Зміст

Вступ

1. Поняття та види конституції

2. Основний закон ФРН

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У конституційно-правовій доктрині теоретична оборка поняття «конституція», як і поява перших писаних конституцій нового типу аргументовано обґрунтовується в контексті ідей та теорій, що призвели до буржуазних революцій: природних прав, національного суверенітету, суспільного договору, розподілу влад. І це цілком слушно. Боротьба проти абсолютизму вимагала прийняття однієї фундаментальної Хартії, що мала фіксувати правила поведінки влад. Конституція мала стати арбітром і закріплювати фундаментальні правила функціонування держави, яка у такий спосіб становилася правовою державою. І в майбутньому, незважаючи на відмінність конкретних підходів і характеристик, під конституцією звичайно розуміли і розуміють законодавчий акт, яким визначаються організація вищих органів держави, порядок здійснення ними своїх функцій, їх взаємовідносини і компетенція, а також засади становища індивідів стосовно державної влади.

З юридичної точки зору конституція є таким же законом держави, як і інші, але на практиці сучасного конституціоналізму вона звичайно відрізняється від них за способом прийняття, внесення змін і доповнень до неї. В силу цього в юриспруденції вона визнається ядром правової системи відповідної держави (за винятком деяких мусульманських країн), володіє вищою юридичною силою, очолює ієрархію національного законодавства, визначає діяльність законодавчої, виконавчої та судової влади. Отже, конституція є основним законом держави. Але конституція не обмежується лише встановленням державного ладу. Регулюючи зовнішні межі вільної діяльності різних соціальних структур (відносини власності, шлюбу та сім’ї, свободи освіти, творчості та культури і т. ін.), вона цим установлює юридичні засади організації суспільного життя в деяких найбільших її сферах. З огляду на це конституція дійсно є основним законом не тільки держави але й суспільства [3, с. 53-54].

1. Поняття та види конституції

Конституція – основний закон держави, що приймається, змінюється і скасовується в особливому порядку, який визначає суспільний і державний устрій, порядок і принципи утворення представників органів влади, виборчу систему, права й обов’язки громадян. Конституція – основа всього законодавства держави. Вона є системою правових норм, що регулюють у суспільстві найбільш важливі відносини – правовідносини з приводу влади та відносини між індивідом і владою.

Конституція важлива й необхідна для сучасної держави насамперед тому, що саме вона є документом, який регулює найважливіші відносини в суспільстві. У ній закріплюються вихідні принципи та приписи, функції й основи організації, форми та методи діяльності держави. Перша група відносин – це відносини з приводу влади. Правове регулювання цих суспільних відносин полягає в тому, що конституція визначає порядок створення, обсяг компетенції, строки повноважень вищих органів державного управління та посадових осіб. Друга група – відносини між особою та державою. Іншими словами, конституція встановлює межі й характер державного регулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, відносини держави з людиною та громадянином. Крім того, конституція закріплює і надає вищу юридичну силу фундаментальним правам і свободам людини, захищає її честь і гідність.

Конституція в будь-якій державі – це правовий акт вищої юридичної сили, своєрідна ознака державності, юридичний фундамент державного і громадського життя, головне джерело національної системи права. Конституція на вищому рівні регулює суспільні відносини, пов’язані з організацією влади, правами і свободами обов’язками людини і громадянина, формами правління і державного устрою.

Регулююча роль конституції стосується всього суспільного організму. Вона охоплює не лише державну організацію, а й недержавні сфери соціально-економічний устрій, культурне життя, відносини у сфері цивільного суспільства. Жодна конституція не може обійти відносини держави з інститутами власності, громадськими і релігійними установами. Норми конституції, як і право в цілому, впливають на різні аспекти суспільного життя – держано-політичний, економічний, соціальний та духовний.

Конституцію можна розглядати як мікромодель суспільства, його юридичний каркас, у рамках і на основі якого функціонує механізм державної влади, забезпечуються права і свободи громадян. Прийняття та існування в суспільстві конституції має низку цілей. По-перше, конституція покликана чітко визначити межі повноважень посадових осіб і владних органів. Зміст цього полягає в недопущенні сваволі та беззаконня з боку можновладців, вони у своїх діях виявляються «зв’язаними» рамками основного закону. По-друге, конституція юридично фіксує сукупність прав і свобод, що належать індивідові. По-третє, конституція закріплює певне співвідношення політичних сил у суспільстві. Законодавчо оформляючи та закріплюючи суспільні відносини, конституція виступає як потужний важіль внутрішньополітичної стабільності держави, стійкого функціонування її владних структур. По-четверте, вона визначає цілі та принципи подальшого розвитку держави. Усі ці завдання мають для суспільства однакову важливість і цінність, тісно пов’язані між собою, кожне з них у відриві від інших втрачає значення [4, с. 45-47].

