Логопедия 8
План
1. Логопедія в системі наукових знань: об’єкт, предмет, завдання, міжсистемний та внутрісистемний зв’язок
2. Класифікація мовленнєвих порушень
3. Причини виникнення вад мовлення у дітей.
4. Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення та особливості організації корекційної роботи
5. Дислалія: визначення, причини, форми
6. Основні етапи логопедичної роботи при дислалії
1. Логопедія в системі наукових знань: об’єкт, предмет, завдання, міжсистемний та внутрісистемний зв’язок
Логопедія - це наука про порушення мовлення, про методи їх попередження, виявлення та усунення засобами спеціального навчання і виховання. Вивчає причину, механізм, симптоматику, структуру порушень мовної діяльності, систему корекційного впливу.
Предметом логопедії як науки є порушення мови і процес навчання і виховання осіб з розладом мовної діяльності.
Об'єкт - людина, що страждає порушенням мови (логопатами).
Логопедія розглядає розлади мови з позиції попередження і подолання засобами спеціального навчання і виховання, тому її відносять до спеціальної педагогіки.
Структура логопедії: дошкільна, шкільна, підліткова і доросла.
Мета - розробка науково обґрунтованої системи навчання, виховання і перевиховання осіб з вадами мовлення, а також попередження мовних розладів.
Завдання:
1. Вивчення онтогенезу мовної діяльності при різних формах мовних порушень;
2. Визначення поширеності, симптоматики і ступеня проявів порушень мови;
3. Виявлення динаміки спонтанного і спрямованого розвитку дітей з порушеннями мови, а також характеру впливу мовних розладів на формування їх особистості, на психічний розвиток;
4. Вивчення особливостей формування мови і мовних розладів у дітей з різними відхиленнями у розвитку (слух, інтелект, зір)
5. З'ясування етіології, механізмів, структури і симптоматики мовних порушень;
6. Розробка методів педагогічної діагностики мовних розладів;
7. Систематизація мовних розладів;
8. Розробка принципів, диференційованих методів і засобів усунення мовних порушень;
9. Удосконалення методів профілактики мовних порушень;
10. Розробка питань організації логопедичної допомоги.
Розрізняють внутрішньосистемні і міжсистемні зв'язки. До внутрішньосистемних відносять зв'язок з педагогікою, з різними галузями спеціальної педагогіки: сурдопедагогікою, тифлопедагогікою, олігофренопедагогікою; методиками навчання рідної мови, математикою; з логопедичною ритмікою, загальною і спеціальною психологією. До міжсистемних зв'язків відносять зв'язки з медико-біологічними і лінгвістичними науками.
Логопедія використовує знання загальної анатомії і фізіології, нейрофізіології в механізмах мови, мозкової організації мовного процесу, в функціонуванні мовних аналізаторів, в мозковій організації мови. Тісно пов'язана з оториноларингологією, невропатологією, психопатологією, клінікою олігофренії, педіатрії. Тісно пов'язана з лінгвістичними науками і психолінгвістикою. Пов'язана з загальною та спеціальною психологією, психодіагностикою.
2. Класифікація мовленнєвих порушень
На даний момент в логопедії існують дві класифікації мовленнєвих порушень – клініко-педагогічна і психолого-педагогічна. Між цими класифікаціями немає суперечностей, вони доповнюють одна одну і розроблені переважно з урахуванням первинного порушення мовлення дітей, тобто тих, у яких немає порушень слуху та інтелекту.
Клініко-педагогічна класифікаціяспирається на традиційну для логопедії співдружність з медициною, але, на відміну від чисто клінічної, види мовленнєвих порушень, які в ній виділяють, не прив’язуються строго до форм захворювань.
Вона орієнтована в основному на корекцію дефекту мовлення, на розробку диференційованого підходу до їх подолання та націлена на граничну деталізацію видів і форм мовленнєвих порушень, тому ґрунтується на підході від загального до приватного.
Всі види порушень, які розглядаються в даній класифікації, на основі психолого-лінгвістичних критеріїв можна підрозділити на дві великі групи залежно від того, який вид мовлення порушений: усне або письмове.
Порушення усного мовлення, у свою чергу, можуть бути розділені на два типи:
1) фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову, які називають порушеннями вимовної сторони мовлення,
Фонаційні порушення диференціюються залежно від ураження тієї або іншої ланки вимовної сторони мовлення: а) голосостворення; б) темпо-ритмічної організації вислову; в) інтонаційно-мелодійного; г) звуко-вимовного. Перераховані розлади можуть спостерігатися ізольовано, або у різних поєднаннях (дистонія, браділалія,тахілалія,заїкання,ринолалія, дизартрія).
2) структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення вислову, які в логопедії називають системними порушеннями мовлення (алалія, афазія).
Серед порушень писемного мовлення виділяють наступні: дислексія (алексія; дисграфія (аграфія).
Психолого-педагогічна класифікація виникла в результаті критичного аналізу клінічної класифікації з погляду застосовності її в педагогічному процесі, якою є логопедична дія.
Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі групи порушень мовлення:
-фонетичні порушення мовлення (ФПМ), або порушення вимови окремих звуків (ПВОЗ);
-фонетико-фонематичні порушення мовлення (ФФПМ);
-лексико-граматичне недорозвинення мовлення (ЛГНМ);
-загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ 1-3-го рівнів).