Основы профмастерства 1
План
1. Психотерапевтичне спілкування
2. Педагогічне спілкування
2. Педагогічне спілкування
Вивчення психологічних особливостей педагогічного спілкування є однією із центральних проблем педагогіки і психології. Якщо раніше вважалося, що вона складає ряд питань, які відносяться до пояснювального процесу, передачі знань і навичок старшого (вчителя, викладача) молодшому (учню, студенту), то останнім часом педагогічну теорію і практику все більше цікавлять особистісні аспекти педагогічного спілкування. При цьому особистість розглядається не лише як носій знань, етичної норми, традицій, а і як самобутній представник динамічних індивідуальних якостей, що змінюються в педагогічному процесі.
Педагогічне спілкування у психології визначається як взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, що здійснюється знаковими методами і спрямована на значущі зміни властивостей, стану, поведінки і особистісно-смислових цінностей партнерів.
Педагогічне спілкування є основною формою здійснення навчального процесу. Його продуктивність визначається насамперед, цілями і цінностями спілкування, що мають бути прийняті всім суб'єктам педагогічного процесу в якості імперативу їх індивідуальної поведінки.
Мета педагогічного спілкування полягає як у передаванні суспільного і професійного досвіду (знань, умінь, навичок) від вчителя учням, так і в обміні особистісними Розуміннями, пов'язаними з вивчаючими об'єктами і життям в цілому. У спілкуванні відбуваються становлення (тобто виникнення нових властивостей і якостей) особистості як учня, так і педагога.
Під особистісним розумінням, або "значенням для мене", в психології розуміється особистісне ставлення до людини, до тих об'єктів, заради яких розгортається її діяльність. Особистісне розуміння є єдністю ефективних і інтелектуальних процесів. Воно розглядається A.M. Леонтьєвим як одиниця індивідуальної свідомості, Особистісного розуміння у свідомості людини набувають поняття, дії, норми, ролі, цінності і ідеали. Формування і динаміка особистісних розумових систем є, за А. Г. Асмоловим, центральною проблемою при вивченні шляхів становлення людини як особистості.
Педагогічне спілкування створює умови для реалізації потенційних суттєвих сил суб'єктів навчально-виховного процесу. Щоб усвідомити сутність педагогічного спілкування, необхідно визначити їх ціннісні орієнтири.
Найвища цінність педагогічного спілкування — особистість педагога і учня. Особиста гідність і честь педагога і учнів — найважливіша цінність педагогічного спілкування. У зв'язку з цим провідним принципом педагогічного спілкування може бути прийнятий імператив ї. Канта: завжди ставитись до себе й до учнів як до мети спілкування, в результаті якого здійснюється вплив на особистість. Імператив — беззаперечна вимога. Саме цей вплив на особистість у процесі спілкування і є вираженням честі і гідності суб'єктів спілкування. У цьому відношенні може бути корисною одна практична рекомендація педагогам : завжди дійте так, щоб у Вас і в учнів створювалось відчуття своєї значущості і щоб Ви могли спостерігати не лише підхід до особистості Ваших учнів, але і власний особистісний ріст.
Гідність особистості учнів і оцінка їх знань і поведінки, у спілкуванні
Визначення абсолютної цінності особистості, індивідуальності учнів тісно пов'язане з оцінками їх навчальної діяльності і поведінки. При цьому важливо використовувати одне з головних правил педагогічного спілкування: потрібно оцінювати діяльність, знання, вчинки учня, а також його особистість, індивідуальність. Крім того, оцінюючи знання і поведінку людини, необхідно виходити з того, що, по-перше, Ви знаєте гідність індивідуальності учня, а, по-друге, умієте вказати спосіб реалізації цих гідностей в педагогічному процесі, в тому числі і для підвищення оцінок за знання і поведінку. Щоб не пригнічувати гідність особистості учнів при оцінюванні їх знань і поведінки, важливо пам'ятати, що будь-яка педагогічна ситуація є результатом діяльності учнів і педагога, тому педагог відповідальний за вирішення проблеми цієї ситуації, навіть якщо сама проблема виникла без його безпосередньої участі.
Навіть в тих випадках, коли за будь-яких обставин Ви не можете поважати учня, намагайтесь ставитись до нього так, щоб остаточно не оздоблювати його. Намагайтесь не демонструвати свого негативного ставлення до нього, тримайте себе гідно, з честю. Звичайно, про недоліки учня потрібно сказати без свідків, і у надзвичайно тактовній формі. Важливо спрямувати учня на виправлення недоліків і потяг до доступних йому досягнень, У приписах рекомендується застосовувати етично-виправданий тон: тембром голосу і мовленнєвою інтонацією щиро вкажіть злість на себе і страх за себе, якщо Ви відчуваєте ставлення до невдач учня. У випадку його успіху виразіть радість за нього, а не за себе, навіть, якщо Ваш внесок в його успіх був визначальним.
