План

1. Вклад у вивчення історії української культури Івана Огієнка.

2. Дослов’янське населення на території України та його культура.

3. Запровадження християнства і його роль у подальшому розвитку укр. культури.

4. Храми і монастирі як осередки духовного життя слов’ян.

5. Шкільництво та писемна культура Давньої Русі.

1. Вклад у вивчення історії української культури Івана Огієнка.

У спадщині І. Огієнка – близько тисячі праць, і більшість з них присвячена проблемам нашої к-ри. Серед найбільш значних – кількатомна «Наша літературна мова», в якій опрацьовано тисячі історичних і етнографічних джерел та літературних творів, «Історія укр. друкарства», «Дохристиянські вірування укр. народу», «Укр. церква за час Руїни», «Візантія й Україна», «Князь Костянтин Острозький» та інші. У 1917-1918 pp. І. Огієнко читав у Київському університеті курси укр. мови та к-ри. На основі своїх лекцій він видав книгу «Укр. к-ра. Коротка історія культурного життя укр. народу» (К., 1918), яку можна вважати початком справжньої історіографії укр. к-ри. Автор аналізує характерні риси нашої к-ри, простежує її розвиток в різні періоди історії, акцентуючи увагу на нац. самобутності укр. к-ри, самостійному «визріванні» визначальних тенденцій її розвитку, показує на основі численних фактів і документальних свідчень вплив укр. к-ри, на рос. Таким чином, І. Огієнко робить спробу зруйнувати стереотип сприйняття укр. к-ри як похідної, залежної від рос. За роки рад. влади так і не було створено цілісної концепції розвитку укр. к-ри, хоч духовна атмосфера 20-х років здавалась обнадійливою. Та це був дуже короткий період, коли Україна мала право на свою історію і свою к-ру. Із робіт концептуального характеру, у яких робилася спроба висвітлити весь процес історичного розвитку укр. к-ри, слід назвати книгуА. Козаченка«Укр. к-ра, її минувшина та сучасність» (Харків, 1931). Однак і вона не дійшла до читача: розпочалася боротьба з «укр буржуазним націоналізмом», і все, що хоч трохи наближалось до істини і ставило під сумнів офіційні ідеологічні постулати, виводилось із широкого вжитку. В 1961 р. семитисячним тиражем вийшла робота М. Марченка «Історія укр. к-ри. З найдавніших часів до сер. XVII ст.», в якій автор, спираючись на марксистсько-ленінську методологію і традиційні підходи радянської історіографії, виводив початок існування укр. народу щойно з XV ст. У 50-х роках побачили світ «Нариси з історії нашої к-ри» відомого укр. поета Є. Маланюка. Остання з виданих узагальнюючих робіт – «Тисяча років укр. к-ри» (1985)М. Семчишина. Написана у науково-популярному стилі вона подає процес розвитку укр. к-ри в різні періоди нашої історії, періодизацію цього процесу та його особливості. М. Семчишин, за його словами, зосереджує основну увагу на «національності культури», прагнучи показати культуру «означеної спільноти, духовної спадщини суспільства і його традицій». Тепер повертається до нас десятиліттями замовчувана спадщина діячів української культури, всіх, чиї книги і статті лежали у спецфондах. Тож є надія отримати нарешті правдиву й повноцінну історію рідної культури.


2. Дослов’янське населення на території України та його культура.

Кіммерійці – найдавніший народ української історії, який був південним сусідом праслов'ян у X-VII ст. до н. е. Кіммерійці жили в південноукраїнських степах від Дону до Дунаю. Їх остаточне походження не з'ясоване. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Військо кіммерійців формувалось з загонів вершників, які були добре озброєними. Ці племена займалися скотарством, в якому провідне місце посідало конярство. Широкого розвитку у кіммерійців набуло мистецтво, яке носило прикладний характер. На кам'яних виробах висікались зображення різноманітної військової амуніції. За мовою кіммерійці, вірогідно, були іранцями. Розвиток їхнього суспільства був зупинений навалою скіфів. Своєрідним видом кіммерійськогомистецтва є камяні стели, на яких зображенні камяні фігури без голови з широким поясом, кинджалом, сагайдаком і точильним бруском.

