План

1. Поділ праці та департаменталізація в менеджменті

2. Пітер Друкер – визначний світовий менеджер

1. Поділ праці та департаменталізація в менеджменті

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особливості цього явища.

По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть показані історичні етапи розвитку поділу праці.

По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами — в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства.

По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Розвиток поділу праці поглиблює товарний обмін, стає важливим процесом розвитку ринкової економіки.

Поділ праці, як уже зазначалось, є важливим чинником подолання суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх економічних ресурсів, зокрема тих, які обмежені природою і не відновлюються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.

Проте поділ праці може успішно долати обмеження виробничих можливостей. І це досягається завдяки тому, що поділ праці є важливим чинником підвищення продуктивності праці. Історія свідчить, що людство саме тому приділяло увагу поділу праці, що він зумовлював значне зростання її продуктивності.

Економічною формою поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація — це поділ старих і формування нових галузей суспільного виробництва, а також поділ праці всередині галузі.

Найважливішими чинниками виробництва є розвиток ринкових відносин, зростання масштабів виробництва, науково-технічний прогрес.

Найголовнішою ознакою спеціалізації є виробництво певного продукту або частини його.

Спеціалізація веде до того, що виробник, як правило, виробляє продукцію не для себе, а для інших членів суспільства, часто його продукція не є предметом особистого чи виробничого споживання.

Отже, спеціалізація обумовлює об'єктиві у необхідність товарного обміну між членами суспільства.

Наявність такого обміну внаслідок спеціалізації веде до удосконалення виробництва. Уже давно відомо, що відсутність спеціальної дії, так звана самозабезпеченість у господарстві, породжує неефективність виробництва.

Які переваги забезпечує спеціалізація виробництв:

По-перше, вона значно збільшує продуктивність праці. Це пов'язано з тим, що спеціалізація створює умови для організації безперервного (поточного) процесу виробництва, застосування найдосконаліших засобів праці, впровадження механізації та автоматизації виробництва, досягнення повного і ефективного використання тех­нологічного устаткування, удосконалення структури підприємств, підвищення кооперації праці.

По-друге, спеціалізація дає можливість краще використати головну продуктивну силу — людину на основі врахування її індивідуальних відмінностей і здібностей. Як відомо, люди не однакові за своїми фізичними і розумовими здібностями. Є працівники, які відрізняються досить високою фізичною підготовкою. Вони можуть успішно виконувати важку роботу. Інші ж від природи не мають достатніх фізичних сил для важкої роботи, але здатні виконувати роботу, де переважає частка розумової праці. У таких людей є здібності до аналітичної розумової діяльності. Поділ праці дає можливість це враховувати.

По-третє, спеціалізація на виконанні певної роботи формує кваліфікацію працівника. Давно відомо, що у більшості випадків людина не може однаково спритно виконувати багато видів діяльності. Проте вона може досягти неабиякої майстерності у деяких видах робіт.

По-четверте, спеціалізація у виконанні виробничих функцій веде до економії часу, позбавляє виробництво від зайвих витрат, особливо під час зміни одного виду діяльності іншим видом.

По-п'яте, спеціалізація дає можливість краще використовувати регіональні особливості. Наприклад, в Україні у сільському господарстві немає потреби виробляти товарну продукцію за її видами в усіх регіонах країни. Так, картопля дає високі врожаї у Чернігівській, Житомирській, Волинській областях. А на Одещині, Херсонщині через природні умови її вирощують значно менше. На півдні України отримують високі врожаї пшениці, вирощують баштанні та інші культури.

Отже, географічна спеціалізація виробництва має важливе значення для забезпечення ефективного використання такого важливого ресурсу, як сільськогосподарські землі.

Проте спеціалізація має не лише переваги. Вона несе з собою і деякі негативні наслідки. У ряді випадків спеціалізація в промисловості робить працю робітників монотонною і нудною. Робітнику протягом дня, місяця, року треба виконувати одноманітну роботу — закручувати гайки або монтувати якусь одну деталь.

Уникнути монотонної праці можна іноді за допомогою автоматизації, впровадження промислових роботів. Однак не в усіх випадках це можливо. Позитивні результати має і зміна виду праці.

Недоліком спеціалізації економісти називають також залежність суспільства від спеціалізованих працівників. «Страйки докерів або водіїв вантажних автомашин здатні дуже швидко привести до нестачі товарів», — зазначають Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю.

Поділ праці, який здійснюється між підприємствами і Галузями, іноді дуже важко врахувати. Виникають непередбачені диспропорції між ланками спеціалізованого виробництва. В одних підприємствах і регіонах виникають надлишки спеціалізованої продукції, що створює проблему їхньої реалізації, а в інших відчувається гостра нестача комплектуючих деталей і вузлів, що стримує розвиток виробництва.

