Поява на історичній арені племен, господарство яких мало вже спеціалізований скотарський характер, цілком збігається в причорноморських степах України з початком енеолітичноі доби, з поширенням перших виробів з міді. Саме тоді можна говорити про становлення певних форм пастушого скотарства, що базувалося на розведенні великої та дрібної рогатої худоби, прирученні коня. Якщо в землеробському світі Балкано-Карпатського регіону, зокрема у населення, яке залишило такі культури, як Гумельниця, Караново VI, Кукутені-Трипілля, спостерігаються поступове знайомство з металом, оволодіння навичками металообробки, металургії, гірничої справи, що викликало дискусії щодо визначення початку епохи енеоліту, то в степовій зоні України такої гострої проблеми не існує, хоча ряд дослідників вважає, що вже племена маріупольської спільності репрезентують ранню мідну добу.

Поширення певного і досить сталого асортименту мідних виробів (прикрас та знарядь праці) в степовій зоні, а за останніми даними Н. В. Риндіної — і перші навички їхньої обробки, співпали із змінами в господарській системі та соціальному устрої первісних степових суспільств, що призвело до розпаду розлогої маріупольської спільності, в надрах якої і були закономірно підготовлені основні тенденції розвитку населення на початковій стадії енеолітичної доби.

Хронологічно період існування степового енеолітичного населення визначається завдяки знахідкам імпортів речей, що були у вжитку сусідів — трипільського населення, періоди розвитку якого досить добре визначені як за відносною хронологічною шкалою, так і за допомогою радіокарбонного методу. Ці речі внаслідок контактів різних груп степовиків з трипільцями використовувалися в побуті, потрапляли в поховання як супроводжуючий інвентар. Відповідні впливи мали і степовики на побут трипільців, що особливо добре простежується по знахідках посуду на трипільських поселеннях, зробленого під впливом степових традицій [48].

Загалом, енеолітичний період в історії степового населення України можна визначити проміжком часу між кінцем першої половини IV — серединою III тис. до н. е. Його початок був ознаменований, як відмічалося, складним процесом розмежування населення маріупольської спільноти на широких просторах від Дніпра до Волги, що призвело до формування різних локальних етнокультурних угруповань, основою життя яких було скотарство. Степовий ландшафт починає доповнюватися досі небаченими спорудами — курганами, які згодом стають його органічною частиною. Протягом згаданого тисячоліття на степових просторах відбувалися складні процеси появи та розвитку людських спільностей, історична доля яких складалася по-різному. Зміст багатьох сторін життя степовиків залишається ще поза нашими можливостями. До того ж нерівномірність розвитку племен значно ускладнює розкриття загальної історичної картини.

Центральне місце в історії енеолітичного населення степової та лісостепової зони України займають племена, які розглядаються Д. Я. Телегіним у межах середньостогівської культури [49]. Але матеріали, здобуті археологами за останні десятиліття, потребують суттєвого перегляду характеристики цього культурного явища, що звичайно впливає на відтворення загальної історичної картини.

Стало ясно, що термін "середньостогівська культура" набув досить загального характеру, оскільки об'єднує ряд самостійних культурних явищ, хронологічне та територіальне співвідношення яких потребує уточнення. Слушним видається підхід В. М. Даниленка, який не використовував у своїх роботах поняття "середньостогівська культура", а розглядав розвиток енеолітичного населення в межах окремих періодів та фаз, які характеризувалися складними етнокультурними процесами й привели до формування ямної культури. Тому ця лінія розвитку ще визначається як "ямна". Серед цих періодів та фаз виділяються такі, котрі, за термінологією Д. Я. Телегіна, складають середньостогівську культуру. Це середньостогівський період, у межах якого виділені бережнівська, скелянська, стогівська та дереївська фази. Використовуючи ці розробки, на нашу думку, зараз можна на базі типологічного, хронологічного та територіального розмежування пам'яток виділити чотири культурні групи, або ж культури, що відповідають окремим етнічним угрупованням первісних скотарів: скелянську, стогівську, квітянську та дереївську. Разом вони становлять "середньостогівську спільність" у межах Дніпро-Донського межиріччя. Крім того, до цієї лінії розвитку належить ще одна група пам'яток доби енеоліту, відома під назвою "репінська культура". Поряд із ямною лінією розвитку існувала паралельно інша, що отримала назву особливої азово-чорноморської лінії розвитку степового енеоліту. Яскравим уособленням цього напрямку можна вважати пам'ятки нижньомихайлівського типу, або ж нижньомихайлівську культуру, а пізніше — кемі-обинську. Очевидно, з цією лінією розвитку можна пов'язувати і явище, яке ми пропонуємо називати животилівсько-вовчанською культурною групою, що хронологічно займала місце між нижньомихайлівськими та кемі-обинськими пам'ятками.

