ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. «Біблія як явище культури»

1.1. Виникнення Біблії, її склад і структура

1.2. Ісус Христос — центральна постать християнства.

1.3. Переклади Біблії та їх культурне значення.

РОЗДІЛ ІІ. «Роль і місце Біблії у мистецтвознавстві»

2.1. Біблійні мотиви у літературі.

2.2. Біблійні мотиви у мистецтві.

ВИСНОВКИ

У період ХІХ-ХХ ст. виникло багато нових перекладів Біблії різними мовами, переглянуто старі. Перекладацькою роботою переймалися представники різних конфесій: протестанти, католики, православні, іудаїсти. Крім перекладів, створених у рамках певної конфесії чи деномінації, з’явилися т.зв. “екуменічні”, або інтерденомінаційні переклади, над якими працювали представники різних релігійних напрямів. Переглядові старих перекладів і створенню нових сприяв у цей період значний масив нових наукових даних: текстологічний та філологічний варіант ( нові рукописи і результати їх лінгвістичного аналізу), знахідки археологічних експедицій та результати історико-культурних реконструкцій, урахування сучасного стану мов перекладу. Прагнення до науковості перекладу було пов’язане з намаганнями наблизити текст Біблії до масового читача.

Найпотужніші перекладацькі зусилля продемонстрували англійські та американські біблеїсти, здебільшого протестанти. “Біблія короля Якова”, що понад два століття вважалася класичним текстом, була переглянута протягом 1870-1785 рр. Підготовлено так звану Переглянуту версію. іудейські громади робили англійські переклади Старого Завіту в 1845 та 1853 рр.

У ХХ століття відомі такі колективні переклади англійською мовою, як Вестмінстерська версія Святого Писання, англійський варіант Єрусалимської Біблії. Серед авторських англомовних перекладів ХХ ст. найвідомішими є праці Е. Гудспіта (1923), Р. Нокса (1955), Дж. Філіпса (1958). Іудейські переклади виходили англійською в 1912, 1917, 1962рр.

Ще одним потужним центром біблійних перекладів у ХІХ-ХХ ст. стала Німеччина. Переклади В.М. де Ветте (1812-1814); К. фон Вайцзекера (1875) належали перу відомих протестантських ліберальних теологів - біблеїстів. найпопулярнішими протестантськими перекладами, крім давньої Лютерової Біблії, вважаються переклад Г. Менге, ювілйний переклад, присвячений У. Цвінглі. Серед католиків визнання здобули переклади П. Каттера (1915) і К. рота та Е. Хенне (1936), П. Парча (1952), особливо ж німецька версія Єрусалимської Біблії (1969).

Важливе значення також мають переклади неєвропейськими мовами. На сирійських перекладах ( насамперед Пешітта) ґрунтуються арабські та перські версії Біблії, але останні не набули такого поширення, як сирійські.

Фрагменти найдавнішого з відомих арабських біблійних перекладів датуються вже ісламським періодом, VІІІ ст. н.е. У Х ст. іудейський філософ з Єгипту Саадія бен-Йосеф переклав арабською Старий Завіт з масоретського тексту; цей переклад став відомим у середньовічній Європі. Також Х ст. датований рукопис першого арабського перекладу Нового Завіту, знайдений у синайському монастирі Св. Катерини. Найдавніший рукопис перського перекладу Євангелій відносять до ХІVст.

У ХVІІІ ст. з’явилися перші друковані переклади мовами народів Сходу, які потрапили до сфери культурного впливу європейських колонізаторів. У 1715 р. опублікований перший переклад Біблії мовою гінді. Кінець ХІХ та ХХ ст. ознаменувалися появою численних перекладів мовами народів Індостану.

В Китаї біблійні тексти поширювали ще несторіани від VІІІ ст., але це здебільшого були сирійські й перські версії. Лише у VІІ ст. з’явилися відомості про китайські переклади, здійснені католицькими місіонерами (І.Вассе, Л. де Пуаро).

Велику роль у поширенні культури відігравали і церковнослов’янські переклади [4; 359-364].

