Крушение многонациональных империй в начале ХХ века

Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 62

Платная работа

Цена: 300.00грн.

Заказать работу

План

Вступ. 3

Розділ І. Великі імперії в 1900-1917 роках. 9

1.1. Передумови розвалу Російської імперії. 9

1.2. Доля „клаптикової монархії” Габсбургів. 13

1.3. Кайзерівська Німеччина в останні роки свого існування. Початок революції 17

1.4. Європейський „урок” в історії Туреччини. 21

Розділ ІІ. Політичне становище Європи на початку ХХ століття. 23

2.1. Оцінка політичної діяльності Росії початку XX століття очима політологів і дипломатів. 23

2.2. Еволюція дуалістичної монархії в Австро-Угорщині 25

2.3. Політичні ігри в Європі. Версальська угода – вирок для Німеччини. 27

2.4. Доктрина „османізму” – міф чи реальність. 37

Розділ ІІІ. Основні кризові фактори в історії великих держав. 41

3.1. Обставини падіння царизму: Неминуча закономірність в розвитку Росії. 41

3.2. Етнополітичні проблеми вісі Відень-Будапешт. 47

3.3. Реваншистські настрої в німецькому суспільстві. 48

3.4. Туреччина і її місце в світі згідно нової розстановки сил. 49

Висновки. 60

Використана література. 62

Вступ

У даній дипломній роботі я хочу розглянути тему „Крах багатонаціональних імперій на початку ХХ століття”. Російська, Османська, Австро-Угорська, Німецька імперії – всі вони тривалий час панували на політичній карті світу, а припинили своє існування майже одночасно. Історики досліджували соціальні, політичні особливості кожної з цих держав. Вони прийшли до висновку, що на певному етапі розвитку всі вони відчули на собі незворотні зміни.

Державний апарат імперії був ще міцним – кризові явища стримувались, окремі сфери життя намагалися перебудувати на новий лад, не розуміючи, що тут потрібна ланка цілого устрою. Розглядаючи кожну імперію окремо ми можемо визначити і проаналізувати процеси, що намітились тут ще з кінця ХІХ століття. Історіографія Радянської доби наклала свій відбиток на це питання. Класові ідеали виставлялись рушієм прогресу у світі, при цьому ж єдино-правильною визнавалась лише історична школа К.Маркса і Ф. Енгельса.

Наука і не лише історична, в ті часи була підвладна офіційному державному курсу, відхилення від якого означало зраду державних інтересів. Найбільш невиліковна „хвороба історії” – суб’єктивізм. Кожен бачить лише те, що хоче бачити, навіть, якщо істинність цих суджень не доведена. Згідно цивілізаційної концепції, яку розробив вчений Арнольд Тойнбі: великі державні утворення є нестійкими, вони , як правило, багатонаціональні, і утворились шляхом насильницьких приєднань територій та агресії. Автор теорії наводить приклади могутніх імперій минулого: Ассирійської, Римської, Візантійської. В них усіх Тойнбі виділяє такі періоди розвитку:

І – утворення імперії навколо територіальної одиниці з великим державотворчим потенціалом.

ІІ – зміцнення влади монарха.

ІІІ – стабільний період. Економічний розквіт.

ІV – війни з сусідами. Зовнішні кампанії.

V – криза у суспільстві, економіці, армії.

VI - назрівання незадоволення. Виступи населення.

VII - урядова реакція на заколот. Механізм держави паралізовано.

VIIІ – розпад імперій на окремі територіальні об’єднання, утворення нових держав.

