Методические формы и приемы работы над образом-персонажем
Методичні форми і прийоми роботи над образом-персонажем
У попередньому розділі лише загальними рисами характеризувалася робота над образами літературних героїв. Розглянемо це питання детальніше. Щоб навчитися аналізувати образи-персонажі з позицій мистецтва, необхідно усвідомити їхні ідейно-естетичні функції.
Образ-персонаж — це своєрідний сплав індивідуального і типового, національного і загальнолюдського, адже художній твір - то “поважний документ духовного життя не самої лише індивідуальності поета, але й усієї нації, серед якої живе поет, настрій, відносини, чуття та події якої висловлює він як найживіші, найчутливіші її частини”. Національний зміст літератури, на думку І.Франка, випливає з умов життя даного народу та історичних завдань, які стоять перед ним. Але впиваючись «якомога глибше в свій рідний національний ґрунт, намагаючись віссати в себе і переварити в собі якнайбільше його живих соків», у художніх образах письменник відтворює проблеми, спільні не лише для людей певної групи, а й для всього людства. “Тільки той писатель може нині мати якесь значення, хто має і вміє цілій освіченій людськості сказати якесь своє слово в тих великих питаннях, що ворушать її душею, та заразом сказати те слово в такій формі, яка б найбільше відповідала б його національній вдачі. І тільки такий писатель буде рівночасно зрозумілий і цікавий не тільки для своїх земляків, але й для цілого цивілізованого світу, бо всі знайдуть у його творах, хоч і яка була би незвичайна та оригінально-національна їх форма..., ті самі чуття, сумніви, страждання, симпатії, що становлять суть душі сучасної освіченої людини.”
Відзначаючись історичною конкретністю, художні образи можуть нести у собі неперехідне, субстанційне і легко вписуватись в контекст нових епох. Тільки в єдності індивідуального і типового, національного й загальнолюдського можна забезпечити повноцінний аналіз образів-персонажів.
Якщо при розгляді персонажа увага акцентується переважно на індивідуальних рисах його характеру і залишаються мало розкритими його типові риси, він буде сприйматися в наївно-реалістичному плані (як певна історія життя людини, яку знав письменник і про яку розповів читачам). Учні не бачитимуть в образах-персонажах ідейної позиції митця, його соціальних оцінок, поглядів на життя, певних уявлень. І навпаки, якщо в центрі уваги ставляться типові риси характеру без індивідуальних їх проявів, персонаж перетворюється у вихолощену схему.
Образ-персонаж без національного компоненту - це також щось нежиттєве, як і людина без свого берега, національних почуттів, рідної історії, традицій тощо... Виділення в образах-персонажах загальнолюдських рис допомагає надати аналізу гуманістичного спрямування, зосередити увагу на тих художніх узагальненнях, які переростають рамки історичного часу і виходять за його межі.
Створюючи образи героїв твору, письменники змальовують їхню зовнішність, розкривають вчинки і взаємовідносини, думки і почуття, інтереси, прагнення, дають характеристику - пряму чи від імені інших персонажів, користуються засобами опосередкованої характеристики (маємо на увазі вставні епізоди, екскурси в минуле, пейзажі, інтер’єр тощо). Важливу роль у створенні образа-персонажа відіграють також окремі художні деталі. Доречно, наприклад, згадати опис рук Маланки - героїні повісті М.Коцюбинського «Fata morgana». Як багато розповідають вони про Маланку, про її любов до землі, її безмірно важку працю! Змальовуючи типові характери в типових обставинах, письменник наділяє кожного героя своєю мовою.
Прийоми зображення героїв літературного твору осмислюються учнями поступово. У п’ятому класі діти усвідомлюють, що таке мова автора і мова дійових осіб, вчаться бачити художні функції портрета, виділяти на основі тексту найхарактерніші риси персонажів, простежують, як ці риси виявляються в різних епізодах твору, як поступово вимальовується життєва історія персонажа, як ставиться письменник до своїх героїв і звідки це видно. Така ж робота ведеться в шостому класі. Учні шостих-сьомих класів практично засвоюють також ряд прийомів і засобів зображення, не оперуючи відповідними термінами.
У сьомому — учні поглиблюють знання про особливості зображення героя в епічному творі (показ вчинків персонажа, авторська характеристика), на матеріалі історичної повісті І.Франка «Захар Беркут» з’ясовують поняття про групування персонажів. Вони вчаться визначати тему та ідею художнього твору. Восьмикласники усвідомлюють, як виявляється типовість образу, що таке типові обставини, в яких діють герої твору, роблять практичні спостереження за своєрідністю побудови художніх образів у творах різних письменників.
У старших класах на матеріалі художніх творів учні усвідомлюють залежність засобів побудови образу від жанру, стилю, літературного напряму, творчої своєрідності митця, вчаться бачити в образах вираження концепцій автора.
Кожен образ вимагає певного підходу до його аналізу. Одні характери вимальовуються в динаміці, в розвитку (наприклад, образ Чіпки за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), інші — показані вже сформованими. Автор може розкривати характер персонажа всебічно, а може зосереджувати увагу лише на найголовнішому, уникаючи зайвих подробиць та надмірної деталізації.
Індивідуалізація образу зумовлюється змістом твору і тим ідейним навантаженням, яке несе цей образ, загальним задумом письменника, можливостями жанру, а також методом художнього зображення.
Мають свої особливості сатиричні, гумористичні, героїчні образи. На відміну від реалістичного зображення у романтичних творах немає всебічного окреслення характерів, на першому плані тут виступає переважно якась одна риса, пристрасть героя. Навіть в одному і тому ж творі письменник може змалювати різні характери, що вимагають різного підходу до їх аналізу. Зрозуміло, що всі ці вимоги реалізуються з урахуванням можливостей дітей.
Оскільки характер людини виявляється насамперед у її діях, вчинках, образ-персонаж не може бути усвідомлений поза найважливішими епізодами твору. Тому часто на уроках під час аналізу образів увага зосереджується на важливих моментах сюжету (особливо це стосується п’ятих-шостих класів, де учні ще не оперують поняттям «образу»). Аналіз образів вимагає повторного читання окремих епізодів. Звертаючись безпосередньо до художнього тексту, вчитель-словесник активізує відтворюючу уяву учнів, домагається наочного сприйняття художніх образів. Без знання тексту, без почуттєвого сприймання, без осмислення конкретних життєвих епізодів, у яких діють герої твору, вивчення образів-персонажів втрачає свій смисл.
Розповідаючи про Василька («Ялинка» М.Коцюбинського), учні звертають увагу на такі важливі моменти оповідання, як:
1) опис хатньої обстановки сім’ї Якима (він допомагає схарактеризувати ті побутові умови, в яких жив хлопчик);
2) продаж ялинки (цей епізод розкриває внутрішній світ Василька, показує його любов до природи, тонке її відчуття);
3) Василько в дорозі (у цих епізодах розкривається мужність, кмітливість хлопчика, його вміння боротися за життя).