План

1. Особливості християнського світогляду

2. Літопис як винятковий жанр давньоруської літератури. Слов’янська писемність.

3. Мистецтво Київської Русі. Основні напрями та форми прояву.

4. Особливості формування української культури в 13-15 ст.

2. Літопис як винятковий жанр давньоруської літератури. Слов’янська писемність.

Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку XI століття, спиралася на два найважливіших джерела — усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії.

У творах літераторів того часу широко використовувалисягероїчнійобрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння і заклинання. Народні пісні і перекази широко використовувалися літописцями. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії — колядки і щедрівки.

Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х столітті і розвивався в XI—XIII століттях. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. У найдавніших билинах народ ідеалізував своє минуле, коли селяни ще не були залежні від феодалів. З утвердженням християнства велику роль починає відігравати перекладна література. За літературними зв'язками Київська Русь тяжіла до Візантії, яка була центром античних і східносередземноморських цінностей. З Константинополя в Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Осторомира — Остромирове Євангеліє. Також поширювалися апокрифічні твори — твори релігійного змісту, неканонізовані церквою.

Згодом на Русі з'явилися оригінальні твори. Мабуть, першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х століття. «Повість временних літ» є літописним зведенням. Вона була створена напочатку XII століття ченцем Нестором на основі декількох більш давніх літописів X—XI століть. Одна з величезних заслуг Нестора полягає втому, що він об'єднав місцеві, регіональні записи «за літами» в єдиний, загальноруський літопис.

Давньоруські літописи суттєво відрізнялися від західноєвропейських і візантійських хронік з їх придворно-феодальною і церковною тенденційністю. Зрозуміло, що не уникли цього і руські літописи, але вони були ширші за змістом, прагнули сумістити в собі завдання історичної, публіцистичної, релігійно-повчальної і художньої оповіді. До них включалися епічні перекази, родові легенди, уривки перекладних творів, церковні і світські повчання, записи державних договорів, політичні заповіти князів. Головною темою руського літописання стала сама Руська земля, її єдність і могутність. Тому «Повість временних літ» була однією з найпопулярніших і цікавих книг для читання протягом усієї історії Стародавньої Русі.

З початком роздрібненості Русі літописи складалися в кожному великому феодальному центрі. Останніми з літописних руських зводів, що дійшли до нас, є Київський (1200) і Галицько-Волинський (кінець XIII століття). Галицько-Волинский літопис — головне джерело для вивчення історії південно-західних князівств. Найбільш цікава та частина літопису, в якій розповідається про князювання Данила Романовича.

Перший історик слов’янської писемності болгарський книжник, учений-чернець Чорноризець Храбр, який жив у X ст., у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма.

Перший — коли слов’яни ще були язичниками. Другий етап — коли вони хрестилися і почали писати римськими і грецькими пись­менами, але це письмо не пристосоване до слов’янської мови. В арабських, німецьких та візантійських джерелах наводиться чимало доказів існування письма у русичів до прийняття християнства.

Отож, це ще не слов’янська писемність. Прямим попередником нашого сучасного алфавіту вважається абетка, створена християнськими місіонерами — братами Ки­рилом і Мефодієм. Брати знали як грецьку, так і староболгарську мови. У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина

(він же Кирило) і Мефодія в Моравію, де вони мали вести церковну службу сло­в’янською мовою, щоб протистояти німецьким місіонерам. Після хрещення Київської Русі до церков запрошували священиків з Болгарії, закуповували церковні книги, які були написані глаголицею.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 14

Бесплатная работа

Закрыть

Украинская культура 4

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.