Таким чином було розчленовано процеси існування багатонаціональних утворень. Дана класифікація з деякими застереженнями повністю відповідає розвитку останніх імперій ХХ століття. Одне з найскладніших завдань сучасного історика: зібрати матеріал, опрацювати його, узагальнити і довести, що вивчення даного матеріалу заслуговує на увагу. Хочу навести приклад по кожній з держав, що зникли після Першої світової війни:

Австро-Угорська дуалістична монархія ( з 1867 року)

Дана імперія була міцним державним утворенням, основою якого стала Австрійська монархія і династія Габсбургів. Процес формування почався в ХIV – XVст. Під час першого поділу Польщі 1772 року Австрія отримує великі території, в тому числі й Галичину, а в 1793 році Буковину. Монархія з центром у Відні була названа істориками „клаптиковою” через те, що в її складі були частини різних держав, а кордони доходили до Італії, охоплювали Балкани, Чехію, Моравію. Ця багато національність, а також нерозуміння Віднем проблем периферії і стало „Ахіллесовою п’ятою” Австро – Угорщини. Радикальні антифеодальні реформи імператорів Марії Терезії та Йосипа ІІ в ХVІІІ столітті не змогли поліпшити становища населення. В 20-40 рр. ХIXст. поліцейський режим канцлера Меттерніха нівелював права народів, прагнув до їх асиміляції. В 1848 -1849 рр. могутня хвиля визвольного руху прокотилася Європою. ЇЇ назвали „ Весна народів”. З цього часу, які б заходи не втілював у життя центральний орган управління – сейм: освітні заходи, виборче право національних меншин, австро-угорський компроміс, навіть прийняття Конституції в 1867 році – новий уряд не витримав численних криз, визвольного руху, який привів до розпаду імперії.

Російська імперія

Утворилась навколо Москви в XIII – XIVст. Ідея „Москва – третій Рим” надихала царів на об’єднання земель колишньої Давньоруської держави своєю владою. Правління деспотичне до XVIII ст. Внаслідоквоєн з сусідами отримала вихід до морів, почався розквіт торгівлі. В силу історичних обставин – величезна територія, рівень розвитку якої неоднаковий. Насильницьке насадження імперського правління, необмежений абсолютизм.

В XVII – XVIII ст. приєднано землі Право – і Лівобережної України. Розвиток Південних регіонів стрімкий. Характерні військові успіхи, завдяки реформам Петра І, який „ прорубав вікно у Європу”.

Справді епохальним для Російської імперії став початок XIX. В середовищі дворянства старої родової знаті зростає незадоволення тиранією імператорського двору. Як наслідок – вбивство в 1805 році царя Павла І, рух Декабристів. Можна присвятити багато наукових робіт екстремістським течіям в Росії. За весь час її існування, але не можна відкинути і таке твердження: зовнішня міцність монархії компенсувалась її внутрішньою нестійкістю. Особо імператора, це церемоніали, велич його влади здавалась непохитною, сакральною, і все ж знаходились люди, які бачили в особі царя не монарха „від Бога”, а звичайну людину, яка з певних обставин є піднесеною над іншими. Таке сприйняття дійсності політичними радикалами дало початок утворенню організації „ Народна воля”, члени її проголошували своєю метою добробут селянства Росії. В 1881 році народовольці вбивають імператора Олександра ІІ. Капіталістичний світ поволі втягує в свою сферуі Російську імперію. Перші кризи перевиробництва в 80-х роках були пройдені. Інвестиційний клімат починає покращуватись. Найбільш перспективними регіонами були південь і Сибір. З’явилися підприємства з закордонним капіталом. Царський уряд отримує величезні прибутки – мільйони карбованців золотом. Ще з кінця XIX ст. відбувається активна політизація суспільства, захоплення, соціалістичними ідеями, призводить до реакції уряду – національне гноблення, арешти, конфіскації. Перша революція 1905-1907 років загострила кризові фактори в країні. І світова війна знекровила імперію, самодержавство втратило опору громадськості і впало.

