План

1. Архітектура української церкви наприкінці XVIII до наших днів

2. Національні традиції в культовій архітектурі України

3. Символіка українського православного храму

Бібліографічні посилання

1. Архітектура української церкви наприкінці XVIII до наших днів

Період занепаду української культури

Наприкінці XVIII і в XIX ст. український народ зазнає найгірших днів царської російської реакції, яка поступово, але рішуче й жорстоко, ліквідує автономність України, скасовує військо, гетьманат та цілий автономний адміністративний устрій. Національний і культурний гніт відбивається в значній мірі й на мистецькому житті України. Замість вільної артистичної творчості з’являються нові будови, роблені по шаблонових проектах, надісланих з Петербурга й Москви, не пристосованих не тільки до мистецького смаку українців. Нарешті в 1800 р. виходить наказ російської влади, яким зовсім забороняється будувати церкви українського типу. Замість того від середини XIX ст. з’являються обридливі церкви у псевдовізантійському й ніби «московському» стилі. Але дивлячись на це, українська творчість не вгасає, пристосовує шаблонові проекти до свого смаку й дає ряд нових своєрідних творів.

Остання стадія класицизму наступає в другій половині XIX ст. за часів царя Миколи І, коли будови набирають особливо понурих і сурових форм. З церковних будов у стилі ампір найбільше збереглося на Харківщині й особливо Полтавщині (Хорол, Ромни, Лубни, Пирятин, Прилуки). В закладені вони переважно хрещатої форми.

Досить поширеним був в цей час також ротонд із колонами або без них, яскравих ампірових форм, як церкви в с. Кукавці (1806) і м. Шатові на Поділлі, Різдва на Подолі в Києві (1809), «Аскольдова могила»в Києві (1810), церква Гощівського монастиря (1842) та ін.

В техніці будівництва на Наддніпрянщині помічається поступовий упадок, який особливо посилюється під кінець XIX ст. Російська централістична влада в боротьбі за опанування усіх ділянок культурного та економічного життя на Україні з особливим завзяттям нищила українське міщанство і зв’язане з ним ремісництво, яке своїми цеховими організаціями ставило чималий опір централістичним стремлінням Москви. Постійні утиски цехів закінчилися цілковитим їх скасуванням у 1900 р. В старі часи на Україні в цехах постійно виховувалися мулярі, теслярі, каменярі, різьбярі та ін. майстри, то з підупадом цехових організацій та браком фахових шкіл, старих майстрів та ремісників не було ким замінити або приходили робітники,які були мало підготовлені та без потрібних знань. Наслідком цього було те, що багато будов другої половини XIX та поч. XX ст., особливо в малих містечках, були не тільки безвартісні з мистецького боку, але також технічно примітивні, так що чимало їх понищилося й розвалилося.

Усі спроби створити фахові школи в Україні припинялися Москвою, натомість такі школи створювались в Москві та Петербурзі, куди змушували їхати українську молодь. Звідти Україні навязувалась нова мода в будівництві. Так у другій половині XIX ст. під впливом національного романтизму на Заході (відродження романського стилю) в Росії постав націоналістичний напрям, що створив псевдовізантійсько-руський стиль. Цей стиль насильно впроваджувався на Україні в церковному будівництві (собори в Житомирі, Харкові, Катеринославі та ін.), нерідке даючи жахливі немистецькі зразки. До цього часу належать урядові «реставрації» дорогоцінних пам’яток будівництва княжої добі», тоді ж були розібрані й знищені будови Херсонеса IV — X ст., Десятинна церква в Києві X ст, перебудовані кафедра у Володимирі-Волинському XII ст., церква в Овручі XII ст. та інші, а на їхньому місці були збудовані безвартісні будови ніби у «псевдовізантійському» стилі.

На західноукраїнських землях, що були під Австро-Угорщиною, течія романтизму впроваджувала переважно форми романського та готичного стилю. Правда, були спроби українських архітекторів додавати деякі мотиви «свої», тобто візантійські, але через брак свого мистецького центру та особливо школи ці спроби були здебільшого невдалі.

Відродження українського архітектурного стилю

З початком XX ст. поміж українськими митцями і спеціально архітекторами поширюється течія відродження українського архітектурного стилю. В поширенні цієї ідеї та в практичному проведенні її в життя велику роль відіграла «Українська громада» студентів Інституту цивільних інженерів у Петербурзі, де першим головою (від 1905 р.) був архітектор Сергій Тимошенко. Цей мистецький напрям можна поділити на дві течії: перша для створення своєрідного українського стилю прагнула використовувати мотиви українського барокко, друга — народне дерев’яне будівництво.

