План

1. Яким чином здійснюється контроль за концентрацією суб’єктів господарювання?

2. Які підстави надання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання?

Список використаної літератури

1. Яким чином здійснюється контроль за концентрацією субєктів господарювання.

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню моопольним (домінуючим) становищем, обмеженню конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" концентрацією визнається:

-злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

-набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про захист економічної конкуренції" учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються: із заявою про надання дозволу на узгоджені дії-до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень.

Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений Антимонопольного комітету України, голова його територіального відділення не повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші документи не відповідають встановленим Антимонопольним комітетом України вимогам і це перешкоджає її розглядові.

Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами Антимонопольного комітету України на конкретно визначений строк, суб'єкти господарювання мають право звернутися до органів Антимонопольного комітету України із заявою про продовження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку дії дозволу.

Органи Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох місяців, а заяву про надання дозволу на концентрацію - протягом тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Якщо протягом строку розгляду заяви органи Антимонопольного комітету України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається прийнятим.

У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про узгоджені дії чи концентрацію, про що приймається розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами Антимонопольного комітету України рішення у справі.

Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не повинен перевищувати трьох місяців. Якщо протягом строку розгляду справи рішення не прийнято, вважається, що на узгоджені дії чи концентрацію надано дозвіл.

Рішення органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може бути обумовлено виконанням учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов'язань, які усувають або пом'якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію. Такі умови і зобов'язання можуть стосуватися, зокрема, обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а також зобов'язання суб'єкта господарювання здійснити відчуження майна.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано на невизначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п'яти років.

Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду заяв, справ про узгоджені дії, концентрацію може бути опублікована в "Офіційному віснику України", інших друкованих чи електронних засобах масової інформації або оприлюднена в інший спосіб.

У 30-денний строк з дня прийняття рішення Антимонополь-ним комітетом України про заборону узгоджених дій чи концентрації учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю можуть звернутися до Кабінету Міністрів України із заявою про надання дозволу на відповідні узгоджені дії чи концентрацію.

Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про відмову у наданні такого дозволу.

Учасниками ж концентрації відповідно до ст.23 Закону, серед інших, визнаються суб’єкти господарювання, частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування) або мають набутися, і їх покупці (одержувачі), набувачі. Крім того, учасниками концентрації є також фізичні та юридичні особи (незалежно від країни їх резиденства), пов’язані з покупцем і об’єктом покупки відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу єдиним суб’єктом господарювання.

На підставі того, що учасниками концентрації виступають не лише безпосередні покупець і об’єкт покупки, але й усі суб’єкти господарювання (резиденти й нерезиденти України), пов’язані з покупцем і об’єктом покупки відносинами контролю, при визначенні вартісних показників слід також враховувати вартісні показники всіх суб’єктів господарювання, пов’язаних відносинами контролю з покупцем та об’єктом покупки.

В умовах ринкової економіки регулювання злиттів і придбання, а в більш широкому розумінні – концентрації суб’єктів господарювання, виступає в якості одного з найважливіших інструментів економічної політики. Саме з його допомогою держава має можливість впливати на структурні параметри економіки.

Найважливішим завданням, що повинно при цьому вирішуватися, є захист економічної конкуренції. В Україні принцип державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності закріплений на рівні Конституції. Таким чином, генеральний напрям державної політики в сфері контролю над концентрацією не є і не повинен бути предметом дискусій. Однак при його практичній реалізації виникає ряд проблемних питань.

Перше пов’язане з тим, що регулювання концентрації суб’єктів господарювання здатне забезпечити лише структурні передумови конкуренції. При всій популярності концепції “структура-поведінка-результат” слід зазначити, що зв’язок між структурою ринку і конкуренцією не є однозначним. Особливо це характерно для перехідних економік. Чимало ринків (наприклад, в агропромисловому комплексі) характеризуються низьким рівнем концентрації і настільки ж низькою інтенсивністю конкуренції. Звичайно це пов’язано з дією інституціональних факторів, нерівністю умов конкуренції, іноді – з особливостями поведінки учасників ринків. Виникає питання: як враховувати інституціональну і поведінкову складові умов конкуренції при здійсненні контролю над концентрацією.

Друга проблема стосується моделі ринкової структури, що повинна бути метою державного регулювання.

Світовий досвід свідчить, що найвищі темпи науково-технічного прогресу спостерігаються в галузях з олігопольною структурою ринків, де конкурують кілька великих компаній. Та й у нашій країні в період виходу із системної кризи 1990-х років найбільш успішно функціонували ринки, структура яких дозволяла поєднати переваги, обумовлені змаганням їхніх учасників, з позитивним ефектом масштабу виробництва.

Третя проблема, пов’язана з тим, що будь-який інструментарій державного контролю економічних процесів обмежує волю підприємництва. Відповідно, зменшується привабливість видів діяльності, що контролюються. Однак концентрація – нормальний і необхідний елемент господарювання. У багатьох випадках з нею пов’язаний вступ на ринок нових підприємств. А це - один з головних факторів формування і підтримки конкурентної структури ринків. Отже, виникає проблема визначення меж державного втручання, за якими контроль з метою захисту конкуренції перетворюється в антиконкурентний бар’єр для вступу на ринок нових учасників.

