План

1. Лобізм в Україні

2. Політична свідомість українського суспільства

Література

1. Лобізм в Україні

Президентський лобізм на сучасному етапі стає частиною функціонування державного конституційного механізму в Україні. У зв’язку з цим дослідження президентського лобізму, його місця в сучасному політичному механізмі, проблеми та перспективи розвитку даного правового інституту у правовому полі України є актуальним.

Лобізм можна розглядати в різних аспектах. Перш за все, це специфічна система функціонування представництва групових інтересів в органах державної влади. Незважаючи на те, що лобізм проявляється через економічний і політичний характер, все ж це в першу чергу правова проблема. Лобізм у правовому розумінні являє собою сукупність правових норм, які регулюють участь громадян, груп громадян, громадських об’єднань, організацій, підприємств, які спеціалізуються на лобістській діяльності, інших суб’єктів правовідносин з органами державної влади, які впливають на прийняття необхідних для лобістів рішень. Досліджувана тематика спонукає до роздумів про теоретико-прикладне осмислення даного явища в Україні.

Однією з причин виникнення президентського лобізму в Україні є ускладнення законодавчого процесу в країні. Ускладнення законотворчості пов’язане зі зміною характеру і сутності самих законів, що розробляються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів та Президентом. Зростання кількості законодавчих програм відбувається в геометричній прогресії.

Поставивши парламент – Верховну Раду України і Президента України – у певну взаємозалежність, Конституція України тим самим визначила необхідність співробітництва двох влад. Відповідно до Конституції України ст. 106 п 7, 8, 9, 11, 14, 19, 29, 30, з іншого боку, вона наділила їх високим рівнем самостійності, і в той же час „внесла” у відносини між ними суперництво, яке в деяких ситуаціях і за певних несприятливих обставин переростає в протиборство. Однією з причин цього було нове загострення між Президентом України і Верховною Радою України. Ці суперечності загальмували законотворчу роботу парламенту і поставили під загрозу реалізацію приписів, передбачених Розділом 15 „Перехідні положення” [3]. У 1998 і 1999 рр. було здійснено декілька спроб ініціювати проведення Всеукраїнських референдумів з питань, що прямо чи опосередковано стосувалися довіри (недовіри) Президентові України і Верховній Раді України, але вони виявилися безрезультатними. Законодавча діяльність парламенту набула політичного характеру, тоді як важливі конституційні законопроекти, прийняття яких прямо передбачалося Конституцією, відійшли на другий план. Загальмувався на певний час і кодифікаційний процес. Протистояння між Президентом і парламентом вкрай загострилось у кінці 1999 р. Проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою не сприяло подоланню суперечностей між Верховною Радою України та Президентом України, а навпаки загострило їх. Народні депутати України згідно з чинною Конституцією ст. 150 надіслали звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо невідповідності Указу Президента України № 65/2000 Конституції України. 27 березня 2000 р. Конституційний Суд України виніс рішення, які визнав такими, що відповідають Конституції України ст. 1, п. 2, 3, 4, 5 ст. 2, ст. 3, 4, 5, 6, 7 цього Указу, тобто легітимним було визнано проголошення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, такими що є конституційними 2, 3, 4 і 5 питання Всеукраїнського референдуму та порядок організації його проведення. Такими, що не відповідають Конституції України, були визнані п.1, 6 ст. 1 Указу Президента України № 65/ 2000 (тобто питання: „Чи висловлюєтеся Ви за недовіру Верховній Раді України 15 скликання?” і „Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися Всеукраїнським референдумом?”). На виконання рішення Конституційного Суду України Президент України видав новий Указ № 548/2000 „Про внесення змін до Указу Президента України від 15 січня 2000 року № 65/2000”, який підтвердив висновок Конституційного Суду України. Всі питання, які були винесені на референдум 16 квітня 2000 року, отримали підтримку виборців. Разом з тим виникла проблема реалізації рішень Всеукраїнського референдуму. Домінування співпраці чи суперництва залежить від багатьох умов, але в будь-якому випадку сама вмотивованість фактора конфліктності в українській політико-правовій системі розподілу влад є постійно діючою причиною того, що відносини між Президентом України та Верховною Радою України щодо законодавства завжди носили і носять інтенсивний, але далеко не завжди конструктивний характер. Часто виникають ситуації, в яких Президенту та його прихильникам необхідно додавати спеціальних зусиль для того, щоб досягти ухвалення парламентом своїх рішень та пропозицій. І чим вони складніші, тим більше суперечностей викликають, тим гостріше реагує на них Верховна Рада України, тим більше потрібно таких зусиль – особливо коли відносини між двома гілками влади вступили у фазу протиборства. У своїй сукупності ці зусилля і є лобістською діяльністю Президента України та його адміністрації (секретаріату) і Верховної Ради України.

