Методы обучения естествознания и их основные функции
Зміст
Вступ. 3
І. Теоретична частина. 6
1. Поняття про методи навчання природознавства. 6
2. Вибір методів вивчення нового матеріалу. 8
ІІ. Експериментальна частина. 10
1. Спостереження у процесі навчання. 10
2. Дослід у процесі навачання природознавства. 37
3. Методи проблемного навчаня. 54
Висновок. 59
Використана література. 61
Вступ
Молодому педагогові надзвичайно важливо осмислити всю систему навчання, її значення у вихованні учнів, набути знань з основ методики викладання взагалі і свого предмета зокрема. Вчитель повинен добре знати свій предмет і основи тієї науки, яку він викладає, розуміти її діалектику, володіти умінням передавати свої знання іншим, уміти матеріалістично обгрунтувати методи передачі знань, врахувати вікові особливості сприйняття і мислення дітей. Вона підкреслювала, що кожна галузь знання має свої особливості, свій метод пізнання. Тому кожна навчальна дисципліна повинна бути продумана з точки зору викладання її дітям різного віку, продумане повинно бути, що, в якій послідовності і як треба викладати. У цьому й полягає суть окремих методик.
Методика викладання природознавства – наука про систему процесів навчання і виховання, зумовленого особливостями шкільного навчання предмета. Відомо, що у процесі навчання нерозривно пов’язані між собою зміст навчання (навчальний предмет), діяльність вчителя (викладання) і діяльність учнів (навчання). Отже, завдання методики природознавства як науки – дослідити закономірність зв’язків між складовими навчального процесу і на основі розкритих закономірностей визначити обсяг знань з природознавства як навчального предмета, а також виробити рекомендації до його викладання і навчання.
У змісті методики природознавства входять:
1) вивчення історії розвитку методики як науки;
2) вивчення ідейно-виховної та пізнавальної ролі і завдань природознавства, його місця в системі освіти;
3) вивчення змісту природознавства як навчального предмета, наукове обгрунтування програм, підручників;
4) вироблення методів, методичних прийомів та організаційних форм навчання відповідно до знань і змісту природознавства як навчального предмета;
5) розробка навчального обладнання;
6) визначення вимог щодо підготовки вчителя як викладача природознавства.
Методика викладання природознавства найтісніше пов’язана з педагогікою як по лінії дидактики (теорії навчання), так і по лінії виховання. Дидактика визначає загальні закони, принципи і правила навчання, що є обов’язковими і для методики природознавства. Методика природознавства застосовує і конкретизує загальнодидактичні положення відповідно до особливостей навчального матеріалу з природознавства методика бере на озброєння виховання, розроблені педагогікою.
У школі навчання має виховний характер. Найважливіше завдання процесу навчання – знайти ефективні способи керівництва пізнавальною діяльністю учнів. Для цього треба знати її об’єктивні закономірності, які вивчаються психологією і фізіологією вищої нервової діяльності, що й визначає зв’язок методики природознавства з названими науками.
Від наук про природу методика викладання природознавства бере зміст навчального матеріалу. Вона допомагає вчителю правильно відібрати найістотніші елементи основ наук і викладати навчальний матеріал у формах і зв’язках, найдоступніших для розуміння і запам’ятовування. Крім того, методи науки, основи якої вивчаються, також знаходять своє відображення в методах навчання.
Методологічною основою методики викладання природознавства є діалективний матеріалізм. Методологія – філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності, застосування принципів світогляду до процесу пізнання.
Діалектичний матеріалізм передбачає об’єктивний підхід до педагогічних явищ, їх оцінки, аналіз розвитку явищ з розкриттям їх внутрішніх суперечностей, взаємозв’язок і взаємозалежність явищ. Яке б педагогічне явище не вивчалося, його потрібно розглядати всебічно, розкривати внутрішні тенденції його розвитку. Щоб правильно розкрити об’єктивні закономірності процесу навчання природознавства, треба навчитися бачити суперечності, властиві і процесу навчання, аналізувати їх і на цій основі виробляти шляхи усунення суперечностей.
Основною умовою нормального ходу процесу навчання є усунення суперечностей між теоретичним матеріалом і практичними завданнями, які ставляться перед учнями, досягнутим рівнем їх розумового розвитку, знань, умінь і навичок.
У процесі навчання учитель повинен намагатися розв’язати протиріччя: “відоме – невідоме”, “зрозуміле – незрозуміле”, “головне – другорядне”, “засвоєне – незасвоєне”, “необхідне – випадкове” та ін. Подолання цих суперечностей грунтує розумовий розвиток учнів, формує інтерес до набуття знань, до навчання.
При вивченні явищ і предметів природи важливо не тільки з’ясувати подібність і відмінність об’єктів, що визначаються, а й, головне, встановлювати їх взаємозв’язки, взаємозалежності, що сприятиме виробленню у свідомості учнів матеріалістичного розуміння процесів життя.