Проблема ядерного разоружения между СССР и США в 60-х - 80-х годах ХХ века

ЗМІСТ

ВСТУП 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ЯДЕРНОГО РОЗЗБРОЄНННЯ МІЖ СРСР ТА США В 60 – ТІ РОКИ

1.1. Договір про заборону випробовування ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою

1.2. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї

РОЗДІЛ 2. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ СРСР ТА США В 70-Х – 80-Х РОКАХ

2.1. Договори обмеження стратегічних наступальних озброєнь та системи протиракетної оборони

2.2. Проблема ліквідації та скорочення ракет середньої і меншої дальності

2.3. Домовленості про скорочення стратегічних наступальних озброєнь між СРСР та США

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ЯДЕРНОГО РОЗЗБРОЄННЯМІЖ СРСР ТА СШАВ 60-ті РОКИ

1.1. Договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою

Історія багата прикладами того, що політика упертого відстоювання старого, віджилого, яку американські професори ввічливо називають «нездатністю пристосуватися до швидкої зміни світу», кінець кінцем завжди кінчалися банкрутством, а політика диктату, як правило, - війною. Більш того, звіт світових і локальних воєн показав, що сили агресії і в сучасних умовах не можуть отримати стійку перемогу. Їх чекає поразка. За словами одного з американських публіцистів, немає підстав вважати, що історія зробить для США хоч щонайменше виключення [29, с.35]. Угоди в області роззброєння зачіпають найважливіші чинники забезпечення безпеки більшості держав. Тому порушення умов угоди якою-небудь державою-учасником неминуче поставить під загрозу безпеку інших учасників. Крім того в області роззброєння не можна виключити і можливість прихованих порушень особливо якщо враховувати прагнення американських і радянських кругів до досягнення військової переваги і нав'язування своєї гегемоністської волі народам за допомогою військової сили. Звідси витікає необхідність розробки в ході переговорів з питань роззброєння системи таких положень, які забезпечували б у кожному конкретному випадку ефективне виконання відповідних угод [18, с.121].Завдання це може бути вирішене лише комплексно - при дотриманні цілого ряду умов. Першочергове значення з погляду забезпечення дійсності тієї або іншої угоди має те, якою мірою його положення - не тільки на момент висновку, але і надалі - відповідає основоположному принципу роззброєння, що передбачає завдання збитку безпеки сторін. Контроль в процесі роззброєння, тобто надання і отримання відповідної інформації про Збройні сили (ЗС), озброєння, економічну діяльністьне є самоціллю. Його призначення полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню упевненості держав в дотриманні тієї або іншої угоди всіма його учасниками. Контроль є лише одним засобом, хоч і вельми важливим, забезпечення дієвості угод. Більш того, контроль не є абсолютно необхідним елементом будь-якої угоди про обмеження озброєння. Для деяких заходів в цій області створення системи контролю не обов'язкове. Важко уявити собі контроль за виконанням угоди про незастосування ядерної зброї [14, с. 93-95]. Крім того, учасники переговорів, домовившись про ті або інші контрольні заходи, можуть не фіксувати їх в угоді. Так йде справа з Московським договором 1963 р. про Заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою.

Але спершу передісторія питання. Літом 1962 р. уряд Куби звернувся до Радянського Союзу з проханням надати цій країні, свободі і незалежності якої весь час загрожувала інтервенція з боку США і кубинської контрреволюції, додаткову допомогу. У цілковитій згоді з міжнародним правом СРСР і Республіка Куба домовилися про ряд заходів, направлених на зміцнення обороноздатності суверенної Куби. Заходи ці, зокрема, передбачали доставку туди радянської ракетної зброї. З радянського боку рішення це представлялося куди більш виправданим, що США на той час обклали СРСР по всьому периметру його меж авіаційними і ракетними базами [2, с. 438]. На жаль доставивши на Кубу свої перші ракети, радянські офіційні представники у відповідних міжнародних організаціях не зробили про це офіційної заяви, більш того заперечували, зокрема, на Генеральній Асамблеї Організацій Об’єднаних Націй (ООН) даний факт. Цим скористалися військові круги США. Була розв'язана антирадянська і антикубинська кампанія. До кампанії цієї підключилися військові американські керівники. 11 вересня 1962 року СРСР звернувся до уряду США із закликом «проявити розсудливість, не втрачати самовладання і тверезо оцінити, до чого можуть привести його дії, якщо воно розв'яже війну. Війна стояла у порогу [32, с.18]. Радянська пропозиція була проігнорована Вашингтоном. 22 жовтня президент Кенеді офіційно оголосив про встановлення морської блокади Куби, або як він вважав за краще ухильно виразитися, «карантину». 24 жовтня на прохання СРСР терміново зібралася Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН). Радянський Союз продовжував наполегливо заперечувати наявність на Кубі ядерних ракет. Обстановка в Карібському морі все більш розжарювалася. До Куби рухалися два десятки радянських кораблів. Американські судна отримали наказ зупинити їх, якщо буде потрібно - вогнем. Правда, до морських битв справа не дійшла. Хрущов наказав декільком радянським кораблям зупинитися на лінії блокади. З 23 жовтня між Москвою і Вашингтоном почався обмін офіційними листами [37, с. 92]. Через декілька днів стало ясно, що США повні рішучості за всяку ціну прибрати ракети. 26 жовтня Хрущов направив Кенеді більш примирливе послання. Він визнавав, що на Кубі є могутня радянська зброя. В той же час Микита Сергійович переконував президента, що СРСР не збирається нападати на Америку. По його виразу, «тільки божевільні можуть так поступати або самовбивці, охочі і самі загинути і весь світ перед тим знищити». Хрущов пропонував Кенеді дати зобов'язання не нападати на Кубу, тоді СРСР зможе вивезти з острова свою зброю. Президент США відповів, що США готові прийняти на себе джентльменське зобов'язання не вторгатися на Кубу, якщо СРСР забере свою наступальну зброю. Таким чиномперші кроки до світу були зроблені [23, с.22].

