90-ті роки XIX ст. — перші два десятиліття XX ст. багаті знаменними подіями, які сприяли розвиткові і зміцненню соціального престижу української мови. Отож слідом за В. Чапленком роки від утвердження реформованого в 1893 р. НТШ до видання першого офіційного українського правопису 1918 р. розглядаються тут як окремий дуже бурхливий і разом з тим дуже плідний період в історії нашої мови. Ці роки неповторні ще й у тому відношенні, що їх наповнювала творчість корифеїв української літератури, чий талант виявив себе уже в XIX ст. — І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Б. Грінченка, А. Тесленка, П. Грабовського, а також тих письменників, які почали свій творчий шлях у ці роки, а закінчили його в 30-50-х роках XX ст. — М. Вороного, В. Винниченка, С. Васильченка, О. Кобилянської.

Наукове товариство ім. Шевченка після 1893 р. значно активізувало видавничу діяльність: воно видавало «Записки», збірники секцій, етнографічні збірники та ін.

На цей час припадає і російська революція 1905 р., наслідком якої стало тимчасове ослаблення урядових обмежень щодо вживання української мови, а також перенесення діяльності НТШ на чолі з М. Грушевським до Києва і видання зредагованого Б. Грінченком «Словаря української мови» в 4-х томах 1907-1909 рр. До цього періоду належать і три роки відносної самостійності української держави.

Змужніла у цей час українська публіцистика і її мова. Великий внесок у розбудову української наукової мови зробив, як про це вже йшлося, М. Драгоманов. Швидко розвивалася українська масова преса. До середини 1906 р. виникло до 35 періодичних видань .

Звичайно, виробити за два — два з половиною десятиліття науковий і публіцистичний стилі української мови, яка століттями не мала умов для свого розвитку, було нелегко. А проте, читаючи наукові твори гуманітарного профілю, публіцистичні твори, а також епістолярію першої чверті XX ст., переконуєшся, що ця мова мала все необхідне. І не дивно. Адже до її літературної розбудови доклали рук у попередні десятиліття М. Драгоманов, І. Франко, Олена Пчілка, Леся Українка, В. Самійленко, Б. Грінченко, М. Коцюбинський та інші відомі діячі української культури. І все ж ніколи раніше не розвивалася з такою активністю українська літературна мова, як у період виборювання українським народом власної державності. Як не дивно, цього не відчула в масі своїй російська інтелігенція. Як писав пізніше Г. Федотов, «...ми, як і раніше, вперто продовжували вважати малоросійську мову лише обласним наріччям російської, хоч славісти всього світу включно з Російською Академією наук давно визнали це наріччя самостійною мовою. Те, що ця мова з мови фольклорної поезії стала мовою абстрактної думки, якою вже існує велика наукова література, остаточно розв’язує питання про українську націю. Грушевського можна визнати її творцем» .

Українська літературна мова першої чверті XX ст. мала вже вироблену суспільно-політичну термінологію, з допомогою якої можна було повністю передати характер суспільно-політичних рухів як тодішнього часу, так і попередніх епох. Усталилися політичні терміни, уживані для позначення політичних змагань: вільність, громадянство, держава, державність, добробут, існування, незалежність, права, самостійність, самодіяльність (ХТУ); розвинулася термінологія, пов’язана з управлінням, адміністративно-територіальним поділом, функціонуванням державних установ і под.: виборче право, доходи, законодавство, земельна справа, лад, повіт, потреби самоохорони, суд, судівництво, скарб, спілка, устрій (ХТУ), громадяни, громадське життя, держава (Дон.), законопроєкт, людність, панованє, самопорядкуванє (ПУМ); майже повністю усталилася лексика, стосовна сфери етики: відносини, жаль, згода — незгода, пімста, честь, шаноба, шкода (Груш.), вимоги, доручення, досада, надія, обставини, почування, просьба, співробітництво, щирість (Єфр.).

