Характеристики работы

Курсовая

Количество страниц: 38

Платная работа

Цена: 300.00грн.

Заказать работу

ЗМІСТ

Вступ. 3

ОСНОВНА ЧАСТИНА.. 9

1.Омонімія як лексико-семантичне явище. 9

1.1 Причини виникнення омонімії та шляхи її становлення. 9

1.2 Омоніми за походженням. 10

1.3. Повні та неповні омоніми. 14

1.4 Омоніми неправильні. 17

2. Класифікація омонімів на основі власних досліджень. 19

Висновки. 37

Бібліографія. 39

Вступ

Актуальність теми.

Актуальність даної теми визначається тим, що омонімія – одне з явищ, які притаманні всім мовам та характеризують лексико-семантичну систему кожної з них, чес. мови в тому числі.

Зацікавленністьу вивченні омонімів, їх походженні та розвитку в окремих мовах, в сім’ях і групах споріднених мов, то розгорталася, то затухала, але ніколи не зникала повністю. Це пояснюється тим, що поява омонімії багатоаспектна і потребує всестороннього мовного аналізу.

Процес розробки теорії омонімії має давні традиції і пов’язаний з іменами таких вчених, як М.В.Ломоносов, Л.В.Щерба, В.В.Виноградов, Н.М.Шансій, Н.П.Колесников, Ю.С.Маслов, М.І.Фоміна та багато інших.

В сучасній науці про мову загальнопризнаним є те, що омонімія – абсолютна універсалія. Наявність омонімів в мові є обов’язковою і закономірною, до того ж глибинно зумовленою як фізіологічно, так і самою природою мови як системи.

Л.А.Булаховськийякось написав, що “омоніми – такі ж законні діти мовного мистецтва, як і всі інші”. Значно пізніше Ю.С.Маслов, досліджуючи проблему подачі омонімів у словниках, відмітив, що “саме у широкому розповсюдженні омонімії і закладена одна з найважливіших відмінностей будь-якої мови, що складалася стихійно протягом віків і тисячоліть від “семантичних систем”, створених людиною ”. І.І.Іванова також вказує на закономірний характер причин, які ведуть до утворення омонімів, “є по суті, випадковим результатом певних закономірностей”.

Довгий час омонімія розглядалась “як хвороба, яку необхідно лікувати”. Розповсюдженою є точка зору про те, що синонімія та полісемія – закономірне явище в мовах, що саме функціонування мови як засобу спілкування і пізнання неможливе без цих явищ. Що стосується омонімів, то, навпаки, цей аспект асиметрії мовного знаку багатьма вважається мовною аномалією, завадою в комунікації. Часто слухач опиняється в складній ситуації, коли з кількох різних значень, виражених даною мовною формою, слід вибрати одне для вірного розуміння повідомлення. Омонімія вносить труднощі і в звичайний процес засвоєння мови, коли той, хто її вивчає наштовхується на те, що одна й та ж мовна форма може мати абсолютно різні значення, - факт, на який в своїй рідній мові він, зазвичай, не звертає уваги. Аналіз таких форм суттєво ускладнює сприйняття іншомовного тексту.

В сучасній лінгвістиці прийнято вважати, що омонімія представляє собою лексико-семантичний процес, при якому можлива наявність та функціонування двох чи більше рівнозвучних мовних знаків, які семантично не пов’язані між собою.

Багато праць присвячені внутрішньомовній омонімії, але це не означає, що мовознавці не цікавляться проблемою міжмовної омонімії. Щоправда, таких праць значно менше, і в них здебільшого опрацьовані питання чесько-польських та чесько-російських лексичних зв’язків.