Толерантність як принцип культури педагогічного спілкування
Толерантність розуміється як терпіння, витривалість педагога стосовно поведінки учнів і колег. Толерантність є основою взаємного довір'я і розуміння. Вона допомагає попереджувати конфлікти і долати їх неприємні наслідки. Крім того, толерантність сприяє прояву доброзичливості, допомагає налагодженню "психологічного клімату" в педагогічних колективах, класах і учнівських групах, а також у взаєминах педагогів з учнями і їх батьками. Нажаль, багато педагогів ототожнюють цей принцип з покарою, пасивністю, потуранням. В дійсності, толерантність корисна, так як допомагає усвідомити неможливість подолання складності спілкування "з ходу", з моменту появи складності. Здатність до толерантності допомагає гуманізувати педагогічне спілкування, у зв'язку з тим, що воно виникає як наслідок самоцінності людини. Тому терпіння в педагогічному спілкуванні є важливою умовою взаємного обміну духовним потенціалом суб'єктів спілкування і сприяє становленню і реалізації їх як індивідуальностей.
Етика спілкування як прояв культури почуттів
Педагогічне спілкування повинно орієнтуватися не лише на достоїнства людини як найважливішу цінність спілкування. Велике значення для продуктивного спілкування мають такі етичні цінності, як чесність, відвертість, безкорисливість, довіра, милосердя, подяка, турбота, вірність слову. Видатний французький філософ і письменник Альберт Камю писав : "Вільний той, хто може не обманювати". "Брехня заради спасіння" почасти не спасає, а, навпаки, ускладнює стан людини. Проте, існують так звані граничні ситуації, коли не рекомендується казати правду (наприклад, хворому про його смертельну хворобу). Бувають випадки, коли людина через різні причини не може сказати правду. У цьому випадку краще промовчати або ще краще — пояснити, чому в даний момент всієї правди сказати не можна. Звичайно, все залежить від ситуації і єдиного правила тут не існує. Однак видно одне: спроба виправдати неправду призводить до відчуження в міжособистісному спілкуванні.
Таким чином, неправда, наклеп, плітки цілковито недопустимі в педагогічному спілкуванні, так як вони порушують його моральну культуру.
Етика спілкування допускає прояв почуття провини, сорому, каяття, співпереживання. У психології здатність до співпереживання (емпатія) розглядається як одна з важливих умов спілкування, в якому проходить розвиток гуманістичних цінностей особистості. Емпатія допомагає людині з'єднатися з світом інших людей, уникнути почуття самотності. Крім того, гуманістичне спілкування, орієнтоване на такі цінності, як свобода, справедливість, рівність, любов. Цінувати у педагогічному спілкуванні необхідно не лише свою свободу, але й свободу іншого. При цьому важливо не втручатись до внутрішнього світу іншої людини, не пригнічувати її потреби, не ображати почуття, гідність. Рівність у спілкуванні — це, передусім, рівність людської гідності суб'єктів спілкування, визнання рівного права і обов'язків реалізувати себе у спілкуванні як особистість, збагачувати себе і іншого у спілкуванні. При цьому свобода і рівність у спілкуванні з'єднуються з іншою категорією — відповідальністю. Відповідальність в педагогічному спілкуванні — це здійснюваний в індивідуальних формах контроль за ходом спілкування під кутом зору прийнятих етичних норм і правил, а також з урахуванням очікуваного результату. Важливою рисою індивідуальності є відповідальність. Вона формується у спілкуванні і спільній діяльності в результаті засвоєння цінностей, норм і правил спілкування. У цьому виявляється виховна роль спілкування.
Структура особистісно-групового педагогічного спілкування
В особистісно-груповому педагогічному спілкуванні з одного боку виступає педагог, а з іншого — клас або студентська група. У психологічній структурі особистісного групового спілкування можна виокремити кілька етапів, а саме:
1. Підготовка педагога до спілкування.
На цьому етапі педагог мусить спланувати процес і зміст спілкування з врахуванням цілей і змісту заняття. При цьому заздалегідь обирається емоційний настрій на майбутнє заняття, виходячи зі складу і чисельності класу (групи), індивідуальних особливостей учнів, набутого досвіду спілкування. Обдумуються "ліричні відступи" як можливе заповнення пауз, способи реагування на очікувану поведінку учнів і інше. За такої підготовки необхідно уникати повторення (те, що було вдалим в іншому класі або на іншому потоці, зовсім не обов'язково буде вдалим цього разу). Шаблон у груповому спілкуванні дуже зменшує авторитет педагога.
Вступ до педагогічного контакту і початковий момент взаємодії з групою.
На цьому етапі з’ясовується можливість реалізації задуманого плану спілкування. При встановленні контакту в спілкуванні важливу роль відіграє не шаблонність, а оригінальність поведінки викладача.
Увійшовши до класу чи аудиторії варто звернути увагу присутніх на щось незвичайне (а незвичайне є завжди і в усьому: в чисельності аудиторії, в розміщенні учнів, в підготовці методів навчання, в санітарному стані приміщення і т, п.). Реакція на це незвичайне "тут і зараз" завжди сприймається аудиторією позитивно, при умові, звичайно, що ця реакція доброзичлива, безпосередня і нестандартна.