Лобістський вплив Президента на парламент у тій чи іншій формі відбувався з перших днів введення інституту президентства в Україні, особливо під час конституційного процесу (підготовки і прийняття Конституції України), формування урядів, проблем, пов’язаних із законодавчим процесом.

Конституційною основою Президентського лобізму в Україні можна вважати закріплені в статті 106 Конституції України такі повноваження Президента: „2) звертається з посланням до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України”.

Щорічні послання Президента України до Верховної Ради України є офіційними документами глави держави, у яких на основі аналізу внутрішнього і зовнішнього становища України визначаються найважливіші напрями економічного, політичного, і соціального розвитку, передбачаються заходи щодо неухильного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вдосконалення нормативних механізмів регулювання суспільних відносин.

„6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою”; проблеми та наслідки щодо цього були розглянуті вище.

„8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;” (до конституційної реформи).

10) призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади…”. При цьому Основний закон також не потребує згоди парламенту. До суб’єктів, яких призначає Президент п. 10 ст. 106 включено також голів місцевих державних адміністрацій. Сьогоднішні реалії полягають в тому, що новий конституційний текст дозволяє Президенту при визначенні кандидатури Прем’єр-міністра діяти в межах альтернативи: або виходити з реального розкладу партійно-політичних сил у Верховній Раді і орієнтуватися на суто партійного кандидата (подібна ситуація для нас ще багато в чому перебуває у сфері бажаного), або ініціювати кандидатуру, яка з об’єктивних чи суб’єктивних причин може отримати підтримку парламентської більшості. У першому випадку Президент, так би мовити, „пливе за парламентською течією”, у другому – активно впливає в конкретній ситуації на перебіг справ. Позбавити Президента такої альтернативи – означає, по суті, звузити його конституційні повноваження. Виходячи з формули дуалізму виконавчої влади, конституція визначила й двоїстий центр цієї влади, яка складається з двох функціонально поєднаних суб’єктів – Президента і Кабінету Міністрів.

За умов подвійного центру виконавчої влади правовий статус Президента визначається тим, що він структурно не входить до жодної (за звичною для нас, хоча і невдалою термінологією – „гілки”) влади, але має вплив на них. Президентський лобізм підсилюється в результаті появи в політичному процесі фактора законодавчої ініціативи Президента; так згідно зі статтею 93 Конституції України – право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України, та права вето, згідно зі статтею 106, Президенту України:

„29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України”.

Потреба в лобістській діяльності поступово зросла до таких масштабів, а сама ця діяльність стала настільки різноманітною, що її можна виділити в особливий конституційно-правовий інститут. На сучасному етапі лобістська діяльність Президента України і його адміністрації здійснюється на двох рівнях. По-перше, в неї включено самого Президента (про що засвідчують перераховані вище повноваження), його основних помічників, КМУ, посадових осіб міністерств і відомств, виконавчу владу на місцях, яка здійснюється главами обласних і районних державних адміністрацій (відповідно до ст. 106 Конституції України Президент призначає голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах). По-друге, у виконавчих органах влади існує спеціальний апарат, для яких лобістська діяльність є основним і єдиним обов’язком у сфері лобістської діяльності.

