ЗМІСТ

ВСТУП

1. ВИТОКИ РИМСЬКОГО МИСТЕЦТВА

1.1. Мистецтво італійців.

1.2. Мистецтво етрусків

2. СТАНОВЛЕННЯ РИМСЬКОГО МИСТЕЦТВА (VIII-I ст. ДО Н. Е.)

3. РОЗКВІТ РИМСЬКОГО МИСТЕЦТВА (I-II ст.)

3.1. Час Августа

3.2. ЧасЮлієв — КлавдієвіФлавієв

3.3. Час Траяна і Адріана

3.4. Час останніх Антонінов

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:  

ВСТУП

Мистецтво стародавнього Риму, як і стародавній Греції, розвивалося в рамках рабовласницького суспільства, тому саме ці два основні компоненти мають на увазі, коли говорять про «античне мистецтво». Зазвичай в історії античного мистецтва дотримуються послідовності — спочатку Греція, потім Рим. Причому рахують мистецтво Риму завершенням художньої творчості античного суспільства. У цьому є своя логіка: розквіт еллінського мистецтва доводиться на V — IV ст. до н. е., розквіт римського — на I—II ст. н.е. Та все ж, якщо врахувати, що дата, навіть і легендарна, підстави Риму — 753 р. до н. е., то можна віднести початок діяльності, у тому числі і художньою, людей, що населяли це місто, до VIII в. до н. е., тобто століттю, коли і греки ще не будували монументальних храмів, не ліпили крупної скульптури, а лише розписували в геометричному стилі стінки керамічних судин. Саме тому правомірно стверджувати, що, хоча давньоримські майстри продовжували традиції еллінських, все ж таки мистецтво стародавнього Риму — явище самостійне, таке, що визначалося і ходом історичних подій, і умовами життя, і своєрідністю релігійних переконань, властивостями характеру римлян, і іншими чинниками.

Римське мистецтво як особливе художнє явище стали вивчати лише в XX в., по суті тільки тоді усвідомивши всю його самобутність і неповторність. Та все ж до цих пір багато вчених вважають, що історія римського мистецтва ще не написана, ще не розкрита вся складність його проблематики.

У творах стародавніх римлян, на відміну від греків, переважали символіка і алегорія. Відповідно пластичні образи еллінів поступилися у римлян місцем живописним, в яких переважала ілюзорність простору і форм — не тільки у фресках і мозаїках, але і в рельєфах. Статуї, подібні Менаді Ськопаса або Ніку Самофракійській, вже не створювалися, зате римлянам належали неперевершені скульптурні портрети з виключно точною передачею індивідуальних особливостей особи і характеру, а також рельєфи, достовірно фіксуючі, історичні події. Римський майстер, на відміну від грецького, такого, що бачив реальність в її пластичній єдності, більше схилявся до аналізу, розчленовуванню цілого на частини, детальному зображенню явища. Це може бути пояснено не тільки специфікою власне римського складу мислення, але і традицією, що вже склалася, — розвинутим в практиці еллінізму тяжінням античного художника до можливо адекватнішого відтворення життєвих образів. Грек бачив мир як би крізь все об'єднуючий і зв'язуючий воєдино поетичний серпанок міфу. Для римлянина вона починала розсіватися, і явища сприймалися у виразніших формах, пізнавати які стало легше, хоча це ж приводило до втрати відчуття цілісності всесвіту.

У стародавньому Римі скульптура обмежувалася переважно історичним рельєфом і портретом, зате отримали розвиток образотворчі мистецтва з ілюзорним трактуванням об'ємів і форм — фреска, мозаїка, станковий живопис, слабо поширені у греків. Архітектура досягла небувалих успіхів як в її будівельний-інженерному, так і в ансамблевому виразі. Новим у римлян було і їх розуміння взаємозв'язку художньої форми і простору. Гранично компактні, концентричні в своїй суті форми класичного Парфенона не виключали, а навпроти, виражали відвертість будівлі просторам, що оточували Акрополь. Інтерколюміїі допускали до стін храму не тільки людей, що підходили до нього, але і простір в цілому, важ мир, що оточував його. У римській архітектурі, що вражає зазвичай своїми ансамблевими розмахами, перевага віддавалася, навпаки, замкнутим формам. Архітектори любили псевдопериптори з колонадою, наполовину втопленою в стіну. Людина, що наблизилася до Пантеону не з боку портика, виявлялася біля глухої стели кріпосного типу. Якщо старогрецькі площі завжди були відкриті простору, подібно до Агори в Афінах або інших еллінських містах, то римські або обносилися, як форуми Августа або Нерви, високими стінами, або влаштовувалися в низинах.

Той же принцип виявлявся і в скульптурі. Пластичні форми грецьких атлетів завжди представлені відкрито. Образи, подібні до римлянина, що молиться, накинув на голову край одіяння, переважно поміщені в собі, зосереджені. Якщо грецькі майстри свідомо поривали з конкретною неповторністю рис заради передачі суті, що широко розумілася, — поета, оратора або полководця, то римські майстри в скульптурних портретах концентрували увагу на особистих, індивідуальних особливостях людини.

Система римських архітектурно-пластичних образів глибоко суперечлива. Компактність форм в них тільки здається, штучна, викликана, мабуть, наслідуванням класичним зразкам еллінів. Відношення римлян до форми, об'єму, простору абсолютно інше, ніж у греків, засноване на принципі прориву меж і рамок, на ексцентричній, а не концентричній динаміці художнього мислення.

1. ВИТОКИ РИМСЬКОГО МИСТЕЦТВА

1.1. Мистецтво італійців.

