Старовавилонским цивилизация по кодексу законов Хаммурапи

План

Вступ

1. Закони Хаммурапі: історія створення та особливості.

2. Майнові відносини.

3. Кримінальне право і судовий процес. 

Висновок

Список використаної літератури та джерел

Хаммурапі зберіг храмові суди, однак їхні функції були дуже обмеженими: вони приводили сторони до клятви і засвідчили її. Передбачається, що вони розбирали також справи, сторонами в яких були жерці.

У Законнику Хаммурапі була сформульована основна мета кримінальної політики вавилонської держави: «Викорінити зло, злочинців, безбожників і лиходіїв». Кримінально–правововому захисту підлягали: політичний режим, власність і особистість рабовласника. Основні принципи кримінального законодавства Вавилона:

Покарання є відплата за провину, тому воно повинно бути по можливості «рівним» злочину: око за око, зуб за зуб (принцип таліона). Однак даний принцип здійснюється тільки по відношенню до людей однакового суспільного становища. Застосування таліона виключало встановлення суб'єктивної сторони діяння (умислу, необережності, випадковості). Застосування таліона іноді супроводжувалося об’єктивним поставленням, тобтовідповідальністю без вини. Приклад: «Якщо будівельник збудує людині будинок і зробить свою роботу неміцно і будинок обвалиться і заподіє смерть домохазяїну – має цього будівельника вбити. Якщо ж він заподіє смерть синові господаря будинку – треба вбити сина будівельника». У даному випадку була застосована смертна кара до особи, яка ніякого відношення до будівництва будинку не мала.

Суд у Вавилоні не був відділений від адміністрації. Відмінності між процесом цивільним і кримінальним не існувало. Справа порушувалася за ініціативою позивача або потерпілого. Звинувачення та захист підтримували сторони. Судовий процес носив публічний і змагальний характер. Доказами на суді служили: показання свідків, клятва, письмові акти та ін. Якщо даних доказів не вистачало, то для встановлення істини вдавалися до ордалій («суду божого») [7].

Суть ордалії полягала у випробуванні відповідної особи, в результаті якого вона визнавалося правою чи неправою. Для цього підсудний повинен був занурити руку в киплячу воду або захопити рукою розпечене залізо і т.п. І по загоєні руки за певний час суддя визначав «істину». Суворо карався наклеп. Судові протоколи і рішення не підлягали змінам. Вищою аппеляційною інстанцією був цар.

Судебник Хаммурапі не дає загального поняття злочину і переліку всіх тих діянь, які визнаються злочинними. Нічого не говориться в законах про державні і релігійні злочини, завжди караних смертю.

У Законах Хаммурапі немає згадки про звичай кровної помсти. Вона винесена в одних випадках покараннями, що накладаються державною владою, в інших випадках винагородою, що сплачує злочинець потерпілому або родичам.

Разом з тим, закон зберігає не мало пережитків первісних відносин:

а) відповідальність за злочин всією територіальною громадою у випадках, коли особистість злочинця невідома (ст. ст. 23,24);

б) відповідальність дітей за злочини, вчинені батьками (ст. ст. 116, 210, 230);

в) вигнання злочинця з даної місцевості або «з дому»;

г) збереження в ряді випадків принципу таліона «Так за рівне» (ст. ст. 196, 197).

За однин і той ж злочин авілуму, мушкену і для раба призначалися різні покарання. Таким чином, право носило яскраво виражений класовий характер.

Закони Хаммурапі знають такі види покарань: смертна кара (більш ніж у 30 випадках); тілесні покарання (удари батогом); накладення знака безчестя; вигнання з рідної місцевості або будинку; грошові стягнення; звільнення з посади із забороною займати її в майбутньому [5].

Зі змісту кодифікації можна виділити наступні види злочинів: посадові злочини (карається суддя, який змінив вирок, який отримав хабар штрафом в 12 кратному розмірі вартості позову і позбавляється посади без права заняття її в майбутньому); помилкове звинувачення, наклеп (каралися стратою);

Злочини проти особи: злочини проти особистості, ненавмисне вбивство, до таких злочинів належать, наприклад, дії будівельника, який побудував будинок, який обвалився і заподіяв смерть господаря (несе покарання у вигляді смертної кари винного чи його сина або дочки), убивство чоловіка жінкою (винну саджали на кіл); відповідальність лікаря, заподіяв смерть людині в результаті операції. Досить докладно в законах говориться про різного роду покалічення: про пошкодження ока, зуба, кістки. У всіх випадках при визначенні покарання діяв принцип таліона: винного спіткала та ж доля, що і потерпілого. У разі заподіяння побоїв з злочинця стягувався певний штраф; викрадення малолітніх дітей (карається стратою ст.14); злочини проти власності: крадіжка майна з палацу або храму (ст. 8) (каралася стратою); крадіжка домашніх тварин (відшкодування в 30 кратному розмірі або, у разі несплати – смертна кара); крадіжка зі зломом стіни (каралася закопуванням злодія біля стіни); крадіжка під час пожежі (винного кидали у вогонь) [2].

Злочини проти сім’ї та статеві злочини: серед злочинів, що підривають підвалини сім’ї, закони називають перелюбство (причому тільки з боку дружини), кровозмішення, наприклад, зв'язок матері з сином, батька з дочкою і між іншими близькими родичами; злочинні дії, що підривають батьківську владу (син, який ударив свого батька, позбавлявся руки).


Висновок

У першій половині XVIII ст. до н.е. вавилонський цар Хаммурапі (1792 –1750 до н.е.), захопивши всю Південну Месопотамію, підпорядковує собі Ассирію. Виникає потужна держава з сильною царською владою, створюються закони нової держави, відомі як закони Хаммурапі. У них помітно прагнення полегшити долю деяких верств вільного населення, зокрема, було дещо обмежено боргове рабство. Закони Хаммурапі виявляють соціальну структуру суспільства Вавилонії – виділяються три основні категорії населення: повноправні вільні люди – члени громад; юридично вільні, але неповноправні люди, які не є членами громад і працюють в царських господарствах; раби. При визначенні покарання часто враховувалося соціальне становище винного – раби каралися більш суворо. У законах зафіксовано особливе положення воїнів: вони були зобов’язані вступати в похід на першу вимогу царя, за службу отримували від держави земельні наділи, що передаються у спадок і не відчужувані навіть за борги. Правління Хаммурапі – час найвищого розквіту Вавилонії в II тис. до. н.е. На початку XVI ст. до н.е. Вавилон був розгромлений хетами, а наприкінці століття його захопили кассити, гірські племена, що жили на схід від Вавилона, і заснували свою династію.


Список використаної літератури та джерел

1.Авдиев В.І. Історія Стародавнього Сходу. М., 1970.

2.Васильєв Л.С. Історія Сходу. Т.1. М., 1999.

3.Загальна історія держави і права. Під ред. Батира К.І. М., 2004.

4.Графський В.Г. Загальна історія права і держави. М., 2000.

5.Деопік Д.В. Історія Стародавнього Сходу. М., 2001.

6.Історія Стародавнього Сходу: матеріали з історіографії. Навчальний посібник/За ред.В.І. Кузищина, А.А. Вігасіна. М., 1991.

7.Історія Стародавнього Сходу. Під ред.В.І. Кузищина. М., 1988.

8.Закони Хаммурапі як історичний пам'ятник права. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrbukva.net/print.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 14

Бесплатная работа

Закрыть

Старовавилонским цивилизация по кодексу законов Хаммурапи

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.