Проте в кінцевому підсумку спеціалізація забезпечує більше переваг, ніж недоліків, і людство використовує цю форму організації виробництва для підвищення продуктивності праці.

Спеціалізація тісно пов'язана з кооперуванням, розвиток якого заснований на посиленні та поглибленні спеціалізації.

Кооперація — це особлива форма тривалих раціональних виробничих зв'язків між спеціалізованими самостійними підприємствами порівняно з іншими підприємствами, які не мають таких зв'язків

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості існують три форми кооперування:

предметне (агрегатне) — головне підприємство випускає кінцеву продукцію і отримує від інших підприємств різні вироби;

подетальне — на головне підприємство надходять від ряду гпеціалізованих підприємств вузли і деталі;

технологічне — підприємство поставляє іншим підприємствам юковки, штамповки, литво, тобто продукцію окремих стадій виробничого процесу.

Під час формування апарату управління закладається чіткий поділ праці - департаменталізація апарату управління.

Під поділом праці розуміється диференціація і спеціалізація трудової діяльності, тобто кожна окрема група управлінських працівників зайнята різними, спеціальними видами діяльності, однак чітко спрямованими на досягнення спільної мети.

Департаменталізація (департаментизація) - це процес організаційного відокремлення виконання певних робіт, тобто процес поділу підприємства на окремі ланки-департаменти (відділи, служби, сектори або відділення), які виконують чітко визначені конкретні завдання й обов'язки. Відносини між окремими ланками управління (департаментами) підтримуються за рахунок зв'язків (взаємозв'язків, комунікацій), які прийнято ділити на горизонтальні та вертикальні.

Горизонтальні зв'язки (зв'язки кооперації і координації рівноправних ланок управління) мають характер узгодження і є, як правило, однорівневими. Їх основне призначення - сприяти найбільш ефективній взаємодії підрозділів підприємства при розв'язанні виникаючих між ними проблем.

Вертикальні зв'язки (субординаційні, ієрархічні) - це зв'язки керівництва і підлеглих, необхідність в яких виникає як результат ієрархічності управління, тобто наявності декількох рівнів управління. Ці зв'язки служать каналами передачі розпорядчої і звітної інформації. Крім того, зв'язки в апараті управління можуть мати лінійний і функціональний характер.

Лінійні зв'язки - це зв'язки підлеглості з усього кола питань, тобто це відносини, в яких керівник реалізує свої власні повноваження і здійснює пряме керівництво підлеглими.

Функціональні зв'язки - зв'язки в межах реалізації певних функцій управління, мають дорадчий, рекомендаційний характер. Вони мають місце по лінії руху інформації і управлінських рішень по тих чи інших функціях управління.

Одним із звичних способів поділу апарату управління на структурні підрозділи є поділ за функціями. Так створюються планово-економічний відділ, агрономічний, інженерний, відділ маркетингу, відділ кадрів і ін. Для великих за розміром об'єднань, асоціацій, холдингових компаній такий підхід може не «спрацьовувати». Тоді структурні підрозділи можуть створюватись за видами вироблюваної продукції, типами покупців або клієнтів тощо.

Для раціоналізації менеджменту особливого значення набуло удосконалення функціонального і кваліфікаційного поділу праці. Багато підприємств мають недостатню кількість працівників, зайнятих матеріально-технічним постачанням і реалізацією продукції. Внаслідок чого роботи, пов'язані з виконанням цієї функції, здійснюють керівники і спеціалісти - технологи підприємств. Крім того, не вистачає працівників-фахівців з підбирання, виховання кадрів і підвищення їх кваліфікації, з діловодства і господарського обслуговування.

Поділ праці доцільно удосконалювати стимулюванням за рівнем кваліфікації працівників. У сучасних умовах передбачаються стимулювання тільки певної частини управлінських працівників за більш ефективну працю (доплата у розмірі до 30% основного окладу), диференціація ставок керівників і спеціалістів у межах посадових «вилок», доплата за вчений ступінь.

Рекомендоване колишнім Міністерством сільського господарства України Положення про порядок присвоєння звань 1-2-х класів спеціалістам сільського господарства, які очолюють бригади в галузі рослинництва і тваринництва у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах, не вирішує проблему ефективного поділу праці за рівнем кваліфікації працівників. Вирішення слід шукати у напрямі розробки оцінних критеріїв для віднесення всіх спеціалістів сільського господарства до певних класів (3-5-х класів або груп), як це прийнято у юристів та працівників інших спеціальностей.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 15

Бесплатная работа

Закрыть

Основы менеджмента 10

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.