Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 31

Платная работа

Цена: 250.00грн.

Заказать работу

ЗМІСТ 

ВСТУП.. 3

РОЗДІЛ І. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНИХ ТЕХНОЛОГІЙ.. 9

1.1. Мета і ключові завдання особистісно-орієнтованої системи навчання. 12

1.2. Принципи особистісно-орієнтованого навчання. 12

РОЗДІЛ ІІ. УРОК У СИСТЕМІ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ   16

2.1. Функції та форма організації уроку. 16

2.2. Основні вимоги до уроку та засоби досягнення мети. 18

2.3. Технологія уроку. 20

РОЗДІЛ ІІІ. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ   23

3.1. Психологічна саморегуляція вчителя. Формування позитивної установки на діяльність  23

ВИСНОВКИ.. 28

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 31

ВСТУП

Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою "Освіта" є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я. Розв'язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів. Однак цьому процесові поки що бракує цілеспрямованості та науково-методичного забезпечен­ня. Тому процес "особистісної" перебудови навчально-вихов­ного процесу відбувається спонтанно, повільно, неефективно.

У зв'язку з цим педагоги і психологи все помітніше усвідом­люють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчаль­но-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш ціле­спрямованому, гармонійному розвиткові особистості школяра як громадянина і творчого, професійно діючого працівника.

Розробка особистісного підходу — дуже складна теоретична і практична проблема. ЇЇ складність зумовлена перш за все тією обставиною, що особистість є чи не найскладнішим утворенням у світі і одночасно — суб'єктом перетворення цього світу і са­мого себе. Серед спеціалістів набуває все більшого визнання думка, що всебічне дослідження і розвиток особистості - це фундаментальна комплексна наукова проблема, яка потребує міждисциплінарного дослідження. Водночас ключову роль у розв'язанні цієї проблеми відіграє психологія, оскільки осо­бистість — це передусім психічне новоутворення. Тому психо­логічні закономірності посідають центральне місце у загальнонауковому уявленні про особистість, її розвиток та діяльність.

У цьому контексті особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, основу якого становить сукупність вихідних теоретичних положень про осо­бистість та практичних методичних засобів, що сприяють її цілісному розумінню, вивченню та гармонійному розвитку. Інакше кажучи, особистісний підхід - це певний методо­логічний інструментарій, розробка якого має спиратися на син­тез видобутих психологічною та педагогічною наукою зако­номірностей будови, функціонування та розвитку особистості.

Розв'язання проблеми побудови та запровадження осо­бистісного підходу не слід розглядати спрощено, як таке, для якого достатньо лише взяти вже існуючі в науці принципи та знання про особистість, її розвиток, засоби його стимулюван­ня й штучно об'єднати їх у певну сукупність теоретико-практичних понять і методів. Фактично ж з огляду на стан дослідження проблеми особистості у сучасній психології та педагогіці майже всі необхідні й можливі психолого-педагогічні компоненти особистісного підходу потребують даль­шого суттєвого опрацювання або корекції у різних аспектах і узгодження одне з одним у цілісному контексті.

Гуманістичну традицію — прагнення до возвеличення лю­дини, найбільш повного втілення в ній людської суті — було б несправедливо вважати явищем педагогічної думки лише нашого часу. Своїм корінням вона сягає глибинних витоків людської культури. Звичайно посилаються на роботи Протагора ("міра всіх речей - людина"), Сократа, Платона, Арістотеля і пізніших римських мислителів: Плутарха, Сенеку та інших. Розквіт гуманізму пов'язують з подоланням релігійно-канонічних та тоталітарних систем середньовіччя, коли відбувся незвичайний злет людського духу, чим ознаме­нувалась епоха Відродження. Цю епоху пов'язують з іменами Томаса Мора, Томмазо Кампанелли, Сірано де Бержерака, Франсуа Рабле, Яна Коменського та інших. Вони вважали людину найвищою цінністю творіння. Пізніше до цієї плеяди почали долучати представників нового часу: Мішеля Монтеня, Жан-Жака Руссо, Льва Толстого. Вони висунули ідею вільного виховання, яке дає змогу кожній людині розвивати свої природні здібності.

Ідея про те, що мета освіти продиктована не тільки об­меженими історичними рамками "соціального замовлення", але є наслідком пізнання суті людини, розвивалася в роботах наступних європейських гуманістів та просвітників. Мета ви­ховання, за визначенням Й. Г. Песталоцці, полягає в тому, що людина сама піднімається до відчуття внутрішньої гідності своєї природи.

У вітчизняній педагогіці гуманістична традиція знайшла втілення в роботах представників практично всіх історичних епох. Не зупиняючись на класичних роботах К. Д. Ушинського та пізнішого С. Т. Шацького, виокремимо декілька ідей П. Ф. Каптерева, цікавих для сьогоднішніх педагогічних дис­кусій. Істинно наукова педагогіка, вважав П. Ф. Каптерев, не може бути служницею державно-політичної системи; вона виступає як захисниця інтересів людини. У цьому полягає соціальна функція цієї сфери науки і практики. Є різниця у двох поглядах на освіту: державному та педагогічному. Опікуючись освітою, держава має на увазі громадян певної держави, а педагогіка — перш за все громадян світу, тобто людей та їх загальний гуманітарний розвиток. Педагогічна справа є справою совісті, різнобічного духовного збагачення особистості, а держава стежить і може стежити лише за-зовнішнім порядком.

