План

Вступ

1. Коротка історія латинської мови та її значення у міжнародній науковій термінології

2. Зв’язок латинської мови з старогрецькою

3. Латинський алфавіт, голосні, дифтонги

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Felix, qui potuit rerum cognoscere causas

Щасливий, хто зумів розпізнати причини речей

Ці слова римського поета І ст. до н. е. Вергілія, адресовані Лукрецієві, авторові поеми «Про природу речей», стали крилатими. Під щастям поет, очевидно, розуміє невтомну працю, яка допомагає людині пояснити те чи інше природне явище, виводить її з вузьких тенет незнання й скеровує до світла і простору. Важко не погодитися із словами, які утвердилися уже впродовж епох, однак розмаїття і мелодійність сучасних мов можуть наштовхнути на думку: навіщо вивчати мову, яка перестала бути засобом активного спілкування майже дві тисячі років тому і вважається сьогодні «мертвою мовою»?

Відповідь на запитання: «Чи латина - мертва мова?» читаємо в Юліана Тувіма: «Яка ж це мертва мова, яка, не в'янучи, пережила тисячоліття?!» Але як, у якій формі «пережила»? Передусім у текстах, у творах, які дійшли до наших днів як невичерпна скарбниця мудрості та нетлінних істин, що слугували освіченим людям багатьох віків, в історичних пам'ятках і документах середньовіччя, у творіннях епохи Відродження, у романських, германських і слов'янських мовах, у нових наукових медичних, біологічних, юридичних, лінгвістичних та технічних термінах. Упродовж сторіч латина була обов'язковою дисципліною у навчальних закладах, її значення надзвичайно вагоме, адже вона стала класичним підґрунтям терміносистем багатьох мов світу.

Сьогодні латинською мовою майже не розмовляють. Історичні обставини склалися так, що вона втратила свою комунікативну функцію, але не втратила свого великого освітньо-історичного значення, ставши важливим джерелом загальнолюдської культури та сполучною ланкою між античністю і сучасністю.


1. Коротка історія латинської мови та її значення у міжнародній науковій термінології

Латинська мова (linguaLatma) - одна з найдавніших мов індоєвропейської сім'ї, що належить до групи італійських мов. Це мова одного із стародавніх племен, які заселяли Апеннінський півострів приблизно три тисячі років тому. Назва цього племені - латини (Latmi), область поширення - Лацій (Latium) у нижній течії ріки Тибру. Столицею цієї області у 754-753 pp. до н. е. стало місто Рим (Roma), побудоване на семи горбах (Septimontium). Пізніше йому дали назву «Вічне місто» - Urbsaeterna. Спочатку латинською мовою говорило невелике плем'я латинів, проте в результаті військових, політичних та економічних успіхів Стародавнього Риму латинська мова поширюється по всій Італії, а починаючи з IIст. до н. е. виходить за її межі. У І ст. н. е. Рим став столицею наймогутнішої держави стародавнього світу - Римської імперії, до складу якої входили сучасні Франція, Іспанія, Португалія, Швейцарія, деякі частини Німеччини, Південної Англії, Югославії, Хорватії, Болгарії, Румунії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Греції, Туреччини, Лівану, Сирії, Лівії, Тунісу, Алжиру та ін.

Латинська мова звучала майже в усіх країнах Західної Європи, Північної Африки і Західної Азії. У період існування Римської імперії латинська мова була офіційною державною мовою, мовою управління, війська, юриспруденції, торгівлі, школи, науки, літератури.

В історії розвитку латинської мови виокремлюють декілька періодів. Найдавнішими пам'ятками латинської мови є написи, фрагменти обрядових пісень, законів VII—IV ст. до н. е. Історія літературної мови починається 240 р. до н. е., коли військовополонений грек Люцій Лівій Андронік приніс до Риму трагедію і комедію латинською мовою як результат перекладу грецьких творів, зокрема Гомерової «Одіссеї». Цей період в історії мови називають архаїчним (240-81 pp. до н. е.). Видатним представником цього періоду є римський комедіограф Плавт (254-184 pp. до н. е.), від якого до нас дійшло 20 комедій повністю і одна - у фрагментах. Іншим представником архаїчного періоду є Теренцій (190-159 pp. до н. е.), автор шести комедій.

Другий період латинської мови відомий як класичний (81 р. до н. е. -120 р. н. е.). На класичний період, період найвищого розвитку латинської мови, який у науці прийнято ділити на два віки - «золотий» і «срібний», припадає діяльність видатних поетів і прозаїків, які створили латинську літературну мову. Найвизначнішими представниками «золотого» віку (81 р. до н. е. - 14 р. н. е.) є Цицерон (106-43 pp. до н. е.), Цезар (100-44 pp. до н. е.), Вергілій (70-19 pp. до н. е.), Горацій (65-8 pp. до н. е.), Овідій (43 р. до н. е. -18 р. н. е.) та ін. Вони створили загальноприйнятий канон прозової і поетичної мови. «Срібний» вік, або післякласичний період, (14—120 pp. н. е.) представляє творчість Сенеки (4 р. до н. е. -65 р. н. е.), Марціала (43-104 pp. н. е.), Тацита (55-120 pp. н. е.) та ін.