Опрацювання цієї частини словникового складу споріднених мов є актуальним і необхідним, особливо для лексикології та лексикографії, але чи не найбільшу потребу в цьому відчувають теоретики і практики перекладу, як, зрештою, і викладачі іноземних мов (в даному конкретному випадку – чеської в Україні та української – в Чехії). Останнім часом у Чеській республіці зріс інтерес до української мови; на Мораві, зокрема, відкрилися нові кафедри україністики, а отже, питання чесько-української омонімії як складової частини лексичної системи обох мов вимагає теоретичного і практичного опрацювання. Підвищені вимоги до активного володіння усною та письмовою мовою, потреба в удосконаленні перекладів вимагають детального дослідження, теоретичного пояснення причин міжмовної омонімії, яка є своєрідним гальмом для доброго опанування хоча й спорідненою, проте чужою мовою.

Стан розробки проблеми.

Теоретичні проблеми омонімії детально та грунтовно висвітлені у французькому, англійському, німецькому та колишньому радянському мовознавстві.

Проблемою омонімії займалися також учені-славісти, розглядаючи її у контексті як однієї мови, так і порівняно з іншими спорідненими слов’янськими мовами. Мета цієї наукової розвідки – ознайомлення з працями чеських мовознавців, присвяченими внутрішньомовній та міжмовній омонімії.

Починаючи з засновників Празької школи, у слов’янському, зокрема чеському, мовознавстві омонімія трактується здебільшого як явище нейтральне. Б.Трнка, наприклад, вважав омонімію “суттєвим фактором у розвитку фонологічної системи мови”.

Займаючись проблемою зникнення слів, чеський лінгвістО.Духачек висловлює думку, що її слід розглядати комплексно, тобто вивчаючи одночасно омонімію, паронімію, бісемантизм та полісемантизм. На його думку, різниця між омонімами та багатозначними словами полягає лише в походженні цих слів, в подальшому ж розвитку різниці немає. Аналізуючи праці інших дослідників омонімії (Р.Лібіха, Г.Парі, Е.Гаміллшега, А.Мейєра-Любке, Ж.Жильєрона), чеський мовознавець констатує, що більшість з них займалася тільки проблемою зникнення слів, не беручи до уваги зміни їх форми.

Відзначаючи існування меншої кількості омонімів у слов’янських мовах, О.Духачек пояснює цей факт порівняно незначними змінами у фонетичній та морфологічній системах цих мов, що призводило до злиття слів.

У результаті дослідження автор доходить висновку, що перехід від паронімії до омонімії, від омонімії до бісемантизму та полісемантизму може бути непомітним, оскільки цей взаємовплив природній, а отже, такі зміни – не що інше, як відновлення фактичного або уявного порушення згоди між поняттям і його вираженням.

На відміну від теоретика О.Духачека, інший чеський дослідник – учитель М.Форман – розглядає омоніми, опираючись на класифікації, запропоновані Р.Будаговим, А.Смирницьким та О.Реформатським, та визнає найбільш вдалою останню, згідно з якою усі омоніми діляться на:

1) достеменні омоніми;

2) омоформи;

3) омофони.

У своїй науковій роботі чеські мовознавці в основному спиралися на дефініції омонімії О.Реформатського та О.Ахманової.

Морфологічній омонімії в чеській мові присвятила своє дослідження М.Тєшітелова. Вона вказує на те, що в мові помітне намагання обмежити кількість мовних засобів і використовувати їх з найбільшою доцільністю. Така економія в мові передбачає, на думку М.Тєшітелової, вживання одного слова в різних ситуаціях.

Але такого роду економію слід розглядати принаймні з двох точок зору – з позиції мовця або автора тексту, з одного боку, та з погляду слухача (читача) – з другого.

Незважаючи на певний інтерес до питань граматичної омонімії, якій в чеському мовознавстві присвятили увагу К.Рохер “Граматичний ріст і розвиток чеського іменного відмінювання”, В.Скалічка “Розвиток чеського відмінювання”, П.Сгалл “Система відмінкових закінчень в чеській мові”, М.Докуліл “Чеський словотвір”, а проблемою синтаксичної омонімії займався Ф.Данеш “Досвід теоретичної інтерпретації синтаксичної багатозначності”, М.Тєшітелова вважає, що на загал славісти приділяють мало уваги граматичній омонімії, про що свідчать обмежені відомості про неї в загальних граматиках.