Таври - племена, які проживали у гірських та передгірських районах Криму в І тис. до н. е. З 2 пол І тис. до н. е. в таврів з’явилася майнова нерівність, сформувалася родова аристократія. У 9-1 тис. до н.е. існувала рабовласницька держава таврів—Таврика. Таврійські царі час від часу вели війни з греками, які намагалися захопити їхні землі, вони також воювали зі скіфами та сарматами.У гірських місцевостях займалися тваринництвом, а в долинах—хліборобством. У їхньому житті великого значення набуло рибальство. Знали вони й різноманітні ремесла: обробку каменя та металів, гончарство, ткацтво. Скіфи – вони з'явились на території України в 1 пол. VII ст. до н. е., прийшовши зі Сходу, із степів між Каспієм, Уралом і Кавказом. Про життя скіфів, їх побут, звичаї, релігію, суспільний лад, зовн. вигляд розповідає грец історик і географ Геродот. Ядро Скіфії становили племена царських скіфів і скіфів-кочівників, які панували над усіма іншими племенами.Скіфська держава поділялася на округи (номи), на чолі яких стояли вожді, призначені царем. Поблизу давньогрецького міста Ольвія жили калліпіди або елліноскіфи. Далі на північ мешкали скіфи-орачі, на схід від них – скіфи-землероби. Основою скіфського суспільства була невелика сім’я, яка володіла худобою та домашнім майном. Родовід вели по чоловічій лінії, поширене багатоженство Ударною силою скіфського війська була кіннота. Воїн-скіф був одягнутий переважно в панцир, мав бойовий пояс і щит, а його голову захищав шолом. Арсенал скіфської зброї складався з невеликого складного лука, списа, дротиків, сокир, кинджалів, коротких мечів.Скіфи-скотарі кочували на сх. від Дніпра разом з численними стадами в пошуках нових пасовищ. У Подніповї жили скіфи-хлібороби(сіяли пшеницю, жито, ячмінь, коноплі, використовували великий плуг і силу волів). Повсякденним заняттям царських скіфів була військова справа. Скіфська релігія була політеїстичною. Усі боги зображались у вигляді людини. В образотворчому мистецтві скіфів переважав звіриний стиль (образи коня, оленя та інше). У своєму розвитку скіфське суспільство досягло стадії переходу від варварства до цивілізації Сармати – сформувались у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н. е., хвилями просувались на зх. в пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори в своїх творах підкреслювали агресивність і войовничість сарматів. Під кін. ІІ ст. до н. е. починається масове переселення сарматських племен на територію Пн. Причорномор‘я, а вже на рубежі н. е. вони освоюють степи між Доном і Дніпром,проникаючи аж до Пд. Бугу і Дунаю. Постійні сарматські набіги і вимоги сплачувати данину зумовили переселення ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я на нові території. Апогею розвитку сарматське суспільство досягло в І ст. н. е. Господарство сарматів носило характер попередників, а суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних до ранньокласових відносин. Наймогутнішими сарматськими племенами були язиги, роксолани, аорси, сіраки та алани. У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Основне заняття-кочове скотарство, також полювали в степах на диких звірів. Помітне місце в житі сарматів займали ремесла(гончарство, ткацтво, теслярство, ковальство, обробка дерева і шкіри), промисли й торгівля. Характерною рисою релігійних вірувань сарматів було багатобожжя. Вони обожнювали сили природи. Панівними були культи вогню і сонця,а також культ великої богині-матері Астарти-покровителька коней. Меч у сарматів уособлював бога війни. Пізніше сармати стали поклонятися щей божествам, які уособлювали річки та озера. Велике значення в житті сарматів мали війни. Вони спонукали до створення великих племінних союзів. Зазвичай сарматські воїни були вдягнені в шкіряні або металеві шоломи, панцирі, озброєні щитами, луками, списами та мечами. Їхнє військо складалося з важко озброєної піхоти та кінноти, які відігравали вирішальну роль у воєнних діях сарматів. На поч.. н.е. (близько 4 ст. н.е) сармати були витіснені з території України готами та гунами.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 10

Бесплатная работа

Закрыть

История украинской культуры 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.