Народи Апенінського півострова, включаючи греків і етрусків, зазвичай називають італійцями. Проблема ж італійців — вужчої групи племен — ще повністю не дозволена. Проте в двох гілках італійських народів — латинською і умброоско-сабельскої — розрізняють в першій латинян, сабинян, римлян, що виявилися переможцями, і в другій - покорених римлянами близьких латинянам пипенів, а також месапої, умбрів, осків, самнитів, і ряд інших дрібніших племен. Італіки створювали своєрідні пам'ятники мистецтва. Разом з проявом еллінських і етруських форм в них нерідко виступали терті примітиву, що дає про себе знати в культурах, що знаходяться на порівняно ранній стадії розвитку. Та все ж в ранні періоди становлення римського мистецтва твору італійців не могли не впливати на творчість латинян.

Найраніші пам'ятники італійців, що датуються другим тисячоліттям і початком першого тисячоліття, — це переважно вироби кераміки з своєрідними формами судин і декоративними узорами, а також дрібна пластика — теракотові і бронзові статуетки. На півночі півострова в ту епоху переважала кераміка «апенінської» культури і «террамари» з простими, у вигляді зигзагів і хвилястих ліній, прикрасами, що нагадують орнаменти геометричного стилю. У кераміці племен, що жили на південь від Болонії в XIV—XIII ст. до н. е., помітні зв'язки з микенськими творами і відчуття пластичної форми виступає сильніше, ніж в північних областях, де віддавалася перевага декоративним узорам. Для періоду виллановианської культури характерні біконічні урни, що передували появі етруських пам'ятників.

Найбільш ранні глиняні, знайдені в гробницях італійців IX— VIII ст. до н. е. статуетки з підвісними кінцівками і іноді з чашею в правій руці схожі з микенскими ідолами. На той час на Апенінському півострові визначилися дві великі культурні сили — етруски на півночі і греки па півдні і в Сицилії, що тіснили що жили в центрі півострова, а також на території Кампанії і в східній його частині італійців. На італійців надавали тоді дію як художні образи етрусків, так і італійських греків, продукція яких, особливо кераміка, поза сумнівом ними отримувалася.

Архітектурні пам'ятники італійців — житлові і суспільні споруди — переважно зруйновані. Їх руїни тільки порівняно недавно почали привертати увагу дослідників. Зразок фортифікаційної споруди месанів в Мандурії — місті, розташованому в 36 км. від Таранто, — кріпосна стіна, складена з кам'яних блоків, збереглася на 6—7 рядів у висоту і за системою кладки і лаконічності форм що нагадує стіну Сервія Туллія в Римі. Поряд з нею виявлений груповий некрополь італійців з безліччю могил. Про архітектуру італійців побічно свідчать елементи декору будівель, що також збереглися, зокрема глиняний, VII в. до н. е. антефикс, що зберігається в місцевому музеї анулійського міста Лучера. Зображенням жіночої особи в центрі пелюсток, що розпускаються віялом, він нагадує етруські антефікси, яким, потрібно думати, наслідував майстер анулійського пам'ятника.

Активна художня діяльність в той же час відмічена у пиценів — племен, що жили па сході півострова, на берегах Адріатичного моря, захищених горами від етрусків, греків. Вони створювали своєрідні рельєфи, скульптуру, дрібну пластику, ювелірні прикраси. На тій, що зберігається в музеї Пігоріні кам'яною йдіть з Новілара (Пезаро) пиценський майстер врізаними лініями показав людей і тварин, а також епізоди бою, над сюжетними сценами позначив колесо з чотирма спицями і трикутником. У нижній частині плити він зобразив мисливців, що вражали списами звірій. Не дивлячись на узагальненість л граничний лаконізм засобів, досить виразно виражено торжество переможця в зовнішності воїна із списом, а в інших фігурах — запал битви. У стелі з Белланте (Терамо) із зібрання Національного музею Неаполя, очевидно, що була надгробним пам'ятником, піценський майстер прагнув до пластичнішої характеристики. У чоловічій фігурі, одягненій в короткий хитоп, з обличчям і торсом анфас і ногами, показаними збоку, він прагнув намітити біцепси рук, об'ємність стегон і литок і навіть риси обличчя. Примітно, що майстер досить виразно співвідносив з формою каменя, що трохи розширювався управо, позу людини, схиленої в ту ж сторону, і пиценський напис, видряпаний на камені і обрамляючу фігуру.

На пиценському некрополі VII —VI ст. до н.е. в місті Капестрано (провінція Аквілла) були знайдені особливо значні монументальні пам'ятники — статуя воїна в повному озброєнні і частина дружинської статуї. Виконана з жовтувато-сірого місцевого каменя статуя VI в. до н.е. зображає воїна, що спокійно стоїть, не робить, на відміну від грецьких куросів того ж часу, кроку вперед лівою ногою. Скульптор, що створив статую, відносився до тектоніки каменя і співвідношень мас інакше, ніж сучасні йому, такі, що зображали також надгробну чоловічу фігуру греки. Він утрирував сильно виступаючі масивні стегна, широкі плечі і показав зігнуті в ліктях руки. Очевидно, з бажання зробити статую міцнішою майстер укріпив його з обох боків високими підпорами, що замикають статую з трьох боків, включаючи підставку внизу.

Римляни, як найсильніші з італійців, виявилися переможцями в політичній боротьбі, що відбувалася на Апенінському півострові. У роки Республіки хоча ще і продовжувався процес підпорядкування етрусків, греків і італійців, поступово викристалізовувалася стильова система мистецтва римлян, що вбирали з дивовижною розбірливістю художні принципи переможених ними народів.

Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 48

Бесплатная работа

Закрыть

Искусство древнего Рима

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22 и (050) 297–73–76
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.