Трудовой договор
ПЛАН
Вступ. 3
1. Зміст трудового договору. 6
1.1. Про поняття змісту трудового договору. 6
1.2. Законодавче і договірно-правове регулювання заробітної плати працівників 7
1.3. Умови щодо оплати праці працівника у трудовому договорі з роботодавцем – фізичною особою.. 8
1.4. Строк трудового договору. 9
1.5. Умови трудового договору про додержання комерційної таємниці 9
1.6. День, з якого трудовий договір вважається укладеним. 11
1.7. Про додаткові умови трудового договору. 11
2. Припинення трудового договору. 13
3. Припинення трудового договору в зв'язку з певними юридичними діями. 16
4. Розірвання трудового договору з ініціативи власника. 22
5. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб. 33
6. Припинення трудового договору в зв'язку з порушенням правил прийому (ст. 7 КЗпП) 35
7. Порядок звільнення працівників з ініціативи власника і третіх осіб. 36
8. Оформлення звільнення і проведення розрахунку. 41
9. Відсторонення від роботи. 43
Висновок. 44
Список літератури. 47
Вступ
Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст.43 Конституції України, визначається за кожною людиною і становить можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.
Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни займаються індивідуально трудовою діяльністю, інші створюють або влаштовуються в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважно, більшість громадян влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору, як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності.
Трудовий договір займає особливе місце в трудовому праві. На основі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче спричинює включення цих суб’єктів в цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом. Інакше кажучи, немає трудового договору не буде і трудового права.
Так склалося, що переважною формою здійснення трудової діяльності є наймана праця, яка характеризується рядом ознак, котрі принципово відрізняють її від праці не найманої. Це праця не самостійна, залежна; здійснювана на основі добровільно укладеної угоди з роботодавцем; пов’язана з виконанням певної роботи, “замовленої” роботодавцем; з отриманням від роботодавця певної винагороди за виконану роботу.
Організаційно-правовими формами найманої праці є трудовий договір і цивільно-правові договори про працю. Між цими формами є істотні відмінності.
Правове визначення трудового договору міститься в ст.21 КЗпП України це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудова діяльність, яка протікає в рамках трудового договору, характеризується такими правовими ознаками: це праця юридично не самостійна, така, що протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або у окремого громадянина (фізичної особи); не на основі власних засобів виробництва, а на кошти (капітал) власника; не на свій страх і підприємницький ризик, а шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органом і під гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час і лише у випадках встановлених в законі, на певний термін; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в колективі працівників (трудовому колективі); виконання протягом встановленого робочого часу певної норми праці; отримання від роботодавця у встановлені терміни грошової винагороди за роботу, що виконується; забезпечення роботодавцем гарантій у встановлених випадках; участь роботодавця в фінансуванні соціального страхування працівника.
При всій різноманітності видів трудової діяльності суть праці робітника, артиста, моряка, вчителя, державного службовця єдина, їх правове положення зумовлюється договором трудового найму. Трудовий договір виступає універсальною моделлю трудового найму, визначеною в усіх країнах світу.
Потрібно підкреслити, що з точки зору права не має різниці в тому, чи працює працівник за трудовим договором на державному підприємстві, установі або організації з колективною формою власності або у приватного власника, селянському (фермерському) господарстві. Всі наймані працівники мають однаковий правовий статус і будь-який власник зобов’язаний дотримуватися всіх правил і гарантій відносно таких працівників, передбачених трудовим законодавством і колективними договорами і угодами.
Трудовий договір викликав до життя цілу систему правових норм, яка знайшла своє вираження в формі системі трудового законодавства, де інститут трудового договору займає центральне місце.
У сучасних умовах чинне трудове законодавство містить положення про сферу положення про сферу дії трудового законодавстві у статті 3 КЗпП України “Регулювання трудових відносин”: “Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних кооперативів сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому закононодавством про працю”.
Правове регулювання трудового договору здійснюється Кодексом законів про працю України (КЗпП),а також іншими законами і підзаконними актами.
Однак, у окремих категорій працівників суть їх трудової діяльності має настільки особливий характер, що їх правовий статус визначається спеціальними законами. І якщо в цих спеціальних актах відсутня вказівка щодо поширення на означену конкретну категорію працівників трудового законодавства, на практиці може виникати неоднозначне тлумачення.