Організація і управління спілкуванням у ході проведення заняття (уроку, лекції, семінару).
На цьому етапі викладач здійснює задуману систему комунікацій, подає речові діяння, підбирає і реалізує адекватні ситуації, способи спілкування і передачі інформації, підтримує контакт з аудиторією. На третьому етапі реалізує комплекс комунікативної взаємодії суб'єктів педагогічного процесу на трьох рівнях: емоційному, когнітивному і соціально-психологічному.
Емоційний, поверховий рівень визначає зручність ситуації спілкування, але не характеризує змістовних його сторін.
Когнітивний рівень пов'язаний з предметною стороною спілкування. На цьому рівні розв'язується пояснювальний процес — стержневий елемент особистісно-групового педагогічного спілкування.
Спілкування на соціально-психологічному рівні визначає міжособистісні і групові стосунки педагога з учнями і учнів між собою. Тут мистецтво спілкування тісно переплітається з технологією навчання, організацією роботи учнів. Однак, не слід забувати, що в будь-якій педагогічній технології головним є учень. Тому, при реалізації тієї чи іншої технології, підкорюючи їй поведінку учнів, не слід забувати про культуру спілкування, педагогічний такт і можливостях коректування будь-якої технології у залежності від ситуації спілкування.
Особливості міжособистісного спілкування педагога і учня
Серед цих особливостей варто зазначити, спочатку, причини упередженого ставлення педагога до старшокласника чи студента. Упередженість недопустима у педагогічному спілкуванні. Вона є наслідком особливої психологічної установки викладача, учасником якої часто бував він сам.
Наведемо декілька причин такої установки:
1. Неправдиві стереотипи до сприйняття людини за зовнішніми даними. Скажімо, цей — в окулярах, значить розумний, цей — спортсмен з вигляду, значить не розумний і т.д. Установка на зовнішність часто стає причиною помилок, що з рештою, відображаються у педагогічних прорахунках.
2. Приписування достоїнств чи недоліків людині, виходячи лиш з її соціального статусу. У цьому випадку учень або студент опиняються не в кращому становищі: їх соціальний статус менший від нашого.
3. Суб'єктивізм, штампи, трафарети, попередня інформація, яку педагог отримує про студента (або іншого педагога). Слідуючи за ними педагог стає на неправильний шлях педагогічного спілкування або взагалі виявляється за його межами. Необхідно перевірити будь-яку інформацію і переоцінити попередні установки, щоб пізнати реальну людину, її плюси і мінуси і будувати спілкування опираючись на плюси, усвідомлюючи, що кожна людина в чомусь є кращою за інших, в тому числі кращою тебе самого.
Діагностика комунікативної культури педагога
Комунікативна культура педагога розуміється як мистецтво соціальної взаємодії, опосередковане педагогічною діяльністю і властивостями особистості педагога. Вона включає не лише досконале володіння мовою, етику але і утримуючу сторону комунікації, тобто вміння вести пояснювальний процес.
Методики діагностики комунікативної культури педагогів можуть бути використані як педагогами (для самооцінки), так і експертами.
Опитувальник "Педагогічне спілкування" (ПС-16)
Цей опитувальник використовують керівники, експерти і колеги, використовується для оцінки компонента його комунікативної культури, який безпосередньо характеризує етичний рівень спілкування.
Інструкція: Необхідно уважно прослухати (прочитати) кожне з 16 міркувань і оцінити піддослідного по системі -1, 0, +1. Оцінку ставити на опитувальному листі біля номера міркування.
Опрацювання: Просумувати оцінки по всіх 16 міркуваннях.
Шкала оцінок: безумовно висока: більша або рівна 10; переважно позитивна: 0-9; в основному низька: менше 0.
1. Педагог користується повагою в учнів.
2. Здатний вплинути на учня засобами переконання.
3. Вміє заохотити добрим словом вчинки і дії учнів.
4. Вказувати на помилки, не принижує учня.
5. В предметному спілкуванні знаходить мовні засоби які допомагають етично вплинути на учнів (студентів).
6. Вміє підтримати учня в важку хвилину.
7. Відрізняється високим рівнем виразного мовлення.
8. Легко організує учнів на заняттях в групі.
9. У спілкуванні з колегами витриманий і делікатний.
10. Легко і з бажанням передає життєвий досвід учням.
11. Виявляє цікавість до проблем і внутрішнього світу молоді, зацікавлений в успіхах своїх учнів.
12.Підтримує і санкціонує у спілкуванні етичну традицію навчального закладу.
13.У взаєминах з колегами товариський, ініціативний, може щось порадити.
14. У спілкуванні з колегами проявляє високий рівень професійної мовленнєвої культури.
15. Схильний до емпатії — співпереживання.
16. Вміє розмовляти з людьми різного віку, соціального становища.