Період формування і розквіту класичної латинської мови був пов'язаний із перетворенням Риму в наймогутнішу державу Середземномор'я, до складу якої ввійшли обширні території на заході та південному сході Європи, у Північній Африці і Малій Азії. До кінця IIст. до н. е. латинська мова панує не тільки на території Італії, а й як офіційна державна мова поширюється на Піренейському півострові і в Південній Франції. Через римських воїнів і купців латинська мова у своїй розмовній формі доходить до місцевого населення і стає засобом романізації завойованих територій.

Третій період у розвитку латинської мови має назву пізній (пізня латина) (III-VIIст. н. е.). Це епоха пізньої імперії і виникнення після її падіння варварських держав. Античні традиції у літературній творчості поступово згасають. Як історичне джерело, зберегли своє значення твори Амміана Марцелліна (330-400 pp. н. е.), св. Ієроніма (348-420 pp. н. е.), св. Августина (354-430 pp. н. е.).

Після смерті імператора Феодосія 395 р. н. е. відбувся остаточний поділ Римської імперії на Східну та Західну. На роз'єднаних землях занепадала освіченість, мовні розбіжності між римськими провінціями зростали, поступово втрачався латинський елемент. «Вульгарна (народна) латина» стала мовою-основою для нових національних мов (романських). До романських мов належать: італійська, яка виникла на території Апеннінського півострова, французька і провансальська - у Галлії, іспанська і португальська - на Піренейському півострові, ретороманська - на території Швейцарії і Північної Італії, румунська - у Дакії (сучасна Румунія), молдавська - у Молдові та ін. Ці мови розвинулися із народної латини і зберігають у своєму словниковому складі, морфології і синтаксисі латинські ознаки.

Спроби римлян підкорити германські племена в І ст. до н. е. -1 ст. н. е. були марними, проте економічні зв'язки з германцями існували тривалий час, вони здійснювалися переважно через римські військові колонії, розміщені вздовж Рейну і Дунаю. Про це нагадують назви німецьких міст: Kцln (від лат. colonia - «поселення»), Koblenz (з лат. confluens - «той, що стікається»). Латинське походження в сучасній німецькій мові мають слова Rettich (із лат. radix- «корінь»), Birne (із лат. pirus - «грушка»), Mauer (із лат. murus - «кам'яна стіна»), Fenster (із лат. fenestra - «вікно»), StraЯe (із лат. stratavia- «брукована дорога») та ін.

У Британії сліди латинської мови збереглися у назвах міст із -ehester, -caster чи -castle від лат. castra- «військовий табір» і castellum-«укріплення», foss від fossa - «рів», соі(п) від colonia- «поселення», пор.: Manchester, Lancaster, Newcastle, Fossway.

Значення латинської мови для формування нових західноєвропейських мов зберігається і після падіння Західної Римської імперії (476 р. н. е.).

Латинська мова залишається мовою держави, науки і школи у феодальному франкському королівстві (V-VIст. н. е.). Латинською мовою Григорій Турський (540-594) написав «Історію франків», а Айнегард -«Життєпис Карла Великого» (810). Карл Великий (742-814), імператор Франкської держави, наприкінці VIII - на початку IXст. виступив ініціатором реформи, спрямованої на уніфікацію вимови писемної латини, щоб наблизити її до втраченого класичного канону. Саме ця «каролінг-ська» латина на багато сторіч перетворилася на універсальний засіб міжнародного спілкування, офіційно-ділового, наукового, літературного і церковного обігу в Західній Європі. Карл Великий запросив учених із різних країн Європи, щоб відновити класичні заняття «правильної латини». За його наказом учені збирали і переписували латинські та грецькі рукописи. Створювалися спеціальні приміщення scriptoria, де переписувачі одночасно копіювали один і той самий рукопис. Завдяки невтомній праці переписувачів до нас дійшла більшість творів античних авторів. Поряд із Вергілієм, якого у середні віки вважали взірцем для наслідування, читають Горація і Овідія, звертаються до Цицерона. Твори Лівія і Светонія, Лукана і Стація, Квінтіліана і Плінія, Ювенала і Катона цінуються нарівні з творами християнських авторів.

Сферою застосування латинської мови в епоху Середньовіччя були юриспруденція, освіта, наука, церква, література, - усі сфери суспільного і культурного життя. Закони перших варварських держав у Західній Європі називалися «правди» (leges) і були написані латинською мовою. Міські статути, якими користувалися в міських управах, були також латиномовні.

