План

1. Джерела цивільного процесуального права і межі його дії

2. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин

3. Заміна неналежної сторони

Задача

Список літератури

1. Джерела цивільного процесуального права і межі його дії

Джерелами цивільного процесуального права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних, справах.

Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду, правовий ста­тус громадян у цивільному судочинстві.

До джерел цивільного процесуального права належать: За­кон України „Про судоустрій України", яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, систе­ма органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні; Цивільний процесуальний ко­декс України яким врегульовано порядок судочинства в ци­вільних справах.

Джерелами цивільного процесуального права виступають .інші кодекси і закони України, де визначені окремі положення цивільного процесу:

  • Цивільний кодекс встановлює: правила допустимості засо­бів доказування в справах про визнання недійсними певних правочинів і склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про визнання правочину недійсним і підві­домчість цивільних справ судові;
  • Сімейний кодекс визначає: склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав і обов'язкову участь органів опіки і піклування у де­яких справах із сімейних правовідносин;
  • Кодексом законів про працю визначає підвідомчість судові трудових справ;
  • Закон України „Про адвокатуру" врегульовує види адвокат­ської діяльності в цивільному судочинстві;
  • Закон України „Про прокуратуру" регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі тощо.
  • Джерелами цивільного процесуального права також є укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструк­ції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іно­земними органами юстиції. Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного проце­суального права мають роз'яснення, що подаються у постано­вах Пленуму Верховного Суду України. Вони не мають нор­мативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, що­до яких зроблені такі роз'яснення.

    Цивільне процесуальне право діє стосовно осіб, у часі і просторі. Щодо осіб воно поширює свою дію на всіх громадян на засадах рівності (ст. 6 ЦПК), на юридичних осіб (ст. 100 ЦПК), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні юридичні особи (ст. 423, 424 ЦПК).

    Дія в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних зако­нів, які діють під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Зворотної сили цивільний процесуальний закон, як правило, не має, але допускаються винятки.

    В просторі — провадження в судах України ведеться за ци­вільними процесуальними законами України (ст. 1, З ЦПК).


    2. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин

    Володіючи суб'єктивними правами, особа не може їх реалізу­вати не вступивши у відповідні правовідносини. Правовідно­сини є вираженням правових норм у житті. Норма права, не реалізована через конкретні правовідносини, є мертвою нор­мою. Для правовідносин характерним є наявність суб'єктів правовідносин, об'єктів цих правовідносин, а також їх зміст. Ці загальнотеоретичні положення поширюють свою чинність і на цивільні процесуальні правовідносини.

    Цивільні процесуальні правовідносини мають низку ознак, які їх характеризують. Поряд із загальним ознаками, що притаманні всім правовідносинам, цивільні процесуальні мають специфічні — вони:

  • врегульовані нормами цивільного процесуального права;
  • виникають між судом як органом державної влади та інши­ми учасниками процесу (відносини субординації);
  • оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах;
  • відносини носять відносний характер, тобто визначений конкретний суб'єктний склад правовідносин із чітким ви­значенням правового статусу кожного з них;
  • виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивіль­ній процесуальній формі;
  • постійно перебувають у русі, що у цілому складає певну їх систему, з приводу розгляду та вирішення конкретної ци­вільної справи.
  • Отже, цивільні процесуальні правовідносини це врегу­льовані цивільним процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та вирішення цивільної справи.

    Як правило, цивільні процесуальні правовідносини склада­ються як певне обтяження, видозміна матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру.

    Специфіка цивільних процесуальних правовідносин полягає в тому, що суд є обов'язковим учасником цивільного процесу­ального правовідношення.

    Існує думка, що цивільні процесуальні правовідносини мо­жуть виникати і поза судом, наприклад, укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК), визначення договірної підсудності (ст. 129 ЦПК), відносини процесуального представництва (ст. 114 ЦПК), однак здебільшого ці правовідносини носять не цивільний процесуальний характер, а є відносинами, врегульо­ваними нормами матеріального права.


    3. Заміна неналежної сторони

    У ході розгляду справи може бути виявлено, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, тобто встановлено, що позивач чи відповідач не є суб'єктами матеріальних правовідносин. У цьому разі сторони визнаються не­належними й суд може допустити заміну неналежної сторони (ст. 105 ЦПК).

    Нерідко також виникають питання: чи має позивач право вимоги, чи повинен нести відповідач певне зобов'язання перед позивачем? Підстави для виникнення такого питання можуть бути різні: зміна суб'єктивного переконання позивача, збіль­шення обсягу доказової інформації, додаткові правові консуль­тації та ін. Такі підстави у жодному разі не повинні висловлю­ватися судом (суддею), оскільки останній повинен бути без­стороннім і висловити свої міркування з приводу належності чи неналежності сторони тільки після розгляду справи по суті, в рішенні чи іншій постанові у справі. Цієї позиції дотриму­ється і Пленум Верховного Суду України, який підкреслив, що відмова у прийнятті заяви за мотивами пред'явлення позо­ву неналежними позивачами або до неналежних відповідачів неприпустима, оскільки визначає фактичне вирішення справи без дослідження її обставин (п. 2 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України „Про практику застосування судами проце­суального законодавства при розгляді цивільних справ по пер­шій інстанції'" від 21 грудня 1990 р. № 9).