Історія слов’янських перекладів Біблії, прийнятих для богослужбового використання в православній церкві (т.зв.«церковнослов’янських»), починається в ІХ ст. працею солунських церковних і культурних діячів Кирила - Константина і Мефодія. Імовірно, першим з’явився моравський, потім – давньоболгарський слов’янський переклади. Оригіналом для них, як вважається, стала Септуагінта в одній із рукописних редакцій (т.зв. “рецензія Лукіана”). Переклади були записані спеціальною слов’янською абеткою, яку створили Кирило і Мефодій (т.зв. “глаголичне письмо”, “глаголиця”). Згодом слов’янське письмо, більш наближене до грецької абетки, прибрало назву “кирилиця”, що існує і по сьогодні.

Вважається, що Кирило і Мефодій переклали церковнослов’янською ті частини Біблії, які, за церковнослов’янською традицією, були адаптовані для використання в православних відправах добового, тижневого та річного кола. Це, насамперед, “Апракос” (Служебне Євангеліє), “Апостол”, Псалтир, Паремійник. Решту текстів Біблії переклали послідовники Кирила і Мефодія.

Власне церковнослов’янською мовою вважається один із діалектів давньоболгарської мови, що ним перекладені книги Біблії. Це мова, щоправда, в різних версіях, вважалася загальновживаною церковною мовою православних слов’ян на Балканах та в Русі, а також серед православних народів, що перебували у сфері слов’янського культурного впливу ( румуни, литовці на початку християнізації, угро-фінські народи, народи Сибіру та Півночі, які стали об’єктом місіонерського впливу). Відомі, наприклад, болгарська, сербська, русько-українська, великоруська версії церковнослов’янської мови. Це мова, використовувана під час літургії та інших богослужінь, впливала і на розвиток народних мов, особливо літературних – як “низького” діловодства, так і “високої” книжності.

На Русь Біблія прийшла в церковнослов’янському перекладі. Так, до найдавніших церковнословянських біблійних рукописів відносять один з Апракосів, т.зв. Остромирове Євангеліє (1056-1057). Проте церковне функціонування біблійного тексту у вигляді окремих збірок значно ускладнювало появу повної церковнослов’янської Біблії.

Перше повне зібрання біблійних книг церковнослов’янською мовою з’явилося у Новгороді Великому в 1499 році, з ініціативи місцевого митрополита Геннадія. Крім збирання доступних тоді слов’янських текстів, здійснено практично наново переклади книг відсутніх або недоступних; перекладали з Вульгати, чеських списків, з масоретського єврейського тексту. Зокрема, з Вульгати були перекладені книги Параліпоменон (Хронік), Ездри та ін. Поділ на книги та розділи був також уперше запозичений з Вульгати та німецької друкованої Біблії. Копію списку Геннадіївської Біблії привіз до України писар Великого князівства Литовського М. Гарабурда від московського царя Івана Васильовича (Грозного). “Геннадіївський список”, потрапивши до України, став прототипом першої друкованої церковнослов’янської Острозької Біблії (1581.)

У другій половині ХVІ ст. в московських та українських землях славнозвісний руський першодрукар Іван Федорович (Федоров) видрукував богослужбові книги, що ґрунтувалися на церковнослов’янських текстах Біблії: богослужбовий Апостол, Учительне Євангеліє, Апостол, Новий завіт з Псалтирем.

У 1851 році в Острозі на Волині з’явилося перше повне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою, здійснене І. Федоровичем. В основі Острозької Біблії лежав один зі списків Геннадіївської Біблії, грецький текст Септуагінти, церковнослов’янські переклади Максима Грека, чеські списки, “руський” (старобілоруський) переклад Ф. Скорини з празького видання 1517р. Усе це було зіставлене, звірене, ґрунтовно відредаговане й виправлене за Септуагінтою та Вульгатою.

У 1663 році в Москві за редакцією Єпифанія Славинецького на основі Острозької Біблії був зроблений церковнослов’янський переклад т.зв. Московської першодрукованої Біблії.

Прагнення російських православних церковників до чистоти церковнослов’янського тексту чималою мірою пояснюється значними “народними” впливами, яких зазнавала церковна мова. [35; 315].

Уже в окремих найдавніших церковнослов’янських рукописних текстах з’являлися елементи староукраїнської та старобілоруської мов, які тоді поволі формувалися. Це, наприклад, т.зв. Галицьке Євангеліє та Добрилове Євангеліє ХІІ ст. Застосування “народної” мови у біблійних перекладах, створюваних в українських та білоруських землях Русі, відбувалося і пізніше – в численних рукописних та друкованих Учительних Євангеліях, у т.зв. Луцькому Євангелії ( ХІVст.).