Беручи до уваги молодість української наукової і публіцистичної мови, а головне — майже повну відсутність україномовного шкільництва, автори не завжди мали певність, що вживана ними термінологія буде повністю зрозуміла. Тому майже кожен із них удавався до пояснень, які наводилися переважно в дужках після не зовсім зрозумілого широкій читацькій аудиторії слова. Варто зазначити, що об’єктами пояснень є як запозичена лексика (частіше), так і своя, переважно новостворена. Ось кілька прикладів першого типу: Зійдіть з політичної, з громадської арени; сі гетерогенні, чужорідні тіла; Гетьманщина задержала де в чім тільки демократичні порядки, але в відносинах економічних (хазяйських) і соціальних (громадських) вона відійшла від демократичності (ХТУ); дефензивний та офензивний (оборонительний та наступательний) союз; здеградувати (звести) Україну до становища звичайної провінції; реставрація (відбудування); прелюдія (початок); адепти (наслідувачі); толеранція (терпимість); аграрні (земельні) відносини (Дон.). Не уникає цього навіть Є. Тимченко, який на словах засуджував подібні тенденції. Ось зразок: «...Коли є такі бурси при гімназіях, то цікаво, чи дорого там беруть за пансіон (утримання)» (Тим.). Та і як же можна було цього уникнути, коли в мовленні будьякого освіченого українця європейська лексика тісно переплелася з високо цінованою власною абстрактною. У того ж Є. Тимченка поряд із словом самолюбство виступає егоїзм, а антонімом до сполучення одержати звитягу є скапітулювати. Приклади другого типу трапляються значно рідше: держава одностайна (унітарна), чорновик (брульон) (ХТУ) і под. М. Грушевський для пояснень нерідко використовує російські слова: податки посередні (косвенні), митова (таможенна) політика, інші можуть дати вовну, бавовну (хлопок), вартість її ставала все більш конвенціональною, условною (ХТУ). Таких замін Є. Тимченко не визнавав зовсім: «Лихо в тім, що ми цілком втрачаємо чуття своєї мови і вже тепер спостерігаємо, що друкуючи, наприклад, в «Раді», раз у раз трапляється, що редакція замінить українське слово і вираз московським: український здається чудним, «ріже» (обмосковлене) вухо. Жодні протести не помагають» .

Оскільки українські історики й публіцисти пройшли певний вишкіл у Львові, то в їхній мові, природно, вживалося чимало слів західноукраїнського походження. Серед них насамперед треба відзначити ті, що набули вже поширення у Східній Україні і, зокрема, зафіксовані відомим словником за ред. Б. Грінченка. Це зокрема безличність (Дон.) — словник фіксує прикметник безличний (І. 41) у значенні «позбавлений совісті», злий (Дон.) у знач, «поганий» (II, 158), навзаєм (ХТУ) (II, 468), посідання (Дон.) — словник фіксує дієслово посідати зі значенням «володіти» (IV, 360), робітня (ХТУ) (IV, 26), справдження (Дон.) — словник засвідчує дієслова справдити і справджувати (IV, 188) та ін. Природно, всі ці слова з цією ж семантикою подає і виданий 1886 р. у Львові «Малоруськонімецький словар» Є. Желехівського та С. Недільського.

Серед незвичних як на сьогодні слів трапляються, природно, й авторські неологізми, утворені за українськими словотвірними моделями. До них можна було б віднести вживані Донцовим стреміти («прагнути»), урівноправлення, розріст (можливо, й від польського rozrost), незгодини. М. Грушевський у значенні «зосередити» вживає дієслово скупити (робота буде скуплена). Обидва ці автори послугуються дієсловом переводити і похідним від нього іменником переведення у значенні сучасних «проведення», «запровадження» (переведення й поглиблення демократії — ХТУ; не могли переводити ніяких постанов — Дон.). До неологізмів Є. Тимченка, мабуть, належать такі уживані ним слова, як тіснозорі патріоти, московизм, какословіє.

До беззаперечних неологізмів належать такі як українізація (Дон.) і перебудова (ХТУ).

Проте і стародавніх слів та форм публіцисти і вчені не цураються. Це такі, як добропочате діло, одшедші борці, наш ісход на Волинь, ненагородимий «непоновлюваний» (ХТУ) та ін.

У процесі становлення норм літературної мови в галузі лексики, що має народне походження, але здатна термінологізуватися, відбувається певний відсів синонімів. Це явище як цілком природне помітив ще Б. Грінченко: «...В молодих літературних мовах раз у раз стріваються паралельні форми того самого значення. Часом одна з них бере перевагу, друга зникає, а іноді обидві лишаються і живуть собі любісінько разом».