Наукові передумови виникнення особистісного підходу по­ступово визначались у різноманітних дослідженнях особистості.

Гуманістичний підхід, як самостійний напрям у науці, виділився в 50-ті роки XXстоліття. В рамках цього напряму людина розглядалася як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої де­термінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Люди­на — це активна творча істота, тому вона в змозі впливати на свою долю. Гуманістичний підхід розглядав людину як "відкри­ту можливість" самоактуалізації, притаманну тільки людині..

З самого початку гуманістичний підхід (спочатку в рамках гуманістичної психології) займався вивченням можливостей та обдаровань людини. Він аналізував такі явища, як любов, творчість, образ "Я", розвиток, організм, реалізація власних можливостей, вищі цінності буття, становлення, спонтанність, досвід, психічне здоров'я тощо. Цей підхід метою свого ви­вчення зробив здорового, творчого індивіда. На сьогоднішній день світова наука пов'язує з ним імена К. Гольдштейна, A. Маслоу, Дж. Олпорта, К. Роджерса, Р. Мея, Е. Фрома, K. Хорні, В. Франкла, Р. Бернса та інших.

Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих пси­хологів, як К. О. Абульханова-Славська, В, В. Давидов, В. О. Моляко, Л. М. Проколієнко, І. С. Якиманська, О. Г. Асмолов, B. В. Столін, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко та інших.

У 70—90-ті роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушува­лись у працях В. О. Сухомлинського, І. С. Кона, А. В. Петровського, Б. О. Федоришина, І. Д. Беха та інших.

Упродовж останніх років значно зростає інтерес до осо­бистісного підходу саме у педагогічній психології та практичній педагогіці. Враховуючи складність розробки такого підходу, дослідники вважають за доцільне здійснювати його побудову на шляху переходу до нього від інших, більш розроблених підходів. Тому пропонуються такі його форми, як "особистісно-соціально-діяльнісний підхід" (О. В. Барабанщиков і М. Ф. Феденко), "принцип діяльнісно-особистісного підходу" (В. І. Андре­ев), "особистісно-діяльнісний підхід" (І. О. Зимня), "системний особистісно-діяльнісний підхід" (Л. М. Деркач), "індивідуально-особистісний підхід" (О. Я. Савченко) тощо.

Особистісний підхід дедалі настійливіше утверджується як ключовий психолого-педагогічний принцип організації на­вчально-виховного процесу, від якого багато в чому залежить ефективність переорієнтації системи освіти на розвиток осо­бистості школярів. Однак рівень його науково-методичного обґрунтування не задовольняє педагогів і психологів.

Особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, як методологічний інстру­ментарій, основу якого становить сукупність вихідних кон­цептуальних уявлень, цільових установок, методико-психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які за­безпечують більш глибоке цілісне розуміння, пізнання особистості дитини і на цій основі — її гармонійний розвиток в умовах існуючої освітньої системи.

Моральне начало у навчанні - це те, що протистоїть його непредметній спеціалізації, оскільки моральне ставлення до світу не залежить від природи об'єкта, що пізнається; воно поєднує всі сфери людських пошуків сильніше, ніж будь-які міжпредметні зв'язки. Існує тільки один спосіб реалізувати Особистісний підхід у навчанні — зробити навчання сферою самоствердження особистості. Особистісно-стверджувана ситу­ація — це та, яка актуалізує сили особистості. Будь-які педа­гогічні успіхи зумовлені актуалізацією власних сил особис­тості вчителя та учнів.

Особистісно-орієнтована освіта реалізується через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, самороз­виток суб'єктів навчального процесу, виявлення їх осо­бистісних функцій.

Особистісно-орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені Особистісно-розвивальним функціям навчання та виховання. На теренах СНД дослід­женням особистісно-орієнтованої освіти опікуються І. С. Яки­манська, В. В. Сєриков, І. Д. Бех, В. В. Рибалка та інші.

І. С. Якиманська, розробляючи концепцію особистісно-орієнтованої освіти, наполягає на уявленні про особистість як про мету та фактор освітнього досвіду під час навчання. Те­оретичне призначення її концепції особистісно-орієнтованого навчання полягає в розкритті природи та умов реалізації осо­бистісно-розвивальних функцій освітнього процесу. Практич­на цінність цієї концепції полягає в розробці регулятивів для практики освіти, яка повинна стати альтернативною тра­диційному навчанню.

В. В. Сєриков вбачає головну функцію особистісно-орієнтованої освіти в забезпеченні особистісного розвитку кожного суб'єкта навчального процесу, наполягаючи на виз­нанні за учнем права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами на­вчальної роботи.

Все вказане вище і зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є навчально-виховний процес у школі.

Предмет дослідження – особливості особистісно-орієнтованої технології у сучасній педагогіці.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні особливостей особистісно-орієнтованого підходу до школярів у сучасній педагогіці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

– дослідити поняття про особистісно-орієнтовану педагогіку та її основні категорії;

– розглянути урок у системі особистісно-орієнтованого навчання;

– визначити основи психології особистісно-орієнтованого навчання.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 32 сторінки друкованого тексту.

Закрыть

Личностно-ориентированные технологии обучения

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22 и (050) 297–73–76
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.