История психологии 3
План
Гештальтпсихологія як науковий напрям
Основні теоретичні положення гештальтпсихології
Гештальттерапія
Висновок
Список використаної літератури
Гештальтпсихологія як науковий напрям
Гештальтпсихологія виникла як реакція проти атомізму та механістичного підходу в асоціативній психології, як доповнення до традиційного методу наукового аналізу. Бажання охопити цілісність сприйняття людиною світу призвело до вивчення її як предмету спеціального теоретичного аналізу і емпіричного дослідження.
Гештальтпсихогія є найбільш продуктивним варіантом розв’язання проблеми цілісності в німецькій та австрійській психології. Своє ім’я ця школа отримала від німецького слова «гештальт», що означає «форма», «структура», цілісна «конфігурація». Гештальт в психології означає організоване ціле, Властивості якого не можуть бути визначені з властивостей його частин. Цілісність, поділена структура, організація - ці характеристики гештальту протиставлялися «атомістичному» підходові. Штучність побудови структуралізму і методу аналізу свідомості, що він практикував, викликала все більш різкі заперечення з різних сторін. Розгляд психічного життя в його цілісності, внутрішньому взаємозв’язку - альтернатива психологічної науки кінця ХІХ - початку ХХ століття. Вони належали прихильникам різних напрямків. Їх можна зустріти в Дільтея, Джемса, Маха і багатьох інших. Майбутні гештальтисти виховувалися головним чином у двох психологічних лабораторіях: в учня Брентано Штум- пфа в Берліні й у Г. Мюллера в Гетінгенському університеті, де професорував інший учень Брентано - Е. Гуссерль, який бачив своє завдання в тому, щоб реформувати логіку, а не психологію. Але висунута ним ідея феноменологічного методу як нібито «не упередженого», звільненого від звичних стереотипів мислення опису свідомості у всій її безпосередності і реальності зробила глибоке враження на покоління науковців, що займалися експериментально-психологічною роботою.
Цікаві факти, що говорять про цілісність сприйняття і хибність уявлення про нього як про мозаїку відчуттів, були отримані датським психологом Рубіном, що вивчав феномен «фігури і фону». В результаті дослідження він визначив, що фігура (домінанта в сприйнятті людиною оточуючих об’єктів) сприймається як замкнене ціле, відмежоване від фону контуром (про їхнє розходження переконливо говорять «подвійні зображення», коли малюнок сприймається в двох ракурсах). Катц, Рубін і інші психологи-експериментатори, що перейшли від «атомістичного» розуміння чуттєвого сприйняття до цілісного, не вважали себе прихильниками особливої наукової школи, що має власну теоретичну програму, але незабаром така школа з’явилася. Вона була представлена вченими М. Вертгеймером, В. Келлером і К. Коффкою. Своєрідною відправною точкою цього вчення, від якого ця школа вела свій родовід, було вчення Вертгеймера про «фі-феномен», що виступає не як поєднання окремих сенсорних елементів, а як «динамічне ціле». Досвіди Вертгеймера спростовували «атомістичну» концепцію про «додавання» відчуттів у цілісну картину. Вони були повторені багатьма дослідниками на найрізноманітнішому експериментальному матеріалі. Були опубліковані сотні статей про сприйняття руху об’єктів, що розрізняються за положенням, формою, кольором і т.д.
Якщо першим відкриттям гештальтистів був «фі-феномен», то першою теоретичною працею - трактат Келлера «Фізичні гештальти в стані спокою і стаціонарному стані» (1920). Келлер і Вертгеймер, прагнули побудувати психологічний спосіб тлумачення психічних явищ за типом фізико-математичного. Теорія електромагнітного поля, створена Максвеллом, нові енергетичні уявлення, обґрунтовані План- ком, - усе це, на думку гештальтистів, створювало передумови для зміни картини організму і його психічних функцій.
