План

1. Основні права і відповідальність громадян

2. Роль судової влади в державі

3. Вибори як інститут демократії

Література   

1. Основні права і відповідальність громадян

Ядром, системоутворюючим елементом правового ста­тусу людини і громадянина є права, свободи і обов'язки людини і громадянина. В правах, свободах і обов'язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, але й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи'.

Права людинице її соціальна спроможність віль­но діяти, самостійно обирати вид та міру своєї пове­дінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчи­ми актами.

Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політич­на, моральна. Для кращого розуміння сутності цього по­няття слід звернути увагу на такі його аспекти:

1) права з'являються у людини від моменту наро­дження як невід'ємні умови фізичного і соціального іс­нування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони лю­диною чи ні;

2) за своїм змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умо<-вами; об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв'язку з цим, законода­вець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод: не­помірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини і, навпа­ки, свавільне обмеження прав призводить до дезінтегра­ції функцій соціальної системи;

3) права людини — це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціо­нування сучасного демократичного суспільства немож­ливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридич­ною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечи­ти (гарантувати) не тільки правовими, але й економічни­ми, політичними та культурними засобами;

4) права людини носять універсальний характер, не­подільні, взаємопов'язані і взаємообумовлені, вони є над­банням кожної людини. Британська енциклопедія визна­чає їх таким чином: «Права належать індивіду в силу того, що він є людиною. Вони співвідносяться з широ­ким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам».

Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні то­тожне поняттю «суб'єктивне право», і його застосування пояснюється історичними чинниками. В той же час у юридичній літературі звертається увага на те, що понят­тя «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристи­кою таких правомочносте»! особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віро­сповідання тощо). В свою чергу, поняття «право» пере­дбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правомочностей особи на участь у дія­льності певних структур.

Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що форму­люється в системі юридичних обов'язків.

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога дер­жави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

Обов'язок характеризується такими рисами:

1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, йо­го реалізація не повинна обумовлюватися бажанням лю­дини;

2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав лю­дини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими докумен­тами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюва­тися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського по­рядку, здоров'я чи моральності населення.

Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і полі­тичні права передбачає заборону пропаганди війни, ви­ступів на користь національної, расової чи релігійної не­нависті.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обме­ження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що визначаються законом, і ли­ше постільки, по скільки це є сумісним з природою за^ значених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві;

3) виконання обов'язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов'язку держава встановлює юридичну відповідальність.

Правовий статус особи визначається всім обсягом прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які за­кріплюються різними галузями національного права Ук­раїни. Водночас, основи правового статусу особи (кон­ституційний статус особи) визначають лише права, свободи і обов'язки людини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, в силу цього, називаються основними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина.

Основні права і свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід 'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від на­родження чи в силу наявності у них громадянства Ук­раїни, гарантуються Українською державою і станов­лять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1) вони життєво важливі та найбільшою мірою соці­альне значимі як для окремої людини, так і для суспіль­ства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тому, що вони виступають необхідною передумовою її участі у вирішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі та гідності людини тощо.

Для суспільства та держави значимість основних прав і свобод людини і громадянина обумовлена тим, що їх реалізація забезпечує демократичний, соціальний та правовий характер Української держави;

2) вони не надуваються і не відчужуються за воле­виявленням людини і громадянина, тобто належать кож­ному від народження;

3) їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізації, зокрема:

а) конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, встановлених іншими галузями права, які, в силу цього, мають похідне значення по відношен­ню до основних;

б) закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;

в) мають загальний характер, тобто їх об'єм є одна­ковий для кожної людини і для кожного громадянина;

г) основні права і свободи мають особливу юридичну форму закріплення - вони фіксуються в Конституції Ук­раїни;

д) специфіка механізму їх реалізації пов'язана з тим, що на відміну від інших прав і свобод, які реалізуються в конкретних правовідносинах, основні права і свободи

виступають передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, невід'ємного права кожно­го учасника правовідносин.

Основні права, свободи і обов'язки людини і грома­дянина становлять певну систему та класифікуються за різними підставами:

1) у залежності від суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;

2) за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів — на права першого, другого та третього покоління;

3) за генезою на природні (природжені) та похідні від них;

4) за видом суб'єкта на індивідуальні та колективні;

5) за ступенем їх абсолютизації на такі, що підляга­ють обмеженню і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6) за характером утворення на основні та додаткові.

Найбільш поширеним в юридичній літературі крите­рієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їх зміст. Як правило, за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи; полі­тичні права ї свободи; економічні, соціальні та куль­турні права і свободи.

Особисті права і свободи розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави.

Духовна та фізична свобода людини від державного контролю історично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їх особливістю є те, що вони за своєю суттю є природними правами людини і не пов'язані з на­лежністю людини до громадянства України. Більшість із особистих прав і свобод носять абсолютний характер, тобто є не лише невід'ємними, а й такими, що не мо­жуть бути обмежені.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 21

Бесплатная работа

Закрыть

Основы демократии 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.