Значний поштовх до появи перекладів Біблії з елементами народної мови в українських та білоруських землях Речі Посполитої дала європейська реформація. Великий вплив мали чеські переклади “чеських братів”, Біблія Руска Франциска Скорини (Прага, 1517-1519), польський кальвіністський переклад – Радзилівська Біблія. (Берестя, 1563).

У 1517-1519 рр., за кілька років до появи перекладу М. Лютера, а Празі побачив світ слов’янський переклад під назвою: Біблія Руска. Автором і видавцем перекладу був білорус Ф. Скорина (1490-1540) – учений-гуманіст, який здобув вищу освіту в Кракові та докторський ступінь в Падуї (Італія). Біблія Руска являла собою переклад 22-х старозавітних книг мовою, що значно наближалася до народної старобілоруської. Джерелом перекладу, можливо була Вульгата, але, ймовірніше, що Скорина активно використовував чеський переклад Біблії видання 1506р.

Пересопницьке Євангеліє – цей переклад, один з найвідоміших слов’янських біблійних перекладів в Україні. Його виконав у 1556-1561рр. архімандрит Пересопницького Пречистенського монастиря на Волині Григорій, на кошти княгині А. Польшанської, над рукописом працював переписувач Михайло. Переклад давньоукраїнською мовою ґрунтувався на церковнослов’янському, польському і, можливо, чеських текстах. Пересопницьке Євангеліє було пристосоване як для відправ, так і для релігійного навчання і полеміки. Крім тексту чотирьох Євангелій, рукопис містив передмову, післямови переписувача, покажчики євангельських читань, у тому числі за місяцями року (Місяцеслов). Текст, за західними зразками, поділявся на глави, давалися пояснення слів та виразів, стислі виклади змісту глав. Це пояснювалось потребами релігійної полеміки. Оздоблення рукопису зазнало ренесансних впливів. Наприкінці ХVІІ ст. Пересопницьке Євангеліє потрапило до бібліотеки гетьмана І. Мазепи. Тривалий час воно зберігалося в церковних закладах Переяслава та Полтави, нині – в Києві. Пересопницьке Євангеліє є національною святинею, на ньому складають присягу Президенти України.

Ще одним значним джерелом світової культури є рукописний біблійний переклад Крехівського Апостола. В ньому відобразився вплив народної староукраїнської мови. Рукопис датується 1560-1570рр., палітурка виготовлена в 1581 році. Містить переклади новозавітних книг. Автор Крехівського Апостола був близьким до кальвінізму – як джерело перекладу виступала Радзивилівська Біблія 1563р. У поясненнях автор перекладу послуговувався польськими протестантськими виданнями Ф. Скорини, церковнослов’янськими джерелами, богословськими творами італійського походження.

Визначним транслятором духовної культури також є переклад Біблії російською мовою. [39; 11].

Власне російський досвід перекладання Біблії живою мовою започаткував у ХVІІ ст. товмач “Польського приказу” А. Фірсов, який переклав біблійні псалми “простою звичайною мовою”, використавши Лютерів переклад та масоретський текст. Працю Фірсова негативно оцінила вища церковна влада, бо його переклад спирався на протестантське джерело. У 1794 році в Москві надруковано перший російський переклад біблійної книги професора Слов’яно-греко-латинської академії М. Смирнова-Павлова Послання до Римлян.

Російські переклади Біблії мали чинники, що сприяли або заважали їх появі.

Взагалі, потреба в перекладах Біблії російською літературною мовою усвідомлювалася як наслідок кількох причин. Російська літературна мова (на відміну від багатьох літературних мов Європи) поставала з кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. переважно зі світських джерел. Переклади Біблії, таким чином, виникали на грунті вже сформованої національної літератури. світська літературна мова значно відрізнялася від церковної; позалітургійний вжиток останньої був мізерним – лише у вигляді окремих слів та висловлювань, які сприймалися як стилістична архаїка. Нарешті, контакти є європейським світом, що пожвавилися у ХVІІ-ХІХ ст. познайомили росіян зі зразками перекладів Святого письма в багатьох народів, котрі навіть послуговувалися ними в релігійному житті.