Гештальтисти перетворили психічні форми в категоріальні сутності. Вони визначили існування особливих законів гештальту, опираючись на які, психологія перетвориться в точну науку, типу фізики. Фігура і фон, константність, транспозиція - усе це справді фундаментальні феномени в галузі чуттєвого пізнання. В іншому законі прегнантності виражається тенденція перцептивної організації до внутрішньої впорядкованості, своєрідного спрощення елементів, які розмивають фігуру. Закон доповнення до цілого доводить закономірне цілісне довершення фігури нашим сприйняттям, на основі принципу ізоморфізму. Діяльність мозку є формоутворюючим цілісним процесом, динамічною системою, в якій активно взаємодіють елементи. Структури є безносереднім відображенням в свідомості фізіологічних процесів в мозку, що виникають в результаті зовнішніх впливів, які у вигляді аферентних імпульсів досягають кортикальних полів. При цьому фізіологічні закономірності тлумачилися фізичними законами електромагнітного поля.
Гештальтпсихологія займає паралелістичні позиції в розумінні співвідношення психіки та мозку. Методики експериментального дослідження сприймання, мислення, особистості, а також отримана в результаті їх застосування феноменологія складають важливий підсумок діяльності гештальтпсихології.
Посередником між фізичним полем і цілісним сприйняттям повинна стати, на думку Гештальтистів, нова фізіологія цілісних і динамічних структур - гештальтів, ізольованих нервових елементів і шляхів. Прагнучи знайти матеріальне підґрунтя для психічних гештальтів, Келлер теоретично обґрунтував фізико-хімічні особливості психіки з метою розвитку однієї зі стрижневих ідей гештальтпсихології - ідею ізоморфізму матеріальних (фізіологічних) і психічних процесів.
Гештальтисти вважали, що принцип ізоморфізму, відповідно до якого елементи і взаємовідносини в одній системі взаємно відповідають елементам і відносинам в іншій, дозволить вирішити психофізичну проблему, зберігши за свідомістю самостійну сутність і в той же час визначити її функціональне значення відповіднодо матеріальних структур.
Коффка зробив спробу застосувати загальний принцип структурності в тлумаченні фактів психічного розвитку і побудови на цій основі теорії психічного розвитку в онто- і філогенезі. Розвиток, на його думку полягає в динамічному ускладненні примітивних форм поведінки, утворенні більш складних структур, а також у встановленні співвідношення між цими структурами. Світ немовляти в певній мірі гештальтований, але структури його не пов’язані одна з одною, з розвитком наступає етап співвідношення.
На розвиток гештальтпсихології велике значення мала філософія Канта, Маха, феноменологічна філософія Гусерля. Для гештальтистів важливо вивчати переживання як феномени, досвід, що не підвладний аналізу, і разом з тим, який зберігає свою неповторну цілісність. Коффка визначав, що однією з найголовніших помилок традиційної психології є розчленування структури на елементи (це є штучним в застосуванні навіть самого слова до проблеми, оскільки воно вживається в значенні подільності на елементи певного явища, яке після розчленування не підлягає оформленню в «живу» матеріальну сутність). Ціле неможливо розкласти на елементи, оскільки в результаті цього воно перестає існувати. Безпосередній досвід дає цілісність сприйняття світу з неповторним ароматом, гамою кольорів природи, звуками (людина зачарована неповторністю миті: спалах свічі відбивається у нас тільки на фоні темної кімнати).
Відомий психолог радянського періоду М.Г. Ярошевський наполягає на методологічній недосконалості гештальтистів, що була обумовлена феноменологічним поглядом на свідомість і неспроможністю вийти за межі паралелізму в тлумаченні зв’язку психічних і тілесних актів. Під впливом феноменологічної традиції і психофізичного паралелізму вони не змогли реалізувати прагнення до цілісної системи, що охоплює як зовнішнє, так і внутрішнє, і, власне кажучи, не вийшли за межі психічних структур їхньої динаміки. Гештальтизм, так само як і психоаналіз, біхевіоризм, претендували на загальну теорію психічного життя в цілому. Але гештальтисти виступали проти ідеї зведення людини до виключно раціонального, механістичного, науково-природничого підходу. Світ, який споглядає людина неможливо відділити від її особистого досвіду4.