План

1. Психотерапевтичне спілкування

2. Педагогічне спілкування

2. Педагогічне спілкування

Вивчення психологічних особливостей педагогічного спілкування є однією із центральних проблем педагогіки і психології. Якщо раніше вважалося, що вона складає ряд питань, які відносяться до пояснювального процесу, передачі знань і навичок старшого (вчителя, викладача) молодшому (учню, студенту), то останнім часом педа­гогічну теорію і практику все більше цікавлять особистісні аспекти педагогічного спілкування. При цьому особистість розглядається не лише як носій знань, етич­ної норми, традицій, а і як самобутній представник ди­намічних індивідуальних якостей, що змінюються в пе­дагогічному процесі.

Педагогічне спілкування у психології визначається як взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, що здій­снюється знаковими методами і спрямована на значущі зміни властивостей, стану, поведінки і особистісно-смислових цінностей партнерів.

Педагогічне спілкування є основною формою здій­снення навчального процесу. Його продуктивність визна­чається насамперед, цілями і цінностями спілкування, що мають бути прийняті всім суб'єктам педагогічного процесу в якості імперативу їх індивідуальної поведінки.

Мета педагогічного спілкування полягає як у переда­ванні суспільного і професійного досвіду (знань, умінь, на­вичок) від вчителя учням, так і в обміні особистісними Розуміннями, пов'язаними з вивчаючими об'єктами і жит­тям в цілому. У спілкуванні відбуваються становлення (тобто виникнення нових властивостей і якостей) особис­тості як учня, так і педагога.

Під особистісним розумінням, або "значенням для ме­не", в психології розуміється особистісне ставлення до лю­дини, до тих об'єктів, заради яких розгортається її діяльність. Особистісне розуміння є єдністю ефективних і інтелектуальних процесів. Воно розглядається A.M. Леонтьєвим як одиниця індивідуальної свідомості, Особистісного розуміння у свідомості людини набувають по­няття, дії, норми, ролі, цінності і ідеали. Формування і ди­наміка особистісних розумових систем є, за А. Г. Асмоловим, центральною проблемою при вивченні шляхів станов­лення людини як особистості.

Педагогічне спілкування створює умови для ре­алізації потенційних суттєвих сил суб'єктів навчально-виховного процесу. Щоб усвідомити сутність педа­гогічного спілкування, необхідно визначити їх ціннісні орієнтири.

Найвища цінність педагогічного спілкування — осо­бистість педагога і учня. Особиста гідність і честь педагога і учнів — найважливіша цінність педагогічного спілкування. У зв'язку з цим провідним принципом педагогічного спілкування може бути прийнятий імператив ї. Канта: завжди ставитись до себе й до учнів як до мети спілку­вання, в результаті якого здійснюється вплив на осо­бистість. Імператив — беззаперечна вимога. Саме цей вплив на особистість у процесі спілкування і є виражен­ням честі і гідності суб'єктів спілкування. У цьому відношенні може бути корисною одна практична реко­мендація педагогам : завжди дійте так, щоб у Вас і в учнів створювалось відчуття своєї значущості і щоб Ви могли спостерігати не лише підхід до особистості Ваших учнів, але і власний особистісний ріст.

Гідність особистості учнів і оцінка їх знань і поведінки, у спілкуванні

Визначення абсолютної цінності особистості, індиві­дуальності учнів тісно пов'язане з оцінками їх навчальної діяльності і поведінки. При цьому важливо використову­вати одне з головних правил педагогічного спілкування: потрібно оцінювати діяльність, знання, вчинки учня, а та­кож його особистість, індивідуальність. Крім того, оціню­ючи знання і поведінку людини, необхідно виходити з то­го, що, по-перше, Ви знаєте гідність індивідуальності уч­ня, а, по-друге, умієте вказати спосіб реалізації цих гідностей в педагогічному процесі, в тому числі і для підвищен­ня оцінок за знання і поведінку. Щоб не пригнічувати гідність особистості учнів при оцінюванні їх знань і по­ведінки, важливо пам'ятати, що будь-яка педагогічна си­туація є результатом діяльності учнів і педагога, тому пе­дагог відповідальний за вирішення проблеми цієї ситу­ації, навіть якщо сама проблема виникла без його безпосе­редньої участі.