Водночас офіційні церковні кола стримано і навіть негативно ставилися до можливості перекладу всієї Біблії народною мовою. У появі такого перекладу насамперед вбачалися чужі – іновірний (“протестантський”) та чужоземний (“німецький”) – впливи. православні церковники також прагнули зберегти статус церковнослов’янської мови як сакральної, навіть ціною очевидного віддалення від народу Святого письма, малозрозумілого для основної маси парафіян.

На початку ХІХ ст. переклад Біблії російською мовою започаткувало Біблійне товариство в Росії, яке виникло під впливом іноземного досвіду перекладання та поширення Біблії. Протягом 1816-1825 рр. були перекладені Новий Завіт, Псалтир, П’ятикнижжя. У перекладацькій роботі брали участь протоієрей Г. Павський та архімандрит Філарет (Дроздов), що з їхніми іменами пов’язана подальша історія біблійних перекладів у Росії.

Поява перекладів Біблії українською мовою спиралася на становлення сучасної української літературної мови, яке відбувалося наприкінці ХVІІ- на початку ХІХ ст. Серед українських перекладів ХІХ ст. помітними є переклад Євангелії М. Шашкевича (30-40-ві роки) та повний переклад Нового Завіту П. Морачевського. Відзначимо також український переклад Псалтиря, зроблений у 1859 році представником духовно-академічної науки, професором гебраїстики Київської духовної академії протоієреєм І. Максимовичем. [9; 74-75].

У 1903 році у Відні накладом Британського біблійного товариства з’явився перший повний переклад Біблії українською мовою. Цей переклад, що вважається класичним, здійснили з оригінальних мов визначні письменники, громадські та культурні діячі П. Куліш та І. Нечуй-Левицький у співпраці з відомим вченим І. Пулюєм. Повна українська Біблія Куліша-Нечуя-Левицького-Пулюя згодом неодноразово перевидавалася Британським біблійним товариством, щоправда, в протестантському, тобто, “канонічному” варіанті корпусу старозавітних книг. перекладачі активно застосовували засоби живої української мови, проте взяли за основу масоретську редакцію для транскрипції старозавітних імен, назв тощо. Це було доволі нетрадиційним для православного культурного середовища, де в біблійних виданнях завжди панувала грецька транскрипція, запозичена з Септугіанти.

Протягом 1921-1940 рр. другий повний переклад Біблії здійснив митрополит Іларіон (професор І. Огієнко). Цей переклад був зроблений з оригінальних мов і включав неканонічні книги. він теж наближався до масоретського тексту і транскрипції імен та назв. Біблія Огієнка побачила світ у Лондоні в 1962 р. накладом Об’єднаного біблійного товариства.

У 1963 році, під час ІІ ватиканського Собору, в Римі було затверджено текст Біблії, перекладений і відредагований представниками Ордену василіан І. Хоменком, І. Костецьким, В. Баркою. Переклад василіан вважається третім повним українським перекладом Біблії.

Нині над новим, четвертим повним перекладом Біблії українською мовою працює Українське біблійне товариство. Проект перекладу Нового Завіту, відкритий для обговорення та редакції, здійснений під егідою товариства священиком Р. Турконяком та опублікований у 1997 році.

Нині повні переклади Біблії здійснені 265 мовами, якими розмовляє близько 90% людства. Новий завіт перекладено понад 629 мовами. Підраховано, що нові переклади здійснюються в середньому протягом 10-20 років, залежно від культурних і суспільних обставин (наявність абетки, розвиненої літературної мови, підготовлених перекладачів та вчених, коштів, церковної та державної підтримки тощо). Біблійні товариства в усьому світі готують до видання біблійні тексти ще 1195 мовами; загалом це мови близько 99% населення Землі.

Таким чином, перекладами Біблії визнано переклади всього корпусу або окремих книг Святого Письма з оригінальних “біблійних” мов – давньоєврейської, арамейської та грецької-койне мовами народів світу. Біблія вважається однією з перших у світовій релігійній та культурній історії книг, перекладених іншими мовами. Варто зазначити, що приміром, священні писання давньоіндійської (Веди) чи давньоіранської (Авеста) релігій, чи ісламу (Коран) протягом тривалого часу залишалися неперекладеними.

Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 56

Бесплатная работа

Закрыть

Библия как явление культуры

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.