Всі названі вище культури або культурні групи в археологічній термінології відповідають певним людським спільностям, населення кожної з них мало яскраві особливості в побуті та господарстві, в походженні та поховальному обряді, займало свої території, існувало в різний час або одночасно, мало специфічні риси відмінності в соціальному устрої та віруваннях. Найдавнішими з вищеназваних були племена скелянської культури, що з'явилися на історичній арені наприкінці першої половини IV тис. до н. е. Саме це населення репрезентувало перші пастуші групи скотарів у степовій зоні України та на півдні лісостепу. Їхньою постійною територією проживання можна вважати Дніпро-Донське межиріччя. Щодо походження, то як показано вище, генетичну основу скелянців складали носії нижньодонської культури, що входили до маріупольської спільності. Археологічним свідченням появи скелянських племен вважається існування на Нижньому Дону IV шару Раздорського поселення, а на Нижньому Дніпрі — відповідного горизонту поселення Стрільча Скеля (с. Волоське). В поховальному обряді відбуваються суттєві зміни: замість неолітичних колективних могильників з випростаними померлими з'являються окремі скорчені поховання на спині, місце поховання яких відзначалося вже певними зовнішніми ознаками, зокрема кам'яними закладками, першими земляними спорудами.

Причини розселення скелянських груп населення слід шукати, можливо, в демографічній ситуації, що склалася наприкінці неоліту у племен — носіїв відповідних культур маріупольської спільності, ареали яких обмежовувалися річковими долинами. Можливо, зростання кількості населення в територіальне обмежених річкових долинах примушувало значну його частину, за загалом задовільних кліматичних умов, переходити до спеціалізованого скотарського господарства і освоювати прилеглі степові обшири. Але демографічні розробки для цього часу відсутні. Цей процес фіксується не лише в Дніпро-Донецькому межиріччі, а й для Доно-Волзького регіону, де проживало населення хвалинської культури, що дало можливість російським дослідникам говорити про існування в енеолітичну добу середньостогівсько-хвалинської спільності, підкреслюючи тим самим єдність процесів в обох регіонах [50]. Ми до цієї спільності додаємо населення ске-лянської культури, яка була головним "детонатором" подальших зрушень у розвитку степового енеоліту України.

Рис. 100. Залишки поховання заможного представника племен скелянської культури (могильник біля м. Кривий Ріг, поховання 2):

1 — мідний браслет; 2 — золота насадка посоха; 8 — мідні скроневі підвіски; 4 — намисто з мідними бусами; 5 — крем'яні вістря до стріл.

