Классификация уроков истории
Зміст
Вступ. 2
Розділ 1. Проблема класифікації уроків історії за типологічними та видовими ознаками в історичній дидактиці 6
1.2 Розробка типології уроків з історії радянськими науковцями. 6
1.2. Вирішення проблеми типології уроків історії українськими дидактами. 12
Розділ 2. Формування сучасної типології уроків з історії 14
2.1. Характеристика авторських моделей типології уроків з історії 14
2.2.2. Типологія уроків В.О.Мисана. 17
2.2. Характеристики сучасного уроку історії за видовими ознаками. 22
2.2.1. Інтегровані уроки та їх місце в процесі викладання. 27
2.2.2. Гра на уроці історії 30
Висновки. 42
Список використаної літератури. 45
Додатки. 50
Вступ
Актуальність теми. Ще донедавна в європейських країнах і в Україні історія сприймалася з переважно позитивістських позицій як сукупність вивірених фактів, «суми знань» про минуле людства. Відповідно навчання історії в школі розглядалося як процес засвоєння знань, що відбувається за допомогою пояснювально-ілюстративного типу навчання.
Зміни у ставленні до сутності історії як науки, сприйняття її як результату тлумачення й інтерпретації істориків, що припало на 90-ті роки, спричинили вироблення нового підходу до викладання історії. Мета його була спрямована на розвиток в учнів наукового сприйняття історії, творче опрацювання інформації, вироблення критичного мислення замість засвоєння однієї версії, запропонованої у підручнику, і формування власної думки шляхом зіставлення різних фактів і позицій.
Цьому сприяє впровадження в педагогічну практику іноваційних методів вивчення історії, використання нестандартних (нетрадиційних) форм уроків. Це зумовило новий інтерес до розробки класифікацій сучасного уроку історії, що і становить власне тему даної бакалаврської роботи – характеристика сучасного уроку історії за типологічними та видовими ознаками.
Стан наукової розробки. Проблемам типології уроку значну увагу приділяли радянські методисти.
До Великої Вітчизняної війни методист В.М. Бернадський у своїй роботі «Методи викладання історії в старших класах» (1939 р.) назвав самостійними типами уроку: шкільну лекцію, урок розповіді, урок розбору історичного документа, урок, побудований на використанні художньої літератури, урок на основі доповідей учнів, урок читання і розбору творів основоположників марксизму, кіноурок, урок, проведений на матеріалі екскурсії. В особливу групу були виділені повторювально-узагальнюючі уроки з використанням різних методів (бесіди, учнівських доповідей, складання повторювальних таблиць і т. д.)[7].
Протягом наступних 15 років проблема типології уроків історії активно не розроблялась, однак із середини 50-х pp. вона знову виявилася однією з центральних тем у дискусіях і практичній роботі. В.Г. Карцов[20] і П.С. Лейбенгруб[24] незалежно один від одного у своїх публікаціях запропонували відмінну від Вернадського систему уроків, що складається з чотирьох типів: 1) урок повідомлення нових знань, який в основному є викладенням нової теми шляхом шкільної лекції, бесіди, самостійної роботи учнів під керівництвом учителя; 2) урок повторення й узагальнення пройденого; 3) урок, присвячений усній чи письмовій перевірці знань учнів; 4) змішаний урок. П.С. Лейбенгруб для четвертого типу уроку вживав назву - комбінований, але також мав на увазі, що він містить усі ланки процесу навчання й є провідним у шкільній практиці.
На думку інших методистів, запропонована В.Г. Карцовим і П.С. Лейбенгрубом типологія збіднювала реальний фонд навчальних занять по історії, накопичений радянською школою, і повертала вчителів до часів «схеми уроку історії, що закостеніла, і шаблона в його побудові». Тому вони заявляли про розмаїття типів уроку історії і перелічували понад десяток можливих варіантів: «1. Комбінований урок звичайного типу. 2. Урок у формі розповіді чи шкільної лекції. 3. Урок-бесіда. 4. Урок повторювально-узагальнюючий. 5. Повторювально-контрольний урок у формі опитування. 6. Урок контролю шляхом контрольної письмової роботи. 7. Урок роботи над джерелом – документально-дослідницький урок. 8. Кіноурок чи урок з діапозитивами. 9. Урок-екскурсія. 10. Урок самостійної роботи учнів. 11. Урок з рефератами (повідомленнями) учнів»[49].