Навіть в тих випадках, коли за будь-яких обставин Ви не можете поважати учня, намагайтесь ставитись до нього так, щоб остаточно не оздоблювати його. Намагай­тесь не демонструвати свого негативного ставлення до нього, тримайте себе гідно, з честю. Звичайно, про недоліки учня потрібно сказати без свідків, і у надзви­чайно тактовній формі. Важливо спрямувати учня на виправлення недоліків і потяг до доступних йому досяг­нень, У приписах рекомендується застосовувати етично-виправданий тон: тембром голосу і мовленнєвою інто­нацією щиро вкажіть злість на себе і страх за себе, якщо Ви відчуваєте ставлення до невдач учня. У випадку його успіху виразіть радість за нього, а не за себе, навіть, як­що Ваш внесок в його успіх був визначальним.

Толерантність як принцип культури педа­гогічного спілкування

Толерантність розуміється як терпіння, витривалість педагога стосовно поведінки учнів і колег. Толерантність є основою взаємного довір'я і розуміння. Вона допомагає попереджувати конфлікти і долати їх неприємні наслід­ки. Крім того, толерантність сприяє прояву доброзичли­вості, допомагає налагодженню "психологічного кліма­ту" в педагогічних колективах, класах і учнівських гру­пах, а також у взаєминах педагогів з учнями і їх батька­ми. Нажаль, багато педагогів ототожнюють цей принцип з покарою, пасивністю, потуранням. В дійсності, толе­рантність корисна, так як допомагає усвідомити немож­ливість подолання складності спілкування "з ходу", з мо­менту появи складності. Здатність до толерантності допо­магає гуманізувати педагогічне спілкування, у зв'язку з тим, що воно виникає як наслідок самоцінності людини. Тому терпіння в педагогічному спілкуванні є важливою умовою взаємного обміну духовним потенціалом суб'єктів спілкування і сприяє становленню і реалізації їх як індивідуальностей.

Етика спілкування як прояв культури почуттів

Педагогічне спілкування повинно орієнтуватися не лише на достоїнства людини як найважливішу цінність спілкування. Велике значення для продуктивного спілку­вання мають такі етичні цінності, як чесність, відвертість, безкорисливість, довіра, милосердя, подяка, турбота, вірність слову. Видатний французький філософ і письмен­ник Альберт Камю писав : "Вільний той, хто може не обма­нювати". "Брехня заради спасіння" почасти не спасає, а, навпаки, ускладнює стан людини. Проте, існують так звані граничні ситуації, коли не рекомендується казати правду (наприклад, хворому про його смертельну хворобу). Бувають випадки, коли людина через різні причини не мо­же сказати правду. У цьому випадку краще промовчати або ще краще — пояснити, чому в даний момент всієї прав­ди сказати не можна. Звичайно, все залежить від ситуації і єдиного правила тут не існує. Однак видно одне: спроба ви­правдати неправду призводить до відчуження в міжособистісному спілкуванні.

Таким чином, неправда, наклеп, плітки цілковито не­допустимі в педагогічному спілкуванні, так як вони пору­шують його моральну культуру.

