Изучение произведений разных жанров в школе
План
Вивчення епічних творів
Складання плану епічного твору
Переказ твору та його види
Усне малювання
Складання кіносценарію
Інсценізація твору
У середній школі учні знайомляться з творами різних родів, жанрів та їхніми різновидами. Відповідно до способу відображення життя і структури організації словесного матеріалу, художні твори поділяються на епічні, ліричні та драматичні. Вони мають свої особливості, які потрібно враховувати в процесі аналізу, адже методичні прийоми диктуються природою художнього твору. А тому, наприклад, окремі форми роботи, які успішно практикуються під час вивчення, скажімо, драматичних творів, не можна сліпо переносити на вивчення епічних чи ліричних.
Проте і в середині одного й того ж роду, виду є свої різновиди. Було б помилкою вивчати казку так, як оповідання, чи аналізувати твори навіть одного й того ж жанру за раз і назавжди визначеною схемою. У справжньому мистецтві, крім тяжіння до певних жанрових «взірців», відбувається процес постійного їх «переборення», з’являються такі форми, які важко вкласти в рамки вже існуючих структур. Історія мистецтва — це постійне розширення впливу його сфер на людину, народження і вічне оновлення жанрів, засобів художнього вираження.
Слід зважити і на те, що літературні роди не завжди існують у чистому вигляді. Учні знайомляться з багатьма творами, в яких виразно виявляються ознаки двох або більше літературних родів. Окремі байки Л.Глібова (наприклад, «Мальований стовп») більше тяжіють до лірики, ніж до епосу. Своєрідним синтезом лірики і епосу є поеми «Катерина» Т.Шевченка, «Слово про рідну матір» М.Рильського, «Червона зима» В.Сосюри. Якщо в поемі «Катерина» переважає епічний струмінь, то домінуючою основою «Слова про рідну матір» є розкриття думок і почуттів автора, викликаних Великою Вітчизняною війною, а в поемі «Червона зима» ліричні та епічні елементи представлені майже однаково. Поема Тараса Шевченка «Гайдамаки» — це сплав усіх трьох родів. Епічна розповідь про життя Яреми, повстання гайдамаків поєднується з ліричністю зображення, а окремі епізоди поеми відтворені у вигляді драматичних сцен.
Закономірно, крім якихось спільних критеріїв аналізу творів одного і того ж роду, виду, різновиду, матиме місце і такий підхід, який зумовлюється їх специфікою як неповторних явищ мистецтва. Відносячи твір до певного роду чи жанру, учитель аналізує його з урахуванням законів, що визначають специфіку цього твору, але бере до уваги наявність в ньому елементів іншого роду. Справді, не можна, наприклад, «Червону зиму» аналізувати тільки як епічний твір, у якому змальовуються події громадянської війни. Вся поема пройнята почуттями ліричного героя. Учні повинні простежити, чим викликані ці переживання, як поступово одна за одною виникають і змінюються картини, чим зумовлений їхній зв’язок у творі.
Сприймання художнього твору зумовлюється наявністю у читача відповідного естетичного досвіду. І якщо читач зустрічається з новими формами, жанрами, специфічними засобами художнього зображення, він може підходити до них по шаблону. Виробити в учнів звичку аналізувати художній твір з урахуванням його особливостей, навчити їх бачити жанрову розмаїтість, художню неповторність літературних творів — одне з найважливіших завдань учителя літератури.
Проте далеко не завжди у школі під час аналізу твору враховується його жанрова природа та своєрідність, особливості творчого бачення митця. Як відзначав у одній із статей академік Д.Лихачов, вивчаючи у школі «Слово о полку Ігоревім», переважно наголошують на розповіді автора про події, жанрова ж специфіка твору по суті ігнорується. “Між тим «Слово о полку...» — не розповідь про події, а геніальна лірична поема. Тут поєднані і плач, і радість, тут є цілий спектр авторських ставлень, що весь час змінюються. Варто вловити це, і стає зрозумілим: і чому похід для розповіді вибраний такий незначний, і взагалі, чому ми беремо саме «слово» як зразок літератури, а не уривок з літопису (також література, але документально-історична)”.
Врахування генеалогічної (жанрової) природи художнього твору — неодмінна умова аналізу твору в єдності змісту і форми.
Вивчення епічних творів
Епічні твори, вивчення яких передбачене програмою з української літератури для середньої школи, різноманітні (казка, оповідання, байка, поема, новела, повість, памфлет, роман та інші жанри). З кожним роком в учнів розширюється уявлення про їхні жанрові різновиди.
Основою епічного твору є сюжет, який становить собою послідовний ланцюг подій, умотивований ідейним задумом письменника. Важлива роль в епічному творі належить і позасюжетним елементам - портретам, пейзажам,- описам обстановки, публіцистичним, ліричним відступам тощо.
У кожному класі є свої особливості аналізу епічних творів, які зумовлюються рівнем літературної підготовки учнів. Своєрідність епічного твору осмислюється учнями поступово. На перших етапах їх літературної освіти основна увага переважно зосереджується на розвитку сюжету, вчинках персонажів. Простежуючи розвиток дії у часі і просторі, учні вчаться давати оцінку життєвим явищам, розглядати їх у взаємозв’язку з конкретно-історичною епохою. Аналіз логічно завершених частин, розділів, епізодів епічного твору — це одночасно і ключ до розуміння образів-персонажів, оскільки характери героїв твору безпосередньо виявляються в дії.
Проте достатнє розуміння сюжету епічного твору ще не свідчить про повноту його сприймання. Не менш важливою умовою повноцінного усвідомлення твору є також вихід за рамки сюжетної основи, вміння вловлювати авторський підтекст, той другий план, який захований за фасадом дії.
Учням не важко збагнути загальну сюжетну канву епічного твору. Але далеко не завжди вони можуть зрозуміти логіку поведінки персонажів, усвідомити взаємозв’язок сюжету з позасюжетними елементами (пейзажами, ліричними відступами, внутрішніми монологами тощо), простежити, як виражається ідея, що нею пройнятий твір. Вивчення епічного твору повинно будуватися так, щоб учні зрозуміли тісний взаємозв’язок усіх його компонентів, які в сукупності створюють цілісну картину людського життя. Тому важливо вчити їх зіставляти епізоди твору, бачити логічну доцільність у загальній композиційній побудові, простежувати поступове відтворення людських характерів. Перед внутрішнім зором учнів повинні постати яскраві художні картини — рухома кінострічка змальованих письменником образів, явищ життя.
Багато епічних творів, які вивчаються в школі, великі за обсягом. І вчитель повинен добре продумати, що саме необхідно детально розглянути на уроці, які епізоди прочитати, щоб посилити емоційність враження дітей.
Робота над композицією епічного твору ведеться в усіх класах. Навіть п’ятикласники не можуть обмежуватися усвідомленням тільки загальної канви сюжету. Це необхідна умова, але не кінцевий результат вивчення твору. Потрібно вчити і наймолодших школярів на основі тексту проникати в особливості художнього зображення, тобто практично, без теоретичних узагальнень осмислювати епічний художній твір.
П’ятикласники вже можуть простежити тісний взаємозв’язок картин, епізодів епічного твору. Наприклад, вивчаючи оповідання М.Коцюбинського «Ялинка», діти поміркують над тим, з якою метою дається опис хатньої обстановки Якима, як це допомагає читачеві зрозуміти вчинки Василька.
Не менш важливо, щоб учні, аналізуючи епічний твір, навчилися бачити за образами, картинами автора. Автор не просто змальовує якісь картини життя, він щось хоче сказати читачеві, стверджуючи чи заперечуючи явища дійсності.