    Цивільне процесуальне законодавство передбачає можли­вість без припинення провадження у справі здійснити заміну особи, яка не має права чи не несе обов'язку у справі, на осо­бу, яка, відповідно, має право вимоги чи повинна відповідати за змістом матеріально-правової вимоги, котра є предметом судового розгляду та вирішення. Цей інститут носить назву заміни неналежної сторони.

    Заміна неналежної сторони це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою про виведення із цивільної справи не­належного позивача чи відповідача і допущення (залучення) належної сторони (ст. 105 ЦПК).

    При заміні неналежної сторони діють два основних правила:

    по-перше, сторона (позивач або відповідач) вважаються не­належними тільки після того, як вони були виведені із проце­су, а на їх місце залучені (допущені) належний позивач або відповідач. Це означає, що за будь-яких обставин, при усій очевидності неналежності сторони до справи, яка розглядаєть­ся судом, позивач або відповідач визнаються належними із на­діленням їх усією гамою процесуальних прав та обов'язків;

    по-друге, заміна неналежної сторони допускається лише за згодою позивача, оскільки він виступав ініціатором процесу,

    суб'єктом, який вимагає судового захисту. Згоди відповідача на заміну позивача чи власну не вимагається, однак у літера­турі неодноразово піднімалося питання про те, що відповідачу може бути не все одно, чи продовжиться його участь у справі, чи ні. Насамперед, це може стосуватися розподілу судових ви­трат, понесених відповідачем, про заміну якого виникає питан­ня. Наразі витрати, понесені заміненим відповідачем, останній може відшкодувати у судовому порядку за загальними прави­лами про заподіяння шкоди, що не гарантує оперативного та належного захисту прав від такої поведінки позивача, яка мо­же носити характер зловживання правом.

    Суд, встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, мо­же за згодою позивача, не припиняючи справи, допустити за­діну первісного позивача чи відповідача належним позивачем або відповідачем.

    Законодавством передбачено варіанти розвитку процесу у випадку відсутності згоди позивача на заміну. Так, за відсут­ності згоди позивача на власну заміну належним позивачем, ця особа може вступити у справу як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. При відсутності згоди на заміну відповідача ін­шою особою, суд може притягти цю особу як другого відпо­відача і постановити рішення за його участю. При цьому вста­новлена важлива гарантія, за якою при відмові у позові до та­кого відповідача (притягнутого до участі у справі судом) по­несені ним витрати не присуджуються з позивача, а відносяться на рахунок держави.

    Заміна неналежної сторони належною можлива тільки у су­ді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи, про що суд постановляє мотивовану ухвалу. Питання про заміну неналежної сторони повинне вирішуватися у судовому за­сіданні, а не в момент порушення справи. Відповідно до ст. 105 ЦПК наслідком заміни неналежної сторони у справі є розгляд справи заново.


    Список літератури

    1.Боннер А. Т., Квиткчн В. Г. Судебный контроль в области государственно­го управления. — М, 1973.

    2.Борисова Е, А. Апелляция в гражданском (арбитражном) процессе. — М., 2000.

    3.Викут М. А. Стороны — основные лица искового производства. — Сара­тов, 1968.

    4.Гуреич М. А. Судебное решение. Теоретические проблемы. — М., 1976.

    5.Гурвич М. А. Учение об иске. — М., 1981.

    6.Добровольский А. А., Иванова С. А. Основные проблемы исковой формы за­шиты права. М., 1979.

    7.Заворотько П. П., Штефан М. И. Особи, які беруть участь у справі. — К., 1967.

    8.Заворотько П. П., Штефан М. Й. Непозовне провадження в радянському цивільному процесі. — К., 1969.

    9.Заворотько П. П., Штефан М. Й. Судове рішення. — К., 1970.

    10.Кожухарь А. Н. Право на судебную защиту в исковом производстве. — Ки­шинев, 1989.

    11.Осокина Г. Л. Право на зашиту в исковом производстве. — Томск, 1990.

    12.Пащук А. Й. Позов в радянському процесуальному праві. —Львів, 1971.

    13.Пушкар Е. Г. Конституционное право на судебную защиту. — Львов, 1982.

    14.Тертышников В. И. Гражданский процесс. Курс лекций. — Харьков, 2003.

    15.Фурса С. Я., Щербак С. В. Виконавче провадження в Україні. — К., 2002.

    16.Чечина Н. А. Основные направления развития науки советского гражданс­кого процессуального права. — Л, 1987.

    17.Чечот Д. М. Административная юстиция (теоретические проблемы). — Л., 1973.

    18.Чечот Д. М. Неисковые производства. — М., 1973.

    19.Чечот Д. М. Субъективное право и формы его защиты. — М., 1968.

    20.Шерстюк В. М. Судебное представительство по гражданским делам. — М., 1988.

    21.Шишкин В. И. Конституционное право на обжалование в суд действий должностных лиц. — К., 1990.

    22.Штефан М. И., Омельченко М. П., Штефан С. М. Виконання судових рі­шень. — К., 2001.

    23.Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К., 1992.

    24.Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник. — К., 2001.

    25.Штефан М. И., Дрижчана Е. Г., Гусев Е. В. Представительство граждан в суде. — К., 1991.

    26.Юрков Б. Н. Производство по делам, возникающим из административно-правовых отношений. — Харьков, 1980.

    Характеристики работы

    Контрольная

    Количество страниц: 9

    Бесплатная работа

    Закрыть

    Гражданское процессуальное право 2

    Заказать данную работу можно двумя способами:

    • Позвонить: (097) 844–69–22
    • Заполнить форму заказа:
    Не заполнены все поля!
    Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

    Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.