Латинська мова стала мовою культурного та інтелектуального життя при монастирях і катедральних соборах. Вона яскраво представлена у творчості італійського філософа й теолога Томи Аквінського (1227-1274), який поєднав учення Аристотеля з християнськими догмами. На базі шкіл XIIст. виникають нові центри культури та освіти - університети. Ці заклади з'являються у Болоньї (1119), Оксфорді (1163), Падуї (1222), Неаполі (1224), Севільї (1254), Парижі (1259), де латина була мовою освіти і спілкування. Книги, які видавалися в університетських скрипторіях, були написані латинською мовою. В університетах вивчали твори Лівія, Лукреція, Тацита, Катулла - класиків римської літератури і культури загалом.

В епоху Середньовіччя латинська мова була фактично єдиним інструментом спілкування і висловлювання думок, зрозумілим для всіх і вигідним для встановлення контактів. Вона була невід'ємною частиною суспільного, політичного, культурного і наукового життя всієї Європи, зразком для нових романських мов, які постійно зверталися до її багатої лексичної скарбниці, шукаючи засобів для позначення нових понять та ідей.

Винятковою була роль класичної латинської мови в епоху Відродження (XIV-XV1 ст.), коли просвітники виявили великий інтерес до античної культури, наслідуючи античні зразки. В епоху Відродження латинською мовою пишуть свої твори Еразм Роттердамський (1466-1536) у Голландії, Томас Мор (1478-1535) в Англії, Джордано Бруно (1548-1600), Томмазо Кампанелла (1568-1639) в Італії. Латинська мова стає в цей період важливим засобом міжнародного культурного і наукового спілкування.

Багатовікове поширення латинської мови викликало потребу грунтовно вивчати її у школах, укладати словники, видавати переклади, що сприяло проникненню відповідної латинської лексики до нових західноєвропейських мов.

У XVII-XVIIIст. латинською мовою писали свої твори філософи, історики, фізики і математики: Фр. Бекон (1561-1626), С. Ф. Кльонович (1545-1602), Р. Декарт (1596-1650), П.Гассенді (1592-1655), Б. Спіноза (1632-1677), І. Ньютон (1643-1727), Г. Ляйбніц (1646-1716). Латинською мовою писали твори українські вчені й письменники: Ю. Дрогобич (бл. 1450-1494), П. Русин Із Коросна (1470-1517), С. Оріховський (1513-1566), І. Домбровський (поч. XVII ст.), Т. Прокопович (1681-1736), Г. Сковорода (1722-1794), M. Довгалевський (перша половина XVIII ст.).

Помітну роль відігравала латинська мова на українських землях. Нею користувалися ще з часів Галицько-Волинського князівства. У першій половині XIV ст. у Галичині з'являються перші акти внутрішнього обігу, написані латинською мовою. Це так звана актова латина, яка хронологічно охоплює період від 20-х років XIVст. до останньої третини XVIIIст. Культурна переорієнтація на західноєвропейські освітні принципи, здійснена в Україні наприкінці XVI ст, сприяла інтенсивному поширенню латини у шкільній практиці. Найважливіші збережені пам'ятки шкільного обігу, написані латинською мовою, пов'язані з Києво-Могилянською академією. До нас дійшло майже 200 рукописних філософських курсів і майже стільки ж курсів поетики та риторики XVII-XVIII ст., складених чи законспектованих латинською мовою. Цією мовою було написано важливі політичні документи, зокрема Нерчинський договір 1689 року. Б. Хмельницький, І. Мазепа та інші політичні діячі України часто листувалися з іноземцями латинською мовою.

Латинська мова була основною й обов'язковою дисципліною у навчальних закладах багатьох країн світу. Тепер ця традиція відновлюється. У наш час знання латинської мови потрібне спеціалістам різних галузей науки, оскільки соціально-політичні, філологічні, математичні, технічні, медичні, юридичні та інші наукові терміни походять переважно з латинської. Лексичними запозиченнями чи словотвірними елементами з латинської і грецької мов рясніє кожна мова, серед них й українська, пор.: календар, конспект, професор, доцент, асистент, студент, факультет, університет, ефект, атестат, стандарт, прогрес, конгрес, інфляція, девальвація, суб'єкт, синус, косинус, траєкторія, фінал та інші.

Значна кількість латинських запозичень є й у побутовій мові: олія (oleum), котел (catillus), скриня (scrinium), сокира (securis), вино (vinum), комора (camera), компот (componere).

У наші дні латинська мова - це своєрідний "будівельний матеріал", з якого творяться нові терміни. Адже жодна галузь науки не може обійтися без знання основ термінології, яка формується на базі латинської мови.

Значення латинської мови багатогранне. Стародавній Рим залишив людству велику скарбницю художньої і наукової літератури. Афоризми латинських авторів, прислів'я і вислови служать джерелом цитат для ораторів і письменників, учених і державних діячів, журналістів і дипломатів. Наприклад: Homolocumornat, nonlocushominem. Людина прикрашає місце, а не місце людину, Malaherba cito crescit. Погана трава швидко росте; Non scholae, sed vitae discimus. - Не для школи, а для життя вчимося тощо.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 17

Бесплатная работа

Закрыть

Латинский язык 2

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.