План

Вступ

1. Розвиток української мови

2. Українська мова серед інших мов світу

3. Функції мови

4. Мовна норма

5. Функціональні стилі сучасної української літературної мови

Висновок

Використана література

Вступ

Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичність, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова – це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх її складових. Належачи до так званих вторинних систем, мова існує не автономно, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюється усно та фіксується письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Літературна мова – варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації, театру, кіно тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві форми – усну і писемну, низку функціональних стилів.


Розвиток української мови

Українська мова походить від праслов’янської – спільної мови усіх слов’янських племен, що проіснувала до VII ст.

У розвитку української мови виділяються періоди: 1) протоукраїнський (VII – ХІ ст..); 2) староукраїнський (ХІ – ХІV ст.); 3)середньо український (кінець ХІV- початок ХІХ ст.); 4) новий (початок ХІХ ст. – до нашого часу).

Якою була протоукраїнська мова, нам не відомо, бо не залишилося письмових пам’яток того періоду, хоч є свідчення, що писемність тоді вже існувала.

У княжу добу паралельно функціонували дві мови, які не дуже між собою відрізнялися, - жива розмовна староукраїнська мова і літературна, або церковнослов’янська, запозичена з Болгарії. Живою розмовною мовою, представленою кількома діалектами, послугувалася переважна більшість населення Київської Русі, а літературну використовували освічені верстви тогочасного суспільства.

Із прийняттям християнства створюються школи, закладаються бібліотеки, перекладається численна кількість творів грецьких авторів; пишуться й оригінальні філософські, історичні і літературні твори. При цьому літературна мова зазнала впливу живої розмовної мови. Цей вплив відчутний в літописах, „Слові о полку Ігоревім” та інших творах.

Татаро-монгольська навала на деякий час затримала культурний поступ України –Русі, але не перервала його. В межах Великого Литовського князівства (ХІV – XVI ст.) починається середньо український етап у розвитку української мови, яка стає державною. До нас дійшло 500 томів документів, написаних літературною мовою того часу, в якій присутні елементи живої української мови.

У козацьку добу (XVI- початок XVIII ст. ) бурхливо розвивається українська наука, шкільництво, література, книгодрукування. Літературна мова сягає апогею свого розвитку. Продовжує формуватись жива розмовна мова нашого народу, якою твориться багатющий український фольклор.

Внаслідок цілковитої втрати Україною політичної незалежності в кінці XVII-XVIIIст. українська літературна мова і культура в цілому зазнають переслідувань з боку російського уряду і церкви, закривається мережа українських братських шкіл. Натомість відкриваються російські школи і університети. Кращі вчені, митці, переманюються в Росію, а Україна стає однією з російських провінцій. Тотальне переслідування української культури, русифікація України впродовж ХІХ - початку ХХ ст. завдають великої шкоди, але не зупиняють українського культурного відродження. В 1906 році українську мову офіційно визнає Російська Академія наук.

У період визвольних змагань (1917-1920рр.) українська мова стає державною і усуваються всі перешкоди на шляху її розвитку, але ненадовго. З початку 30-х років розпочинається новий тотальний наступ на українство, набагато підступніший і жорстокіший, ніж до того. Фізично знищуються не лише діячі науки і культури, а й основний носій української мови, споконвічних традицій українського народу – селянство: мільйони селян розкуркулено і заслано до Сибіру. Крім того, понад 7 млн. Чоловік виморено голодом, 10 млн. Українців гине під час другої світової війни. Вимерлі або знищені українські села заселяються переселенцями з Росії. Планомірно русифікується словниковий склад української мови, звужується сфера вживання української мови.

З проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року в котрий раз розпинається болісне, але повне надій і сподівань відродження української державної мови, науки, культури. І хочеться вірити що цього разу воно буде неперервним і остаточним.


Українська мова серед інших мов світу

Серед майже десяти тисяч мов і діалектів, які налічується в сучасному світі, більшість не мають писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. Наша мова, як і будь-яка інша, посідає унікальне місце. Вона належить до східнослов’янської підгрупи слов’янської гілки індоєвропейської сім`ї мов, і найближчою до неї є білоруська. Іноземні дослідники часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934р. в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому українська посіла третє призове місце, після французької та перської. Українська літературна мова сформувалася на базі середньо наддніпрянських говірок. Основоположником нової української літературної мови є Тарас Шевченко, який своїм творчим подвижництвом підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури.

Закон „Про мови в Українській РСР”, прийнятий 1989р., попри всі негаразди набуває юридичної сили й дає змогу українській мові посісти належне місце, що й закарбовано в ст..10 Конституції України: „Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.

Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих і жахливих своїми наслідками акції геноциду, голодомору, лінгвоциту, й денаціоналізації. На найвищому державному рівні видавалися закони, постанови та розпорядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Наслідки цієї політики відлунюють у сьогоденні. Мова однієї з най давніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився своєрідний покруч – „суржик”.

Суржик – суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса та ін.;борошно з такої суміші. Тут - нечиста мова; мішанина елементів (звуків, слів, словосполучень) різних мов, породжена невмінням мовців відділяти явища однієї мови від іншої, низьким рівнем мовної культури.

Під цим поняттям недоладну мішанину залишків давнього, батьківського, із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість. Це назва здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Ця суміш мов є результатом насильницьки вкоріненого почуття меншовартості, посередності тій частині населення, яка для задовольняння певних соціальних потреб і сама прагнула асиміляції та пристосування до нав`язувальної культури. Суржик є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася впродовж віків, і може призвести до її спотворення та навіть зникнення. Спотворена ж мова робить мислення людини примітивним. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує і розвиває,а не лише виражає думку.

З утратою рідної мови руйнується сам спосіб світосприйняття, національного мислення, що, зрештою, призводить до денаціоналізації. Утративши свою мову, народ гине як окрема історична величина і стає населенням, контингентом, електоратом, біомасою тощо.

Виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, - це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова – своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 17

Бесплатная работа

Закрыть

Украинский язык среди других языков

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.