Так, М. Грушевський користується словом просторінь, яке Б. Грінченко пояснював як синонім слова простір. Усталеному сьогодні слову самовизначення в мові М. Грушевського відповідає самоозначення. У реченні «Сі козацькі пункти були подані на обраду царської думи» ужито слово обрада в значенні «обговорення», «вирішення». Шкода, що сьогодні про нього забуто. У словнику за ред. Б. Грінченка воно подане (III, 23), наводиться навіть похідна пестлива форма обрадонька.

У літературі початку XX ст. значно вільніше, ніж у сучасному суспільствознавстві, уживалися діалектні, локальні слова й вирази — як західні, так і східні. Напр.: Вияснивши се питання, і по дорозі також і загальне число... членів Ген. Секретаріату; хапалися оборонити; сливе весь час; забаганка; сюдою (ХТУ) і под.

Незважаючи на величезну роботу в плані вироблення української суспільно-політичної термінології та абстрактної лексики, у мові публіцистики першої чверті XX ст. все ще багато росіянізмів. Чомусь повільно приживається слово уряд — переважає правительство, порівняймо ще область, статя, рукопись, літопись і т. ін. 1

У назвах країн відчувається російське посередництво: Германія (ХТУ), Турція (Дон.). Пор. ще: бувша Росія, величество, власть, вповні свідомі, жизненність, за границю, з кругів не панських, по наслідству, наслідник, ісконний, потомство, обладатель, за підписю, підчеркуватиме, свободно, совітують, сотрудництво, з його сторони, в стан торжествующих, убожество, центробіжність, ходоки (ХТУ); конечне звено, многі, недостаточний, слідуючий, сторонники, получили, уложений (Дон.) та ін. Поширені також кальки і напівкальки. Перші утворюються як відповідники до російських слів, у яких відповідні морфеми повністю або частково замінені українськими, напр.: предкладаю... свої домагання (ХТУ) — пред-лагать — пред-кладати; приклонники великоруської стихії (ХТУ) — поклонник — при-клонник; безпотрібно (ХТУ) — без-надобно — безпотрібно; здвигнення (Дон.) — воз-движ-ение — з-двиг-нення і под. Напівкальками можна назвати такі слова, в яких зберігається той же морфемний склад, що й у відповідних російських, але кожна з морфем відповідно українізована фонетично, напр.: сповнити «виконати» (рос. исполнить), розрішення «розв’язання» (рос. разрешение), укріплення «зміцнення» (рос. укрепление), сорозміряти «зіставляти» (рос. соразмерять) (ХТУ) і под. Калькуються також словесні кліше типу тим не менше (рос. тем не менее) (ХТУ), точка погляду (рос. точка зрения) (Дон.) і под.

Що стосується подібних словесних кліше, то вони чи не найбільше відрізняються від сучасних. З одного боку, відчутна наявність окремих галицьких моделей, які згодом не стали нормативними (ходить о те; зміна, що зайшла — Дон.), з другого, — засвідчується прагнення відштовхнутися від російського кліше і створити своє, самостійне (на рівняючи високім ступені, під умовою, по думці української аристократії, після слів (за словами. — В.Р.) Олександра II — Дон.)

Неусталеність термінології, пошук найточнішого слова для відтворення ситуації зумовлює інколи нагромадження слів-синонімів — власних і запозичених, напр.: безпринципність, аморальність, легкодушність, моральна розхристаність; се духовне холопство, холуйство раба; нарушали свавільно трактат, умову, договір; розстріл, зайняття і знищення Києва більшовиками були вершком, кульмінаційним пунктом, збірною точкою, в котрій... зосередивсь... перелом в історії України; коли приходиться тепер відступати від тих мірок, від тих критеріїв, від тих принципів, котрих ми тримались так недавно... (ХТУ). Отже, йде пошук слова. У цьому процесі розвиваються синонімічні ряди: те саме абстрактне поняття виражається двома, а то й трьома словами, напр.: нинішня хвиля — момент, будущина — будучність — будуччина 1, керманичі Росії — правитель — російська керма, громадянство — горожанстео, мета — ціль, вільність — свобода — воля, лад — устрій, насліддя — наслідство — спадщина, Московщина — Росія (ХТУ); на будуче — будучність, воля (воля преси) — свобода (Дон.) і под.