Але 27 жовтня наступила «чорна субота» Кубинської кризи, коли лише дивом не спалахнула нова світова війна. У ті дні над Кубою з метою залякування двічі в добу проносилися ескадрильї американських літаків. І ось 27 жовтня радянські війська на Кубі збили зенітною ракетою один з літаків - розвідників США. Його пілот Андерсон загинув. Ситуація розжарилася до межі, президент США ухвалив рішення через дві доби почати бомбардування радянських ракетних баз і військову атаку на острів. Проте в неділю, 28 жовтня, Радянське керівництво вирішило прийняти американські умови. Рішення прибрати з Куби ракети було ухвалене без узгодження з кубинським керівництвом. Можливо, так поступили навмисно, оскільки Фідель Кастро категорично заперечував проти видалення ракет [46, с.123] Міжнародна напруженість стала швидко спадати після 28 жовтня. СРСР вивіз з Куби свої ракети і бомбардувальники. 20 листопада США зняли морську блокаду острова. Кубинська криза мирно завершилася.У ті тривожні дні, коли здавалося, що ось-ось пролунає військовий конфлікт, у обох сторін вистачило мудрості і мужності піти на взаємні поступки. Почалися інтенсивні дипломатичні контакти. Обмін посланнями між радянським і американським керівництвом, а також переговори в рамках ООН дали можливість вийти із смертельно небезпечної кризи [14, с.93]. Карибська криза привела до усвідомлення відповідальності, яку несуть лідери великих держав за міжнародну безпеку [37 с.210]. До 14 вересня стало вже сімдесят сім підписів. У жовтні Договір ратифікували СРСР, США, Великобританії, і він вступив в законну силу 10 жовтня. Договір був першою міжнародною угодою, яка поставила певні бар'єри на шляху військового використання космосу.

Договір складається з преамбули і шести статей. Відповідно до статті першої кожен учасник Договору зобов'язується заборонити, запобігати і не проводити будь-які випробувальні вибухи в будь-якому місці, що знаходиться під його юрисдикцією або контролем. Договором передбачена заборона випробування ядерної зброї в атмосфері, за її межами, включаючи космічний простір, під водою, включаючи підводні води і закрите море [1, с.283]. Договір забороняє ядерні вибухи також в будь-якому іншому середовищі, якщо такий вибух викликає випадання радіоактивних осадів за межами територіальних меж держави, під юрисдикцією або контролем якого він проводиться. Учасники договору не повинні спонукати, заохочувати кого-небудь в проведенні вказаних вибухів або брати в них яку-небудь участь.Договір є безстроковим. Проте в статті четвертій наголошується, що кожен його учасник «має право вийти з Договору, якщо він вирішить, що пов'язані із змістом цього Договору виняткові обставини поставили під загрозу вищі інтереси його країни. Про такий вихід він повинен повідомити за три місяці всіх інших учасників Договору» [14, с.113].

Проте Московський Договір не виключив можливості розміщення в космосі ядерної зброї. Враховуючи цю обставину радянський уряд в той же 1963 рік запропонував уряду США домовитися про заборону виведення на орбіту об'єктів із зброєю масового ураження на борту.В ході подальших переговорів був вироблений проект резолюції, схваленої 17 жовтня 1963 року XVIII сесією Генеральної Асамблеї ООН. Важливе значення мало закріплення положень цієї резолюції в Договорі 1967 року про космос. Договір 1967 року додав положенням резолюції Генеральної Асамблеї ООН юридично обов'язкову силу і розповсюдив її положення на всіх учасників договору[20, с.19].

До середини 60-х років в умовах значної американської військової переваги переважання стратегічного нападу над обороною було, мабуть, вельми велике. Це обумовлювало значну нестійкість військового балансу, а значить, високу політичну напруженість тих років і велику вірогідність розвитку ядерної війни. При цьому нестабільність ставила під загрозу і власні інтереси США, не дивлячись на їх військову перевагу. Найбільш далекоглядні американські політики і фахівці вже тоді почали розуміти, що американський потенціал обеззброюючого першого удару створював для іншої сторони сильний стимул до попереджуючого кроку, який став би для США катастрофою, не дивлячись на їх стратегічну перевагу [1, с.309-310].

Перед ратифікацією Московського Договору 1963 року президент Кенеді завірив сенаторів, а в їх обличчі діячів воєнно-промислового комплексу, що американський уряд і надалі підтримуватиме проведення лабораторних досліджень і їх експериментальних вибухів. Як показало майбутнє, не тільки він, але і все подальші президенти США міцно тримали слово свого попередника.Після укладення Московського Договору збільшилася інтенсивність підземних ядерних вибухів. В середньому вона склала близько тридцятивипробувань в рік. Вартість таких випробувань ще більш зросла. [20, с.10].

Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 54

Бесплатная работа

Закрыть

Проблема ядерного разоружения между СССР и США в 60-х - 80-х годах ХХ века

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.