакс, Т. Беза, Т. Наогеоре, Б. Вальдіс, А. Обіньє, Д. Пік, Д.Драйден, Дж. Мільтон).

    Вплив класицизму ХVІІІ ст. позначився на творчості Ф.П. Клопштока, К.Віланда. Становлення романтизму ознаменувалося осмисленням психологічних, філософських та соціальних проблем через звернення до трагічних, конфліктних сюжетів Біблії ( Й. Лафатер, Й. Бодмер, С. Геснер, В.Альфієрі, В. Блейк). У ХІХ ст. філософічними, історичними та ліричними зверненнями до біблійних сюжетів позначені твори романтиків Дж. Байрона, В. Водсворта, Г. Лонгфелло, Ф. Шатобріана. Оповіді з біблійної історії, часом вільно інтерпретовані та модернізовані, часом опрацьовані в традиційному дусі, були матеріалом для прозаїстів (М. Кореллі, Л. Валес, Е.Ренан, Ф. Фаррар, Г. Флобер, А. Франс), поетів ( А. де Віньї, Ш. Бодлер, В. Гюго, Г. Гайне) та драматургів ( Й.В. Гете, О. Уайдл, Е. Ростан). У ХХ ст. великої популярності набули історичні романи на біблійному матеріалі (Г.Френсен, Г. Еберс, С. Цвейг, Т. Манн, Л. Фейтвангер, П. Лагернквіст, Г. Сенкевич, Я. Добрачинський). Модернізовані біблійні мотиви, із застосуванням метафорики та алегорії часто використовувалися для загостреного зображення суспільних проблем ( К. Чапек, Дж. Стейнбек). Побачили світ белетризовані біографії Ісуса Христа як у традиційному (Дж.Папіні, Ф. Моріак), так і в критично-гуманістичному дусі (Н. Казандакіс, Г. Панас, Е де Кейрош, М.О. Сільва). Російська література, опрацьовуючи біблійні сюжети, опановувала спільну з українською давньоруську спадщину, а також давньоукраїнські впливи ХVІІ ст. (С. Яворський, С. Полоцький, Д. Туптало, Ф. Прокопович). Релігійна полеміка, викликана церковним розколом у Росії, спричинила особливу художню виразність старообрядницьких проповідей (прототип Авакум). Російські літератори ХVІІІ ст. створювали переважно в дусі католицизму віршовані біблійні парафрази та духові оди, сповнені біблійних ремінісценсій (М. Ломоносов, В. Тредіаковський, А. Сумарохов, Г. Державін). Російська поезія ХІХ-ХХ ст. надзвичайно багата парафразами і творами за біблійними мотивами (В.Жуковський, О. Пушкін, О. Грибоєдов, О. Толстой, А. Майков, я. Полонський, М. Язиков, А. Хом’яков, Вл. Соловйов, М. Волошин, В’яч. Іванов, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, Б. Пастернак). Літературно інтерпретували Біблію твори І. Буніна, Л. Андреєва, А. Купріна, М. Булгакова. На початку століття Д. Мережковський поєднував художню творчість з історичними та екзегетичними дослідженнями, а в другій його половині й до сьогодні видатний культуролог та екзегет С. Аверінцев виступає як перекладач і автор духовної поезії.

    Вплив Біблії на давньоруську літературу відзначався спочатку перекладними творами, серед яких були й поетична лірика, інтегрована до богослужіння (гімнографія), й церковна проповідь, і парафрази з тлумаченнями, й численні апокрифи. Останні містики фольклорні сюжети та легенди візантійського, перського, індійського походження (оповіді про Соломона, царицю Савську, чудовисько Китовраса, про зішестя Христа до пекла тощо). Біблійними ремінісценціями сповнена давньоруська літописна і повчальна література, що осмислювала долю християнізованої Русі в контексті всесвітньої Священної історії спасіння (Нестор Літописець, Володимир Мономах, Даниїл Заточник, Кирило Туровський, Іларіон Київський).[46; 104-106].

    Сплеск інтересу до духовного, ідейного та художнього потенціалу Біблії стався у добу культурно – національного піднесення (ХVІ-ХVІІІ ст.), поєднаного з релігійним протистоянням (Реформація та Контрреформація, боротьба між прихильниками та супротивниками унії у Східній церкві). Літературне опрацювання біблійних сюжетів переважно не мало самостійного естетичного характеру, підпорядковувалося ідеологічним, полемічним та дидактичним, виховним завданням (І.Вишенський, Г.Смотрицький, Х. Філалет, Клірик Острозький, М. Смотрицький, З.Копистенський, І. Галятовський, К. Транквіліон-Ставровецький, П. Могила, Л. Баранович, А. Радивіловський, В. Ясинський, С. Яворський, Д. Туптало, Ф. Прокопович). Біблійна тематика присутня у світських драматичних та поетичних творах тієї доби (шкільні драми, інтермедії, діалоги, декламації, панегірики тощо), а також у текстах до містерій та міраклів-театралізованих дійств, що синтезували церковне вчення, елементи літургії та фольклору. П’єси для шкільної драми, одним із центрів якої стала Києво-Могилянська академія, у ХVІІІ ст. набули величезної популярності (анонімні автори, С. Ляскоронський, Д. Туптало, М. Довгалевський). Українські літератори та біблеїсти справили значний вплив на закріплення біблійної тематики в російській літературі (С. Полоцький, С. Яворський, Ф. Прокопович, Д. Туптало). Оригінальним мислителем ХVІІІ ст., котрий у поетичній формі символічно витлумачував Святе Письмо, був Г. Сковорода. (56; 84) .