Етика спілкування допускає прояв почуття провини, сорому, каяття, співпереживання. У психології здатність до співпереживання (емпатія) розглядається як одна з важливих умов спілкування, в якому проходить розвиток гуманістичних цінностей особистості. Емпатія допомагає людині з'єднатися з світом інших людей, уникнути почут­тя самотності. Крім того, гуманістичне спілкування, орієнтоване на такі цінності, як свобода, справедливість, рівність, любов. Цінувати у педагогічному спілкуванні не­обхідно не лише свою свободу, але й свободу іншого. При цьому важливо не втручатись до внутрішнього світу іншої людини, не пригнічувати її потреби, не ображати почуття, гідність. Рівність у спілкуванні — це, передусім, рівність людської гідності суб'єктів спілкування, визнання рівного права і обов'язків реалізувати себе у спілкуванні як осо­бистість, збагачувати себе і іншого у спілкуванні. При цьо­му свобода і рівність у спілкуванні з'єднуються з іншою ка­тегорією — відповідальністю. Відповідальність в педа­гогічному спілкуванні — це здійснюваний в індивідуаль­них формах контроль за ходом спілкування під кутом зору прийнятих етичних норм і правил, а також з урахуванням очікуваного результату. Важливою рисою індивідуаль­ності є відповідальність. Вона формується у спілкуванні і спільній діяльності в результаті засвоєння цінностей, норм і правил спілкування. У цьому виявляється виховна роль спілкування.

Структура особистісно-групового педагогічного спілкування

В особистісно-груповому педагогічному спілкуванні з од­ного боку виступає педагог, а з іншого — клас або студентсь­ка група. У психологічній структурі особистісного групового спілкування можна виокремити кілька етапів, а саме:

1. Підготовка педагога до спілкування.

На цьому етапі педагог мусить спланувати процес і зміст спілкування з врахуванням цілей і змісту заняття. При цьому заздалегідь обирається емоційний настрій на майбутнє заняття, виходячи зі складу і чисельності класу (групи), індивідуальних особливостей учнів, набутого досвіду спілкування. Обдумуються "ліричні відступи" як можливе заповнення пауз, способи реагування на очікува­ну поведінку учнів і інше. За такої підготовки необхідно уникати повторення (те, що було вдалим в іншому класі або на іншому потоці, зовсім не обов'язково буде вдалим цього разу). Шаблон у груповому спілкуванні дуже змен­шує авторитет педагога.

Вступ до педагогічного контакту і початковий мо­мент взаємодії з групою.

На цьому етапі з’ясовується можливість реалізації за­думаного плану спілкування. При встановленні контакту в спілкуванні важливу роль відіграє не шаблонність, а оригінальність поведінки викладача.

Увійшовши до класу чи аудиторії варто звернути ува­гу присутніх на щось незвичайне (а незвичайне є завжди і в усьому: в чисельності аудиторії, в розміщенні учнів, в підготовці методів навчання, в санітарному стані примі­щення і т, п.). Реакція на це незвичайне "тут і зараз" завжди сприймається аудиторією позитивно, при умові, звичайно, що ця реакція доброзичлива, безпосередня і не­стандартна.

Організація і управління спілкуванням у ході про­ведення заняття (уроку, лекції, семінару).

На цьому етапі викладач здійснює задуману систему комунікацій, подає речові діяння, підбирає і реалізує адек­ватні ситуації, способи спілкування і передачі інформації, підтримує контакт з аудиторією. На третьому етапі реалізує комплекс комунікативної взаємодії суб'єктів пе­дагогічного процесу на трьох рівнях: емоційному, когнітивному і соціально-психологічному.

Емоційний, поверховий рівень визначає зручність ситуації спілкування, але не характеризує змістовних йо­го сторін.

Когнітивний рівень пов'язаний з предметною сторо­ною спілкування. На цьому рівні розв'язується поясню­вальний процес — стержневий елемент особистісно-групо­вого педагогічного спілкування.

Спілкування на соціально-психологічному рівні виз­начає міжособистісні і групові стосунки педагога з учнями і учнів між собою. Тут мистецтво спілкування тісно пе­реплітається з технологією навчання, організацією роботи учнів. Однак, не слід забувати, що в будь-якій педагогічній технології головним є учень. Тому, при реалізації тієї чи іншої технології, підкорюючи їй поведінку учнів, не слід забувати про культуру спілкування, педагогічний такт і можливостях коректування будь-якої технології у залеж­ності від ситуації спілкування.