В Україні, як і в Європейському Союзі, у США і в багатьох інших країнах передбачається одержання попереднього дозволу на концентрацію. На перший погляд, це здається парадоксальним, але саме такий підхід зводить до мінімуму ризики підприємців. Інший варіант – подальший контроль - припускає визнання недійсними угод з антиконкурентним ефектом і поновлення первісного положення. Можливі ризики, і, відповідно, втрати в такому випадку незрівнянно більш значні, ніж при одержанні попередньої згоди.При цьому в сферу контролю попадають тільки ті трансакції, масштаби яких дозволяють свідомо припускати їхній істотний вплив на ринок. Слід зазначити, що сама угода може мати місце і за межами України, важливо, що її наслідки впливають на українські ринки.Але, якщо взяти не абсолютну величину, а відношення до ВВП, виявиться, що українські пороги на порядок вище, ніж ті, що діяли в США, і наближені до встановлених Єврокомісією. Але ж у Європі злиття і придбання національного масштабу контролюються ще й органами держав - членів.Крім того, наше законодавство передбачає, що концентрація вимагає попереднього дозволу тільки тоді, коли хоча б один з її учасників має активи або річний обсяг реалізації товарів і послуг більше 1 млн євро в Україні. Для масштабів сучасної національної економіки це досить вагома величина.Врахування інтересів підприємців при здійсненні контролю над концентрацією забезпечується детальною регламентацією порядку і термінів розгляду заяв про одержання дозволу на концентрацію. Особливе значення для захисту прав заявників має норма про те, що, якщо протягом встановленого законом терміну з початку розгляду заяви або справи про концентрації Антимонопольний комітет України не прийме рішення про відмову, концентрація вважається дозволеною, незалежно від подальших дій контролюючого органу.

Захист інтересів інвесторів забезпечує також інститут попередніх висновків з питань концентрації. Суб’єкти господарювання можуть звернутися в Антимонопольний комітет за попередніми висновками про можливість одержання дозволу на концентрацію. При цьому, якщо надалі при розгляді заяви на концентрацію не буде виявлено будь-яких нових даних у порівнянні з тими, на основі яких був зроблений попередній висновок, рішення Комітету не може йому суперечити. Іншими словами, якщо попередньо надано висновок, що концентрація буде дозволена, то на основі тієї ж інформації Комітет не може відмовити в дозволі.

Контроль злиттів і придбання припускає прискіпливу оцінку обумовлених структурних змін на ринках. Однак такий підхід не означає заборони на будь-які трансакції, що призводять до зростання рівня ринкової концентрації. Українське законодавство і практика його застосування виходять із принципу неприпустимості тільки тих злиттів і придбань, що створюють передумови монополізації ринку або істотного обмеження конкуренції на ньому.

Як монополізацію Антимонопольний комітет розуміє можливість виникнення структурних ознак монопольного становища, описаних у ст. 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції”. У першу чергу, це перевищення тридцятип’ятипроцентної ринкової частки для одного суб’єкта господарювання, п’ятдесятипроцентної - не менш, ніж для трьох, і семидесятипроцентної – не менше, ніж для п’яти.

Складніше визначається істотне обмеження конкуренції. Його можливість виявляється при аналізі конкретних обставин тієї або іншої угоди. Наприклад, у відомій справі про придбання ВАТ “Сармат” акцій ЗАТ “Оболонь” Антимонопольний комітет відмовив у дозволі, керуючись тим, що таке придбання усунуло б одного з найбільш активних і енергійних конкурентів на загальнодержавному ринку пива.

Якщо кількісні зміни рівня ринкової концентрації, пов’язані з певними злиттями і придбаннями, не призводять до вказаних наслідків – відмовляти в дозволі на відповідні угоди немає причин.

Але навіть якщо має місце істотний негативний вплив на конкуренцію, угода може бути дозволена, якщо вона має позитивні наслідки, що перевершують негативний ефект обмеження конкуренції. Правда, у цьому випадку дозвіл дає не Антимонопольний комітет, а Кабінет Міністрів України.

Щоб не допустити монополізації ринків або істотного обмеження конкуренції, фахівці ретельно вивчають фактичні умови угод. Це передбачає тісне співробітництво із заявниками. У багатьох випадках Антимонопольному комітету України вдавалося досягати балансу між інтересами захисту конкуренції і підприємницькими планами заявників. Як правило, ми знаходили такі варіанти концентрації, що дозволяли здійснити трансакцію і, в той же час, не обмежити конкуренцію на ринку. Це стосувалося, зокрема, прийняття заявниками певних зобов’язань, скажімо: продати частину наявних у них активів, не допускати обмеження виробництва і реалізації товарів, не перешкоджати доступу на ринок інших суб’єктів господарювання.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 15

Бесплатная работа

Закрыть

Конкурентное право 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.