    Для української літератури ХІХ ст. властиві й традиційні сприйняття Біблії у творчості та філософсько-етичних роздумах (М. Гоголь), і свідоме використання біблійної символіки в обґрунтуванні потреб та завдань національного руху (М. Костомаров, П. Куліш, Кирило-Мефодіївське товариство) [29]. Той самий П. Куліш у своїх біблійних перекладах удавався до художніх парафразів. Нарешті, дуже потужним, емоційно та художньо переконливим стало звернення до біблійних сюжетів та образів в українській поезії другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. (Т. Шевченко, І. Франко, О.Пчілка, Л. Українка, С. Руданський, М. Чернявський, С. Яричевський, К.Устиянович). Франко, до того ж, опікувався текстологічним, літературним та історико-критичним аналізом Біблії.

    У ХХ ст. за панування атеїстичної ідеології, до біблійних сюжетів та образів вдавалися багато поетів. Митці різних стилів та світоглядів, визнані або гнані на Батьківщині, виявляли у цьому моральну опозицію і прагнення до національного визволення власного народу та духовної свободи особистості (П. Тичина, Б.-І. Антонович, М. Філянський, Ю. Клен, О. Ольжич, Є. Маланюк, П. Карманський, Т. Осьмачка, Д. Загун, П. Савченко, Г. Чупринка, М. Зеров, Б. Лепкий, Ю. Боршош-Кум’ятський, Зореслав, І.Світлицький, В. Стус). В останні десятиліття до релігійно-філософського та етичного осмислення Біблії в поетичній формі вдавалися П. Мовчан, В.Кордун, І. Драч, Д. Павличко, І. Жиленко, Л. Костенко.

    Біблійні мотиви простежуються в творчості світочів українського слова. Біблійні ідеї та сюжети творили алегоричний образ знедоленої України та її соціальних суперечностей, були засобом формування національної самосвідомості.

  • метонімію, алегоричне “перейменування”, близьке до метафори (наприклад, “Пасха” може означати пасхальне ягня; “очі” – розум, “Мойсей”– Закон або всі книги Старого Завіту);
  • синекдоху, різновид метонімії, коли частина означає ціле, й навпаки, однина – множину і навпаки;
  • уособлення, персоніфікацію, яка вживається для підвищення експресивності тексту;
  • стилістичну симетрію, або смисловий паралелізм, підсилювання образів у дво - та тривіршах через специфічне (симетричне, паралельне) розміщення смислових фраз: синонімічне, антитетичне, синтетичне та ступеневе;
  • риторичні запитування, оклики, звернення – прийом, що емоційно підсилює текст;
  • гіперболи, перебільшення з метою посилення виразності оповіді; у Біблії трапляються в героїчному епосі, у повчально-поетичних книгах, а також у Євангеліях у проповіді Христа та у мові євангелістів;
  • інвективи – критично-полемічні висловлювання іронічного та сатиричного забарвлення; вкладені здебільшого в уста пророків, Ісуса Христа і спрямовані проти невірності, ідолопоклоніння та негативних моральних якостей;
  • “мандрівні” сюжети, спільні для різних літературних традицій Сходу, приміром, сказання про всесвітній потоп;
  • ідіоматичні вирази, що не перекладаються буквально, а потребують пояснення (наприклад, “ходити перед Богом” – бути праведним; “прилучитися до своєї рідні” – померти);
  • акростих, коли перші літери кожного рядка або фрази разом утворюють самостійну смислову одиницю, найчастіше ім’я чи абетку ( наприклад, Плач Єремії);
  • алітерацію, повторення співзвучних складів або літер у межах однієї фрази; у близькосхідній поезії саме алітерація є експресивним еквівалентом “нашої” рими;
  • ампліфікацію, тобто повторення слів та конструкцій задля посилення думки;
  • вживання архаїзмів як наслідування пізнішими авторами стилю попередників;
  • звукоімітацію для посилення враження;
  • виділення смислових фрагментів – строф через застосування спеціальної пунктуації та контиляції;
  • рими – досить рідко трапляються в Біблії, поступаючись алітерації;
  • поетичний ритм – сумірність звуків та наголосів, що в Біблії пов’язана зі стилістичною симетрією та алітерацією і є доволі специфічною порівняно з європейською поезією.
  • Характеристики работы

    Курсовая

    Количество страниц: 56

    Бесплатная работа

    Закрыть

    Библия как явление культуры

    Заказать данную работу можно двумя способами:

    • Позвонить: (097) 844–69–22
    • Заполнить форму заказа:
    Не заполнены все поля!
    Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

    Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.