Згідно з концепцією М.Тєшітелової, граматична омонімія в чеській мові – явище поширене, природне та системне, у процесі економії мови воно відіграє визначну роль. Автор встановлює критерії розуміння “слова” та його окремих частин, розглядаючи слово як лексико-граматичну одиницю, в якій корінь має переважно лексичне значення, а закінчення – граматичне. З її точки зору, морфологічну омонімію слід досліджувати як у системі мови, так і в контексті, використовуючи статистичні методи, оскільки йдеться про омонімію як фактор економії, який необхідно характеризувати квантитативно. У цьому зв’язку варто навести інші розвідки М.Тєшітелової на згадану тему, а саме “Про економію висловлювання (на матеріалі іменників у чеській мові)” та “Частотність слів і форм у творі “Життя і творчість композитора Фолтина” Карела Чапека”.

З морфологічною омонімією тісно пов’язана омонімія словотворча. Вона теж стосується основи слова або словотворчих морфем (суфіксів і, рідше, префіксів). Ця тема висвітлена в наступних працях М.Тєшітелової – “Питання омонімії слів і словесних форм, які розрізняються лише написанням “і” та “у” і “Префіксальний словотвір іменників у чеській мові”.

У результаті дослідження автор дійшла висновку, що існують два типи морфологічної омонімії, або два типи омонімічних форм:

1) омоніми справжні, в яких проявляється тотожність форми в межах системи одного слова (лексеми);

2) омоніми несправжні – тотожність форми в межах двох і більше систем.

На думку М.Тєшітелової, зазначені типи по-різному модифікуються і застосовуються залежно від характеру окремих видів слів.

Надзвичайно важливим, особливо для лексикографів, залишається питання розмежування полісемії та омонімії. У лексикографічній праці необхідно визначити поняття слова як основної одиниці лексичного складу мови. На думку Ш.Пеціара, слово об’єднує в собі три складові: 1) лексичне значення або взаємозалежних декілька значень; 2) граматичні значення, чи граматичні функції, виражені певною граматичною формою; 3) матеріальну “звукову оболонку” (за певних умов її може замінити графічний відповідник). Він вважає, що тотожність слова слід досліджувати з позиції лексичного значення, адже однаковий звуковий комплекс (фонематичний ряд) може мати декілька, часто дуже різних лексичних значень, але це не заважає сприймати його як одне слово. В такому випадку йдеться про багатозначність слова, тобто про полісемію. Отже, полісемія – це результат розвитку і збагачення смислового значення слова при збереженні його тотожності. Проте іноді звукова відповідність слів наступає внаслідок випадкового збігу двох чи більше різних за походженням лексем на певному етапі мовного розвитку. Це можуть бути фонетично змінені основи слів або запозичення слів з інших мов, пристосовані до фонетичної системи рідної мови.

Мета роботи.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб дослідити омонімію як лексико-семантичне явище, розглянути питання розмежування полісемії та омонімії, встановити, коли багатозначність переходить у омонімію. Чітке розмежування явища омонімії та споріднених (омофонії, омографії, омоформії) і неспоріднених (полісемії, метонімії, метафоризації) явищ допоможе при типології та класифікації омонімів.Не останнє місце займає потреба вивчення типів омонімів, їх походження та подальший розвитокі використання у мові.

Поставлена в роботі мета досягається через опрацювання вітчизняних та іноземних праць, власних досліджень з допомогою словників, додаткової літератури.

Структура роботи.

Дана робота складається із вступу, основної частини, в якій виділено два розділи, чотири підрозділи, висновків та бібліографії, що нараховує 10 джерел.

Закрыть

Омонимия в системе чешского литературного языка

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.