Кайзерівська монархія в Німеччині

Об’єднання Німецьких земель навколо Берліна почалося ще в добу феодалізму. Священна Римська імперія німецького народу була спробою підняти політичне значення молодої держави, її міжнародне становище, покращити відносини з сусідами. Розвиток промисловості в 1730-1760 рр. сприяв збагаченню середнього прошарку населення, дрібних виробників. Великі монополії в 30-х-60-х роках XIX ст. зробили Німеччину потужним гравцем на міжнародній арені. Чимало земель , які тепер названі федеральними: Саксонія, Баварія, Прусія тяжіли до берлінського центру, а той у свою чергу використовував їх економічні, політичні, військові здобутки. В міжнародній діяльності Берлін досяг значних успіхів. Дипломатичне відомство мало розгалужену систему по всьому світі, де тільки були присутні Німецькі інтереси. „Залізний канцлер” Отто фон Бісмарк заклав ідеологічні підвалини, які в 1914 р. вилились у війну. Використовуючи свій потенціал, традиції прусської військової школи, кайзер Вільгельм і урядові кола вирішили перекроїти політичну карту світу на свій лад. УтворенняТроїстого союзу в останній чверті XIX століття, шпигунська діяльність німців, спрямована на підрив економіки країн Антанти, вступ у війну на боці Габсбургів – все це давало Берліну вагомі шанси на перемогу. Затяжний позиційний характер боїв, кровопролитні битвиіз застосуванням зброї масового знищення, танків виснажили воюючі сторони. Вже в 1916 році Німеччина розуміла , що їй необхідне перемир’я. Після капітуляції сил „німецького блоку”, втечі кайзера за кордон, в імперії піднялась хвиля повстань, революційні ідеї висунули соціалісти та демократи. Усі спроби численних урядів виправити ситуацію провалились. Утворилась Веймарська республіка керована президентом.

Османська імперія ( Велика Порта)

Історія турецької держави в Малій Азії починається з XV століття. Прийшовши, як завойовники турки докорінно знищили ознаки державності старої Візантійської ( Роменської) імперії. „Рум” – так народи Сходу іменували Візантію. Молода турецька держава несла великий заряд пасіонарності, тобто була здатна до стрімкого розвитку. Мала Азія, Крим, Близький Схід, Африка – всі ці території, так чи інакше, були під владою турецького султана.

Османська імперія в XV – XVI ст. була зразком військово - феодальної монархії. Султан був правителем держави і одночасно носив титул Халіфа – духовного лідера всіх мусульман. Деякі релігійні лідери арабів з цим не погоджувались, існував поділ на різні секти: суніти, шиїти, хариджити...Європейці захоплювались простою і ефективною методикою турецького правління. Дехто вважав Порту досконалою військовою державою. Але знову ж таки це було далеко не так. Вся початкова перевага турків виходила з безперервної війни. Постійні просування на захід зробили турків загрозою для Європи. Вже в XVI ст. агресивні просування османів були призупинені. Туреччина все ж змогла досягти тут успіхів, підкоривши дунайські князівства Трансільванію, Валахію, Молдавію. Зазнавши невдачі в боях противалашського воєводи Влада Тепеша, вони декілька десятиліть збиралися з силами, і врешті – решт захопили Угорщину. Починаючи з XVIІІст., коли європейські держави, а трохи пізніше і Росія переходять у Новий час, Туреччина залишається на тих самих позиціях що і 200 років тому. Ісламське суспільство у всьому було консервативним. Поступово Туреччина втрачає землі, які захопила раніше: Крим, Вірменію, Кавказ – їх бере під свій контроль Росія. Поразку за поразкою терпить вона на морях. Але хоча зовнішні чинники і відіграли значну роль в занепаді Туреччини, все - таки внутрішні проблеми стали причиною розвалу імперії Османів. Сепаратистські тенденції в середині країни послабили її цілісність, повстання підкорених народів Балкан, яничарські бунти прискорили загибель держави. Останньою помилкою Туреччини стала її участь у І світовій війні на боці Троїстого союзу. Економіка і промисловість занепали, почалась деградація суспільства, уряд взяв у борг значні суми віддати які був не в змозі. Туреччині загрожувало повне зникнення. У цей час західноєвропейські учасники війни за спільною згодою підтримали Порту, зробивши з неї маріонетку в політиці проти більшовицької Росії.

Таким чином у трьох розділах моєї дипломної роботи я детально розгляну умови, фактори і основні причини занепаду багатонаціональних імперій, спираючись на цивілізаційну концепцію розвитку світу.

Закрыть

Крушение многонациональных империй в начале ХХ века

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.