У науці конституційного (державного) права поняття «конституція» застосовується у двох значеннях. У формальному розумінні – це юридична конституція, тобто основний закон держави, що закріплює суспільно-економічний лад, форму правління та форму державного устрою, а також правове становище особи. Юридична конституція є документом, який пропонує те, що має бути. Однак під час практичного застосування приписів юридичної конституції обстановка змінюється. З’являються нові установи, приймаються конституційні, органічні та звичайні закони, що суттєво змінюють і доповнюють норми юридичної конституції. Іншими словами, на практиці складається такий порядок здійснення державної влади, що може значно відрізнятися від порядку, запропонованого юридичною конституцією. Цей реальний порядок здійснення державної влади, що може значно відрізнятися від порядку, запропонованого юридичною конституцією. Цей реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною конституцією, або конституцією в матеріальному значенні слова. Фактична і юридична конституції можуть як збігатися, так і відрізнятися одна від одної.

У деяких країнах політична еліта прагне правити незважаючи на конституцію. Цей процес супроводжується як офіційним культом конституції, так і теоретичним обґрунтуванням необхідності та доцільності поза конституційного правління. Показовим є вислів американських професорів Д. Коррі й Г.Ебрегема: «Конституція – це рама або шасі, на якому встановлений працюючий двигун уряду. У межах певної терпимості тип і система двигуна можуть бути модифіковані без зміни самої рами. Конституція взагалі повинна пристосовуватися до відомих змін працюючого механізму уряду». Виходить, що, з одного боку, конституція вступає в суперечність із діями політичної еліти. Історична колізія між законністю та доцільністю щоразу вирішується незалежно від впливу політичних сил у суспільстві.

Найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, яка була запропонована ще в минулому столітті і застосовується дотепер. Цей спосіб поділу конституцій на групи як основний критерій виокремлює спосіб об’єктивування основного закону. Залежно від того, як об’єктивно виражена воля законодавця, розрізняють дві групи конституцій: писані й неписані.

Писані конституції складено у вигляді єдиного документа, побудованого за певною системою. Як правило, писана конституція складається з преамбули, основного тексту та перехідних положень або супровідних додатків.

Писані конституції можна поділити на два підвиди – кодифіковані та не кодифіковані. Кодифіковані конституції – це єдині акти, які мають усі ознаки основного закону та містять нормативний матеріал у систематизованій формі. До такого типу належать конституції Греції 1975 р., Індії 1950 р., Росії 1993 р. Ступінь кодифікованості конституцій різний. До «розгорнутих» належать конституції, які містять детальну регламентацію питань зі сфери державного права. Більш короткі конституції, що містять лише загальні принципи регулювання, відносять до категорії «нерозгорнутих». Прикладами їх є конституції Франції 1958 р. і Японії 1947 р.

Не кодифіковані конституції – це сукупність кількох документів, які мають всі ознаки основного закону. Разом вони містять положення, що стосується всього обсягу конституційно-правових питань, однак пропонують матеріал у несистематизованій формі. Яскравим прикладом може слугувати Конституція Держави Ізраїль, що складається з восьми основних законів, прийнятих у період з 1950 по 1980 р. Складним утворенням є Конституція Швеції. В її основі лежить конституційний акт, що називається «Форма правління», виданий у 1971 р. цей документ включає кілька законів, як конституційних так і звичайних, з питань, що стосуються сфери конституційного права.

Неписані конституції становлять рідкісний виняток. Нині вони застосовуються лише у Великобританії та Новій Зеландії. Хоча говорити про неписаний характер неписаної конституції певною мірою навряд чи можливо. У Великобританії історично сформулювалися кілька документів, які регулюють правове становище індивіда, що одержали назву «Біблія англійської Конституції».

Неписана конституція має той самий обсяг предметів правового регулювання, що й писана. Іншими словами, неписана конституція закріплює форму правління, форму державного устрою, структуру вищих органів державної влади, правове становище особи тощо, але її приписи зібрано не в єдиному документі, а у багатьох джерелах права. Таким чином, форма об’єктивування неписаної конституції не визначена. У Британії короткий час (1653 – 1660 рр.) діяла писана конституція. Сучасна британська неписана конституція є досить складним конгломератом різноманітних джерел. Ця конституція постійно доповнюється та змінюється. Вона складається з декількох частин.

До першої належить статутне право. До цієї групи джерел включають деякі давні акти про низку найважливіших парламентських законів конституційного характеру: Велику хартію вільностей 1215 р., Петицію про право 1628 р., Білль про права 1689 р.

Другою частиною є британське загальне право, що сформувалось після норманського завоювання, - загальне для всієї Англії право, яке було створене королівськими судами й спочатку протиставлялося місцевому звичаєвому праву. Воно ґрунтувалося не на законі, а на загальних принципах справедливості та розуму, здорового глузду. Юридичною базою загального права є прецедент.

Третя частина – конституційні угоди. Це правили політичної практики, які вважаються обов’язковими і неухильно дотримуються тими, кого вони безпосередньо стосуються. Конституційні угоди становлять найважливішу частину британської неписаної конституції.

У літературі часто трапляються й інші типології конституцій зарубіжних держав. Так, залежно від форми державного устрою виокремлюють унітарні та федеративні конституції. Залежно від характеру політичного режиму – демократичні та реакційні. Залежно від тривалості застосування – постійні й тимчасові. За способом зміни – жорсткі та гнучкі [4, с. 45-54].

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 14

Бесплатная работа

Закрыть

Конституционное право зарубежных стран

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.