Архітектура дерев'яної церкви

Українська архітектура досягла свого найбільшого розвитку в церковній архітектурі. Візантійські та вірменські храми перенесені на українські землі стали прототипами розвитку архітектури української дерев'яної церкви.

Типова дерев'яна українська церква складається з трьох зрубів розташованих в ряд з заходу на схід. При цьому середній зруб був найбільшим та найвищим. Кожний зруб був викінчений куполом. Таким чином церкви в плані були тричастинні та триверхі. Неможливість з дерева зробити круглу баню, ймовірно було причиною того, що на чотирьохкутний зруб ставили менший другий зі зрізаними кутами в вигляді восьмикутника і робили перекриття. У такий спосіб українські церкви перетворювались в три- чи п'ятиярусні.

Дзвіниця, в плані квадратна, була також багатоярусною та стояла окремо. На одвірках дверей деревяної церкви зазначався рік побудови та імя того, хто надав на церкву кошти та чиїм старанням вона була збудована.

Розвиток української церковної архітектури

Муровані церкви в Києві поділяються на два типи запозичених з Візантії, це багатокупольна базиліка та пятикупольний храм з планом у формі хреста. Перший тип представляв Софійський собор. Другий тип виявлений в церкві Спаса на Берестові, був поширений в мурованній та дерев'яній архітектурі української церкви. На Лівобережжі, Київщині, Поділлі, одночасно з п'ятизрубними та п'ятикупольними церквами існують і тризрубні та трикупольні церкви, які домінують на півночі Київщини,Волині та усієї Галиччини. На Слобожанщині церкви будувалися здебільшого на три яруси (н-д церква Покрови в Харкові та Пречистої в Сумах), інколи на п'ять.

Ця форма церкви підлягала інколи упрощенню. Тоді західний і східний куполи зменшувались або зовсім зникали і церква була тоді однокупольною. Поряд з упрощенням форм відбувались також ускладнення. Ці ускладнення полягали у тому, що на кожному рівні збільшувалась кількість стріх в висоту і тоді вони нагадували будиські храми. Таку архітектуру мали здебільшого бойківські церкви. Своєрідністю форм відзначалися лемківські церкви, яка полягала у тому, що західний купол перетворився в дзвіницю і був найвищим. В лемківській церкві всі куполи ідуть один за одним, ступенево зменшуючись до східного куполу - вівтарного.

Найхарактернішою рисою українських п'ятикупольних церков є їхнє стремління вгору і це надає їм стрільчаті форми на порівняно невеликій основі. Певною мірою ця риса характерна і для трикупольних церков, як н-д це можна спостерігати в церкві Св. Миколая Чудотворця в Овручі (розібрана). Інколи ця риса послаблювалася тенденцією розширити основу церкви - опасанням. Опасанням була легка низенька галерея навколо церкви. Це опасання надає західно-українським церквам оригінального характеру і було невід'ємною рисою галицьких трьохкупольних церков з тією різницею, що там опасання тримається не на стовпчиках чи деревяних арках, які наподоблюють муровані, а на виступах зруба на кутах, що ступнево скорочується. В таких випадках опасання виходить висяче, що надає цим церквам ще більшої подібності з будиськими храмами.

Прослідити розвиток української церковної архітектури складно. З однієї сторони можна припустити, що така архітектура розвинулася з однокупольної церкви шляхом додавання західної та східної або ще й північної та південної бань. З іншої сторони, відомо, що церковна архітектура була запозичена разом з поширенням на українських землях християнства. Та такий факт, що п'ятибанні церкви були наподобленням мурованих з хрестовим планом може бути доказом того, що церковна архітектура розвивалась спрощенням від пятикупольної до однокупольної.

Старі іконостаси були на п’ять, шість і зрідка сім поверхів. Стіни всередині церков не прикрашались, тому що вся увага була звернута на іконостас. Іконостас відповідав архітектурі церкви: кожний його наступний ярус був легший за попередній, а самий верхній відрізнявся легким ажуром, як і вся баня церковна закінчувалася ажурним хрестом.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 20

Бесплатная работа

Закрыть

Украинский культовая архитектура конца XVIII в. в XXI веке

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.