Лобістський апарат складається із адміністрації Президента України, комітету законодавчих ініціатив при Президентові України, Ради Національної безпеки і оборони України (РНБО), Постійного представника Президента у Верховній Раді України, народних депутатів України, які підтримують політику Президента у парламенті, а саме: парламентська більшість, нинішня ситуація доказ цього. Значний потенціал президентського лобізму сконцентровано у Постійного представника Президента у Верховній Раді України, який тримає руку на пульсі щодо законотворчої роботи, доповідає про особливості обговорення законопроектів, тобто він виступає своєрідним каналом зв’язку між Президентом і Верховною Радою України.Основний кадровий склад президентських і міністерських лобістів – це здебільшого колишні службовці парламенту, що працювали в апараті Верховної Ради України та керівних комітетах, представники виконавчої влади. У свою чергу у відсотковому аспекті домінуюче положення займають колишні адміністративні помічники, що добре обізнані з технікою законодавчого процесу та структурою парламенту, і допоміжних служб Верховної Ради України. Саме досвід, знайомства і зв’язки, надбані на службі у парламенті, уряді, адміністрації (секретаріаті) Президента – незмінний „пропуск” на посаду президентського, урядового лобіста і необхідна умова його професійної діяльності.

Одне з основних завдань президентських лобістів, а саме: його адміністрації, Постійного представника Президента у Верховній Раді України, урядових лобістських структур, – полягає в тому, щоб успішно провести через парламент законодавчу програму Президента України. На шляху до цієї мети лежить багато різних обов’язків, ефективність виконання яких залежить не тільки від умінь і досвіду самих лобістів, але перш за все від таких важливих факторів, як загальний стан відносин із Верховною Радою України і тієї ролі, яку Президент відводить своєму лобістському апарату і в зв’язку з якою відповідно наділяє його відповідними повноваженнями.

Практика засвідчує, що через вказані причини реальне значення президентського лобізму в політичному процесі України, обсяг повноважень і результативність діяльності змінюються залежно від розташування партійно-політичних сил у парламенті, а саме наявності парламентської більшості, що підтримує Президента у Верховній Раді України. На сьогодні після виборів 2006 року відбувається складний і, напевно, довготривалий процес, свідченням цього є затяжне формування коаліції, а саме: розподіл посад прем’єра, спікера, питання щодо формування комітетів та їх голів. Колишній Президент та його команда зробили хід під тиском олігархічних сил, а саме звернення Л. Кучми до народу України про початок кардинальних реформ політичної системи України, виборчого законодавства, соціальної сфери. Його команда на той час під керівництвом колишнього глави президентської адміністрації В. Медведчука, перехопивши ініціативу в опозиції, восени, напередодні акції непокори, зробила політичну ситуацію більш-менш контрольованою, але виборчий марафон засвідчив, що опозиція змогла скорегувати свої дії.

Президентські вибори 2004 року показали подальше протистояння між гілками влади в Україні. Разом з тим політтехнології блоку „Наша Україна” виявилися більш ефективними ніж російських експертів, які, на нашу думку, не повністю контролювали ситуацію. Звичайно, що вплив „старшого брата” був значний. Фінансова підтримка, різноманітні піаракції, інформаційний вплив збоку Росії тайного керівництва спричинили масові протести громадян України, які переросли в акцію протесту на майдані Незалежності в Києві та і по всій Україні. Феномен помаранчевої революції, яка показала всьому світу про існування української нації, що спроможна захистити свою державність, демократію, ще, напевно, буде об’єктом дослідження науковців протягом майбутнього.

Адміністративний тиск, який здійснювала колишня влада протягом усієї виборчої кампанії, зазнав фіаско.

Аналізуючи сучасну ситуацію в Україні, доцільно зазначити, що нова влада на чолі з Президентом В. Ющенком та його командою зіткнулась із великою кількістю проблем. Тому парламентські вибори 2006 року, формування коаліції будуть барометром довіри донині діючої влади.