Постійний зв’язок з адресатом — носієм народної мови — підтримує досить багата фразеологія. Порівняймо у М. Грушевського: науки як кіт наплакав, відбивати охоту, задні пасе, теля не реве — корова не чує, українське письменство стало ставати на ноги; у Є. Тимченка: м’яти чуба, не дійдем ладу, Грушевський... спустив своїх хортів з ланцюга, аж за голову узявся, бавити час, бере гору, не падаймо серцем, на мене пеклом дише, не довго ряст топтати; у С. Єфремова: в Київі того «ДЂла» і з свічкою не знайдеш, виварюють з мене воду, одбивають усяку охоту, хоч очей у Сірка позичай, взагалі наколочено такого гороху з капустою, що можна лишень плечами здвигати, земля горить під ногами, довгоязика Хвеська, ніколи було вгору глянути, обставини вибили мене з колії, викинути його за борт, дати добру одсіч та ін.

М. Грушевський досить часто вдається до крилатих слів з класичної латинської літератури, які він подає інколи в оригіналі й перекладі, частіше ж — тільки в оригіналі, напр.: Dulce ot decorum pro patria mori (Солодко і гарно вмерти за отчизну); captando auram popularem; quantum satis; homo homini res sacra (ХТУ). Є. Тимченко наводить усталені в європейській літературі класичні звороти типу embarras de richesse (клопіт з багатства). В. Чапленко підкреслює, що це надавало молодій літературній мові особливої поважності, піднімало її авторитет 1. Донцов більше користується усталеними в той час у європейських мовах виразами лозунгового характеру типу «ніби воюючи за «the rights of the smaller nationalities of Europe» (Дон.).

Серед граматичних рис треба відзначити прихильність публіцистів до активних дієприкметників теперішнього часу як східнослов’янського, так і церковнослов’янського походження, тобто і з суфіксом -ч- і з суфіксом -щ-: хотящих; панування деморалізує, вироджує самого пануючого (ХТУ). Донцов вважає за можливе — звичайно, під впливом російської мови — використовувати навіть пасивні дієприкметники теперішнього часу із суфіксом -м-: невилічимий. У багатьох виданих тими часами граматиках ці форми рекомендувалися як нормативні. В. Чапленко зауважував: «Дореволюційні граматики, перевидані 1917-1918 рр., всі дієприкметникові форми і зв’язані з ними пасивні конструкції беззастережно приймали. От ми маємо у П. Залозного — «Явтух, усіма любимий», «Хата, спалена громом»; у Г. Шерстюка — «думаючий», «зріючий», «цвівший», «караємий» .

У виданнях НТШ використовувалась, звичайно, желехівка. Цю традицію М. Грушевський переніс і на Східну Україну. У книжці «Виїмки з жерел до істориї України-Руси» 1 він уживає літеру ї на місці колишніх Ђ та е в новозакритому складі (по цїлім королївстві, бесїда); складові частини прислівників, часток, сполучників пише окремо одну від одної (себ то, на ново, як що) і навпаки, частку ж пише разом із попереднім словом (колиж), постфікс сяпише окремо від дієслова, а його фонетичний варіант -сь — разом із ним (здаєть ся, бавити ся, але не квапивсь, готуватись); апостроф у цьому письмі не вживається (імя, відїзд), хоч інколи його функції виконує ь (побьють); афікси -му, -мешта ін. у складному майбутньому часі пишуться здебільшого окремо від дієслова (цїнувати мем, уважати меш), але можливі й нероздільні написання (робитиме); майже регулярно за допомогою ь підкреслюється пом’якшуваність приголосних /н/ та /с/ перед наступним м’яким приголосним та /ш/ (меньших, иньша, досьвід, сьвідомий).

Усі віддієслівні іменники середнього роду з абстрактним значенням мають у називному відмінку однини флексію -є; при цьому попередній м’який приголосний здебільшого — за галицькою вимовою — не подовжується (знанє, вигнанє, обробленє, пророкованє), хоч може відповідно до поліської вимови подовжуватись, що засвідчують його ж праці «Про українську мову і українську школу» (1912), «Українська література» (Т. 1, 1910) та ін. (пор. судя, сталітє, але шириннє).

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 44

Бесплатная работа

Закрыть

Украинский язык на рубеже веков конец XIX - начало XX в

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.