План

1. Поняття та види договорів.

2. Порядок укладення та форма договору.

3. Істотні умови договору.

4. Зміна умов та розірвання договору.

5. Право на односторонню відмову від договору.

6. Попередній, публічний договори, договір про приєднання.

7. Договір на користь третьої особи.

8. Особливості договору роздрібної купівлі-продажу.

9. Права та обов'язки продавця та покупця.

10. Право продажу товарів.

11. Поняття та загальна характеристика договору купівлі-продажу

12. Сторони, зміст договору купівлі-продажу

13. Відповідальність за договором купівлі-продажу

14. Характеристика Закону України „Про захист прав споживачів"

15. Договір міни (бартеру).

16. Договір поставки.

17. Особливості договору поставки продукції для державних потреб.

18. Договір контрактації.       

1. Поняття та види договорів.

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали. Договір - угодa двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним. Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін.

Головним ел. кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові. Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору. Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми. Договори, в яких виявлено волю 2 осіб, називаються двосторонніми. Договори, в яких бере участь більше 2 осіб, називаються багатосторонніми. Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юр значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій. Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юр значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору.


2. Порядок укладення та форма договору.

За формою договори можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. У ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання. Проста письмова форма застосовується за укладення між собою договорів держ, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання. Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Договір уважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили. У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозиція укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Коли пропозицію укласти договір зроблено усно без зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір уважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу. Момент набрання договором чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки - перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.


3. Істотні умови договору.

Істотними умовами договору є умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати б-я умови, на погодженні яких наполягає та чи ін сторона. ЦК У при формулюванні істотних умов договору припускає суб’єктивне їх встановлення, навіть якщо такі умови не названі прямо в законі, тобто це всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Ці умови залежать від сторін договору і називаються законом істотними, але за умови якщо одна зі сторін наполягатиме на домовленості про них, цілком логічною є позиція, що звичайні умови перетворюються на істотні, якщо на домовленості про такі умови наполягає хоча б одна зі сторін. Тому звичайні умови «проявляються» на рівні узгодженості сторін тоді, коли, з законодавчої точки зору, їх уже можна назвати, так би мовити, перетвореними на істотні.


4. Зміна умов та розірвання договору.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо ін не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Законодавством передбачені випадки розірвання господарського договору та відмови від його виконання. Інститути розірвання та відмови від виконання господарських договорів мають єдину правову природу - припинення договірних відносин, проте відрізняються за способами їх здійснення. Якщо розірвання договору - це спосіб припинення договірних відносин шляхом звернення правомочної особи до зобов'язаної, то відмова від договору - це спосіб припинення договірних зобов'язань правомочною особою в односторонньому порядку.


5. Право на односторонню відмову від договору.

ЦК в ст. 525 містить загальну тезу про те, що «одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо ін не встановлено договором або законом». Тобто можливість односторонньої відмови може бути зафіксована або в законі, або в договорі (в тому числі, в господарському, оскільки Господарський кодекс України містить п.1 ст.193, згідно з яким до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК). Тому норми ЦК про односторонню відмову від зобов’язань можна застосовувати до господарських правовідносин поряд з аналогічними нормами ГК. Як правило, для односторонньої відмови від зобов’язання у суб’єкта господарювання повинні бути конкретні підстави. П.1 ст. 615 ЦК встановлено, що «у випадку порушення зобов’язань однією стороною інша сторона має право частково чи в повному об’ємі відмовитися від зобов’язань, якщо це встановлено договором або законом». П.6 ст.193 ГК, яка встановлює загальні умови виконання господарських зобов’язань, зафіксовано право зобов’язаної сторони відмовитися від виконання зобов’язання у разі неналежного виконання другою стороною обов’язків, що є необхідною умовою виконання. 

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 15

Бесплатная работа

Закрыть

Гражданское право 11

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22 и (050) 297–73–76
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.