План

1. Поняття та значення громадянства для правового становища індивіда в міжнародних відносинах

2. Поняття та характерні риси права міжнародної безпеки

3. Поняття та класифікація міжнародних злочинів

4. Міжнародне право та збройні конфлікти

5. Початок війни та його правові наслідки

6. Мета війни. Театр війни. Учасники воєнних дій

7. Засоби і методи ведення війни

8. Нейтралітет під час війни

9. Припинення війни та воєнних дій. Акт про капітуляцію

10. Загальна характеристика інституту розв’язання міжнародних спорів.       

8. Нейтралітет під час війни

У теорії і практиці сучасного міжнародного права є два види нейтралітету: постійний і під час війни. Безумовно, що між ними існує суттєва відмінність у змісті та формі його реалізації.

Постійний нейтралітет - це такий міжнародно-правовий статус держави, згідно з яким вона зобов'язана утримуватись від участі у війні, не брати участь у ній на боці будь-якої воюючої держави (крім випадків самооборони) і не надавати воюючим сторонам військову допомогу, а в мирний час здійснювати мирну зовнішню політику, зміцнювати дружбу з іншими державами, не вступати у військові союзи та коаліції, не укладати договорів, які можуть втягнути постійну нейтральну державу у війну.

Проміжні етапи визнані міжнародним гуманітарним правом, оскільки в Женевській конвенції III (ст. 4, п. В2) згадуються "нейтральні та невоюючі держави", а в Додатковому протоколі І (ст. 9, п. 2а) - "нейтральна держава або інша держава, що не є стороною, яка перебуває в конфлікті". Нейтралітет, таким чином, перетворюється-якщо вже не перетворився - на похідну позицію, яку займають треті держави залежно від ситуації і незалежно від формального визначення конфліктів. Зауважимо, що політика нейтралітету не є самоціллю. Вона уособлює спосіб збереження, безпеки нації і держави в разі виникнення війни через утримання країни поза військовими діями. За загальним правилом, як засвідчує історичний досвід, політику нейтралітету сповідують нації, які борються за збереження державності на певному етапі зазіхань на неї або несвідомо не дають змоги великим державам використати її як знаряддя реалізації зовнішньої політики.

У цьому контексті розроблені й Гаазькі конвенції 1907 р., які присвячені нейтралітету і визначають права та обов'язки нейтральних держав у період війни стосовно воюючих країн.

Згідно з Гаазькою конвенцією про права та обов'язки нейтральних держав і осіб під час сухопутної війни, територія нейтральних держав є недоторканною. Воюючим державам забороняється проводити через їх територію війська чи обози з воєнними і продуктовими запасами, формувати на їх територіях воєнні загони й відкривати установи для вербування. Однак нейтральна держава не відповідає зате, що приватні особи переходять кордон, щоб найнятись на службу однієї з воюючих держав.

Відповідно до ст. 10 цієї Конвенції, не можуть розглядатись дії, пов'язані із застосуванням сили, спрямовані на захист нейтральної держави при замаху на її нейтралітет.


9. Припинення війни та воєнних дій. Акт про капітуляцію

Воєнні дії між державами можуть закінчуватися укладанням перемир'я або капітуляцією однієї з них.

Перемир'я - тимчасове припинення воєнних дій на умовах, узгоджених воюючими сторонами. Розрізняють місцеве перемир'я (на окремій ділянці фронту) і загальне перемир'я (по усьому фронті).

Перемир'я може укладатися на певний строк або бути безстроковим.

Суттєве порушення перемир'я однією зі сторін може слугувати підставою для поновлення воєнних дій.

Капітуляція - це припинення воєнних дій на умовах, продиктованих переможцем.

Розрізняють просту капітуляцію (капітуляцію окремого підрозділу, об'єкта, пункту, району, наприклад капітуляція фашистських військ у Сталінграді в 1943 році) і загальну капітуляцію (усіх збройних сил, наприклад капітуляція Японії в 1945 році).

Капітуляція може бути беззастережною (без всяких умов із боку переможеного) або почесною (наприклад, капітуляція гарнізону фортеці з умовою збереження зброї і стягів).

На відміну від загального перемир'я, при капітуляції переможена сторона втрачає навіть формальну рівність із переможцем, за винятком випадку почесної капітуляції.

Як правило, ні перемир'я, ні капітуляція не означають автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідно або видання акту (одностороннього або двостороннього) про припинення стану війни, (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 року про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною) або укладання мирного договору (наприклад, мирний договір між СРСР і Італією 1947 року).

У мирному договорі фіксується припинення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєнних договорів між воюючими сторонами і т.д.

Правові наслідки закінчення війни (стану війни) наступають як для воюючих, так і для нейтральних та інших держав, що не воюють.

З припиненням стану війни для воюючих держав:- перестають діяти багато договорів воєнного часу, у тому числі закони і звичаї війни, і набирають сили угоди, що нормалізують відносини між державами;

- установлюються нормальні мирні відносини, у тому числі і дипломатичні;

- відновляється дія раніше укладених міжнародних договорів і укладаються нові договори;

- повертаються усі військовополонені;

- провадиться репатріація цивільного населення;

- здійснюється виведення окупаційних військ;

- передаються карти мінних полів для їхнього тралення і знищення мін;

- наступає політична і матеріальна відповідальність винної держави і кримінальної відповідальності головних воєнних злочинців;

- приймаються гарантії для недопущення війни в майбутньому (денацифікація, розділ військових флотів переможених держав, повна або часткова демілітаризація переможених держав).

Для нейтральних держав - припиняється стан нейтралітету у війні; а для всіх інших держав, що не воюють, - ліквідується необхідність дотримання режиму зон ведення війни, відновлюються безпека міжнародної морської і повітряної навігації у Світовому океані, відбувається репатріація їхніх громадян, інтернованих у ході війни, і т.п.


10. Загальна характеристика інституту розв’язання міжнародних спорів.

Засіб вирішення міжнародного спору це певна послідовність дій сторін міжнародного спору й інших суб’єктів міжнародного права (процедуру), на яку погодилися сторони спору та реалізація якої покликана привести до врегулювання спору, тобто усунути об´єктивно виражений конфлікт позицій спірних сторін із питань, що становили його предмет.

типовий перелік зобов’язань за принципом мирного вирішення міжнародних спорів, що пропонується сучасноюдоктриноюміжнародного права, має такий вигляд [27, 279]:

  • вирішувати міжнародні споривиключно мирними засобами;
  • вирішувати мирними засобамивсісвої спори, незалежно від їх виду;
  • вирішувати спори своєчасно, у найкоротші строки;
  • не залишати спори невирішеними, не припиняти процес мирного врегулювання та пошуку взаємоприйнятних рішень;
  • використовувати визнані в міжнародному праві мирні й інші засоби на власний вибір;
  • утримуватися від дій, що можуть загострити спір або поглибити напруженість (наприклад, висування ультимативних вимог), і не наражати на небезпеку міжнародний мир та безпеку;
  • вирішувати спори на основі міжнародного права та справедливості; виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.
  • Характеристики работы

    Контрольная

    Количество страниц: 13

    Бесплатная работа

    Закрыть

    Международное право 6

    Заказать данную работу можно двумя способами:

    • Позвонить: (097) 844–69–22
    • Заполнить форму заказа:
    Не заполнены все поля!
    Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

    Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.