Одночасно з освоєнням степу та півдня лісостепу Дніпро-Донського межиріччя групи скелянського населення починають активно мігрувати на захід, з'являючись у Північно-Західному Причорномор'ї, де вони відомі під назвою суворівської культурної групи, а також в Балкано-Карпатському регіоні, де фахівці їх назвали ранньою степовою інвазією, яка, на думку багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, призвела до загибелі високо-розвинених землеробських культур типу Караново VI — Гумельниця — Коджадермен, а на теренах України — місцевого варіанту культури Гумельниця, відомого під назвою Болград-Алдень II. Але, на нашу думку, така точка зору суперечить фактам. Метою походів скелянського населення на Балкани та в Карпатський регіон було не пограбування та зруйнування міст та селищ місцевих землеробів, а взаємовигідний обмін, стимульований високим розвитком гумельницького та варненського осередків Балкано-Карпатської металургійної провінції, які до-сягли тоді найвищої продуктивності ° . Очевидно, досить жваві стосунки підтримувалися і з населенням трипільської культури етапу ВІ та культури Кукутеш періоду АЗ—4. Посередницькі групи скелянських скотарів були, таким чином, носіями певних передових досягнень, зокрема в галузі використання, обробки та виготовлення мідних речей, що привело до формування степових металообробних та металургійних осередків не лише у скелянців, а й далеко на сході, в Поволжі, у населення хвалинської культури [51] . Завдяки обміну з'являються і перші золоті вироби, аналогічні знайденим на західному узбережжі Чорного моря, в знаменитому Варненському некрополі. У побут скелянців входить запозичена у трипільців високоякісна кераміка з розписом та канельованою поверхнею. Водночас землеробські культури сприймають і певні досягнення скотарів. Це добре фіксується у зміні характеру трипільського кухонного посуду, який формою, домішками черепашки, орнаментальними мотивами дуже близький до кераміки, відомої з поселення Стрільча Скеля. Ці впливи досягають кукутенських племен на теренах Румунії, гумельницьких — на Нижньому Дунаї. Не виключено, що значний вплив на землеробів мали й досягнення у військовій справі скотарів. Можливо, що одним з предметів обміну були високоякісні крем'яні вістря до стріл та дротиків, довгі ножеподібні пластини тощо. Звичайно ж предметами обміну були також продукти скотарського господарства та худоба, можливо, навіть коні з боку пастухів, які за це отримували землеробську продукцію.

Рис. 101. Крем'яні вістря до стріл та ніж — характерні вироби скелянців:

1—3 — могильник Кривий Ріг, поховання 2, 4 — могильник Нижній Рогачик, поховання 9.

Рис. 102. Прикраси з міді та мушлі: намисто, оздоба поясу та одягу з поховань скелянської знаті: 1,2 — могильник Кривий Ріг, похованая 1, 3, 5 — могильник Чаплі, поховання 1а, 4 — могильник Олексаидрівськ, курган 10, поховання 10.

Таким чином, між землеробами та скотарями в середині IV тис. до н. е. склалася система взаємовигідних стосунків, яка передусім була вигідна степовому населенню, руйнувати яку було йому невигідно. Існує цілком слушне припущення, що таким обміном з боку степовиків займалися спеціалізовані групи людей або навіть існували майстри-міняйли, які завдяки престижній посередницькій діяльності набули досить високого соціального статусу. Саме поховання представників таких груп, включаючи не тільки чоловіків, а й жінок та дітей, супроводжувалися престижними та соціально значимими речами: намистами з мідних пронизок, браслетами та скроневими підвісками з мідного дроту, шилами, високоякісними виробами з кременю, які, можливо, ще не були у використанні, поясами з мушлевих намистин, зрідка імпортним якісним посудом тощо. До особливо помітних знахідок належать булави та зооморфні скіпетри, старанно виготовлені з якісного каменю. Останні, на думку більшості дослідників, відображають голову коня. Саме ці символи влади не лише підкреслюють значне майнове розшарування серед населення скелянської групи, а й свідчать про виділення досить владних патріархальних вождів, над похованнями яких споруджуються перші кургани. Деякі з фахівців (В. Г. Збенович, Д. Я. Телегін) такі багаті поховання виділили в окремий культурний тип, з чим важко погодитися. Якщо й виділяти дані поховальні пам'ятки, то тільки як елітну групу в межах суспільної структури скелянського населення.


Рис. 105. Кам'яні булава та скіпетр як ознаки влади верхівки скелянського населення: І — Маріупольський могильник, поховання 24; 2 — Суворово II, курган 1, поховання 7.

Рис. 106. Горщик, імпортований скелянсь-ким населенням із Кубані (Новоданилівсь-кий могильник). 

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 32

Бесплатная работа

Закрыть

Мир скотоводов (Триполье)

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22 и (050) 297–73–76
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.