Прихильником розмаїття типів уроку історії був і О.О. Вагін. Його варіант ще більш масштабний, оскільки критеріями характеристики самостійних типів уроку тут служать: вікові пізнавальні можливості учнів, основні закономірності процесу навчання (ланки процесу навчання), конкретний зміст навчального матеріалу теми, розділу, курсу історії, місце уроку в навчальній роботі з теми. Запропонована класифікація цікава тим, що у ній вперше запропонована ідея диференційованої типології уроків за роками навчання. О.Вагін вперше зафіксував, що будь-який тип уроку може бути проведений у різній формі[10, 405-407]. В основу форми уроку ним був покладений домінуючий метод навчання.
Більше 10 типів уроку було запропоновано ще одним методистом О.Стражевим. У запропонованій класифікації домінують два критерії – дидактична мета і домінуючий метод навчання.
У 70-80-ті р.р. ХХ ст. проблема типології уроків була не менш актуальною. ЇЇ у різний спосіб намагалися розв’язати провідні методисти : П.Гора, Н.Дайрі, Ю.Зотов, С.Іванов, Л.Мельник, В. Онищук та інші. В основному вони визначали тип уроку за допомогою дидактичної мети. Такий підхід дозволяв їм зупинятися лише на чотирьох основних типах уроку історії: 1) комбінованому; 2) вивчення нового матеріалу; 3) повторювально-узагальнюючому; 4) перевірки й обліку знань[31, 17, 18, 30, 40]. Досить великої популярності набула класифікація В.Онищука[40], який за основу пропонував обрати дидактичну мету та виділяв шість типів уроків.
Відомий український методист Л. Мельник у класифікації уроків користується терміном „види уроку”[30, 182].
У сучасній науковій і навчально-методичній літературі можна зустріти лише поодинокі публікації на предмет характеристики типології уроку історії. Обгрунтування класифікації типів і форм сучасних уроків із пропедевтичного курсу історії подає В. Мисан, а загальну класифікацію типів уроків історії пропонують О. Пометун та Г. Фрейман у першому в Україні за часів незалежності посібнику „ Методика навчання історії в школі”[47].
Форми уроку в методичній літературі з історії залишаються недослідженими. Звідси й відсутня класифікація уроків за їх формою. В. Мисан вважає, що форму (вид) визначає метод навчання і спосіб його реалізації і пропонує таку класифікацію [34].
Об’єктом дослідження даної бакалаврської роботи є шкільна історична освіта в Україні.
Предмет – типи та види сучасних уроків історії.
Метою роботи є визначення типів та видів сучасних уроків історії, що використовуються у інноваційному навчанні.
Для її досягнення було поставлено такі завдання:
- здійснити ретроспективний аналіз проблеми типології уроків з історії в радянській школі;
- виявити критерії класифікації уроків українськими дидактами;
- проаналізувати сучасні авторські класифікації О. Пометун та В.О. Мисана;
- охарактеризувати сучасний урок історії за видовими ознаками;
- зробити висновки.
Методи дослідження – аналіз, синтез, педагогічне спостереження, експеримент.
Структурно бакалаврська робота складається з вступу, двох розділів – у першому висвітлено проблему класифікації уроків історії за типологічними та видовими ознаками в історичній дидактиці – радянськими науковцями та українськими дидактами, у другому – характеризується формування сучасної типології уроків, подаються авторські моделі типологій О.І. Пометун та В.О.Мисана, а також характеристика їх за видовими ознаками, висновків та списку використаної літератури.