До обов’язків структурних лобістських підрозділів адміністрації (секретаріату) Президента України, міністерств входить: підтримка щоденних робочих відносин із парламентом; участь (у межах своїх повноважень) у розробці законодавчих програм президента; участь у плануванні і розробці так званої законодавчої стратегії, тобто заходів, які забезпечать проходження президентської програми через комітети Верховної Ради України; контроль за роботою міністерських лобістів і координація їх діяльності, власне лобістська діяльність безпосередньо у парламенті, коли там обговорюються конкретні законопроекти президентської програми. Такі ж, у принципі, обов’язки і у міністерських відділах по зв’язках із парламентом, але здійснювані на міністерському рівні.

Важливим завданням лобіювання є мобілізація зацікавлених груп у підтримку законодавчої програми Президента. Основна організаційна форма такої мобілізації – це будівництво коаліцій, як правило, тимчасових і однопроблемних, створених для вирішення долі конкретного законопроекту. Якщо в результаті коаліцію вдалося сформувати, то вона застосовує власну лобістську діяльність на користь цього законопроекту.

У конкретних умовах української дійсності діє механізм розподілу, тобто паралельно працюють два процеси. Парламент приймає закони, в яких Президент зацікавлений, і відсилає законопроекти, проти яких він (Президент) виступає.

Залежно від того, який показник брати за точку відліку (одиничний законопроект чи співвідношення ухвалених і відхилених парламентом законів, чи всієї законодавчої програми Президента), і відповідно, ефективність лобістської діяльності Президента, в цілому, можна оцінити як досить помірковану чи досить високу, але ніколи вона не досягала стовідсоткової результативності. Функціонування президентського лобізму в Україні його ефективність у політико-правовій системі держави можна прослідкувати. З іншого боку, через її ключові складові – парламент, уряд і главу держави, визначивши ступінь впливу кожної із згаданих інституцій як на інші елементи системи, так і на суспільство в цілому. Доцільно окреслити загальну схему політичних і правових впливів у межах українського трикутника влади. Обидва типи цих впливів тісно пов’язані, але правові впливи, на відміну від політичних, мають законодавчо-формалізований характер.

Законодавчий вплив Верховної Ради на Президента означає можливість ухвалення законів (у тому числі Конституції), що окреслюють правове поле діяльності глави держави в Україні. У свою чергу, під інформаційним впливом Президента на парламент тут розуміємо як підконтрольну главі держави інформаційно-пропагандистську машину у вигляді державних засобів масової інформації, насамперед – радіо і телебачення, так і наявність у глави держави інформації спеціальних служб, також підпорядкованих Президентові.

Кадровий вплив Президента на уряд до реформи означав можливість призначення главою держави на урядові посади та звільнення з них. У свою чергу, управлінський вплив Кабінету Міністрів на Президента окреслює ту обставину, що реальне управління соціально-економічним та іншими ключовими для життєдіяльності держави (яку уособлює і за яку ніби відповідає всенародно обраний Президент) процесами здійснює уряд [5].

Бюджетний вплив Верховної Ради на Кабінет Міністрів ґрунтується на виключному праві парламенту ухвалювати бюджет, а отже – і остаточній можливості Верховної Ради коригувати ті чи інші його дохідні і витратні статті. У свою чергу, ресурсний вплив уряду на парламент означає не що інше, як можливість Кабінету Міністрів через свої структури в центрі і на місцях реально управляти господарством, щоденно розподіляти чималі фінансові й матеріальні ресурси. А кожен депутат, кожна фракція зацікавлені, щоб питання їхні особисті, їхнього округу, їхньої групи підтримки вирішувалися у першу чергу і належним чином. Наведена схема має відносний характер, оскільки реальні впливи значно багатогранніші і складніші. Вони не мають односпрямованого лінійного характеру. Водночас ця схема дає уявлення про пріоритетність тих чи інших впливів зазначених політико-правових інститутів.

Можливість правових взаємовпливів парламенту, уряду і глави держави ґрунтується на Конституції України. Конституційна визначеність цих впливів є суттю зв’язків-стримувань, противаг, взаємодії – між Верховною Радою, Кабінетом Міністрів і Президентом України.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 20

Бесплатная работа

Закрыть

Политология 4

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.