Особливості міжособистісного спілкування педагога і учня

Серед цих особливостей варто зазначити, спочатку, причини упередженого ставлення педагога до старшоклас­ника чи студента. Упередженість недопустима у педа­гогічному спілкуванні. Вона є наслідком особливої психо­логічної установки викладача, учасником якої часто бував він сам.

Наведемо декілька причин такої установки:

1. Неправдиві стереотипи до сприйняття людини за зовнішніми даними. Скажімо, цей — в окулярах, значить розумний, цей — спортсмен з вигляду, значить не розум­ний і т.д. Установка на зовнішність часто стає причиною помилок, що з рештою, відображаються у педагогічних прорахунках.

2. Приписування достоїнств чи недоліків людині, ви­ходячи лиш з її соціального статусу. У цьому випадку учень або студент опиняються не в кращому становищі: їх соціальний статус менший від нашого.

3. Суб'єктивізм, штампи, трафарети, попередня інформація, яку педагог отримує про студента (або іншого педагога). Слідуючи за ними педагог стає на неправиль­ний шлях педагогічного спілкування або взагалі вияв­ляється за його межами. Необхідно перевірити будь-яку інформацію і переоцінити попередні установки, щоб пізнати реальну людину, її плюси і мінуси і будувати спілкування опираючись на плюси, усвідомлюючи, що кожна людина в чомусь є кращою за інших, в тому числі кращою тебе самого.

Діагностика комунікативної культури пе­дагога

Комунікативна культура педагога розуміється як мис­тецтво соціальної взаємодії, опосередковане педагогічною діяльністю і властивостями особистості педагога. Вона включає не лише досконале володіння мовою, етику але і утримуючу сторону комунікації, тобто вміння вести пояс­нювальний процес.

Методики діагностики комунікативної культури педагогів можуть бути використані як педагогами (для самооцінки), так і експертами.

Опитувальник "Педагогічне спілкування" (ПС-16)

Цей опитувальник використовують керівники, екс­перти і колеги, використовується для оцінки компонента його комунікативної культури, який безпосередньо харак­теризує етичний рівень спілкування.

Інструкція: Необхідно уважно прослухати (прочита­ти) кожне з 16 міркувань і оцінити піддослідного по сис­темі -1, 0, +1. Оцінку ставити на опитувальному листі біля номера міркування.

Опрацювання: Просумувати оцінки по всіх 16 мірку­ваннях.

Шкала оцінок: безумовно висока: більша або рівна 10; переважно позитивна: 0-9; в основному низька: менше 0.

1. Педагог користується повагою в учнів.

2. Здатний вплинути на учня засобами переконання.

3. Вміє заохотити добрим словом вчинки і дії учнів.

4. Вказувати на помилки, не принижує учня.

5. В предметному спілкуванні знаходить мовні засо­би які допомагають етично вплинути на учнів (студентів).

6. Вміє підтримати учня в важку хвилину.

7. Відрізняється високим рівнем виразного мовлення.

8. Легко організує учнів на заняттях в групі.

9. У спілкуванні з колегами витриманий і делікатний.

10. Легко і з бажанням передає життєвий досвід учням.

11. Виявляє цікавість до проблем і внутрішнього світу молоді, зацікавлений в успіхах своїх учнів.

12.Підтримує і санкціонує у спілкуванні етичну традицію навчального закладу.

13.У взаєминах з колегами товариський, ініціатив­ний, може щось порадити.

14. У спілкуванні з колегами проявляє високий рівень професійної мовленнєвої культури.

15. Схильний до емпатії — співпереживання.

16. Вміє розмовляти з людьми різного віку, соціаль­ного становища.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 12

Бесплатная работа

Закрыть

Основы профмастерства 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.