План

1. Міжнародний підхід та український досвід щодо публічної інформації

2. Класифікація інформації та способи роботи з нею

3. Публічне управління в економічній і соціальній сферах, а також антикорупційна діяльність у сфері публічного управління

Згідно з Єдиним положенням про федеральні міністерства в роботі з розробки законопроектів у федеральних міністерствах беруть участь експерти із зацікавлених професійних союзів і асоціацій. При цьому можливості впливу на виконавчу владу обмежені законодавчо. Наприклад, звернення будьяких зацікавлених суб'єктів до федерального канцлера передбачене лише у виняткових випадках. Уряд прагне враховувати думки зацікавлених груп та різних лобістських структур. Так, при розробці проектів нормативних правових актів у структурах виконавчої влади, як правило, залучаються представники спілок.

Суб'єктами лобіювання в Німеччині виступають виключно юридичні особи, які мають статус об'єднань, спілок та організацій. Провідними з них є Федерація німецької промисловості, Об'єднання асоціацій німецьких роботодавців та Німецький Конгрес торговопромислових палат. Їх науково-дослідні, експертні підрозділи систематично здійснюють моніторинг законодавчих ініціатив, які розроблюються урядовими установами, а також надають фахову інформацію під час роботи над ними.

У Франції лобістська діяльність довгий час була поза законом, оскільки вважалося, що уряд повинен відстоювати лише загальнонаціональні інтереси. Тільки з початку 1980-х рр. до легітимного лобіювання з'являється інтерес науковців і законодавців. У 1991 р. у Франції створюється асоціація рад з лобіювання, покликана надати системності та впорядкувати відносини формату "держава - зацікавлені групи". Хоча лобістська діяльність офіційно заборонена в органах законодавчої влади, вона фактично існує та широко практикується через різні легітимні форми взаємодії влади та громадянського суспільства. На підставі Конституції 1958 р. у Франції діє Соціально-економічна рада, що складається з представників професійних груп країни і покликана давати уряду висновки з усіх законопроектів економічного і соціального характеру. Подібні органи діють також в Австрії та Голландії. На рівні виконавчої влади лобісти беруть досить активну участь у роботі консультативно-дорадчих установ, створених при урядових відомствах.

Проаналізувавши досвід функціонування лобіювання за кордоном, можна зробити такі висновки. У цілому у зарубіжних країнах лобіювання більш-менш однотипне, а розбіжності полягають головним чином у тому, наскільки відкрито здійснюється лобіювання, наскільки підконтрольне воно закону та демократичним інститутам, наскільки різноманітні суб'єкти й канали тиску та впливу. Лобіювання у зарубіжних країнах ефективно використовується як інструмент публічного врядування, приносячи користь не лише суспільним групам, які репрезентують власні інтереси, а й органам публічної влади, що зацікавлені в підтриманні постійної комунікації із громадськістю.

Із наведених прикладів вбачається, що у більшості країн перетворення лобіювання із неформального на формальний інститут відбувається шляхом його спеціальної законодавчої регламентації. Навіть у тих державах, де цього поки що не відбулося, спостерігається тенденція до розробки і прийняття спеціального лобінгового законодавства. Такий підхід вважаємо цілком аргументованим. Це зумовлюється важливістю предмета регулювання, оскільки участь громадськості у публічному урядуванні через легальне і легітимне лобіювання є важливим конституційним правом. До того ж вимоги до законодавчого акта містять у собі необхідність давати чіткий дієвий механізм регулювання суспільних правовідносин, у якому обов'язково повинні брати участь громадяни. Роблячи проекцію розглянутих прикладів на Україну, можна стверджувати, що для неї характерні інші політичні, соціальні, економічні умови, у яких виникало і формувалося лобіювання і які варто враховувати під час державного втручання у процес його інституціоналізації. Беручи до уваги та реалізовуючи досвід інших країн, у наших умовах необхідно уникати бездумного, механічного копіювання іноземних зразків і норм. Доцільно щонайбільше запозичувати лише окремі соціальні технології, що дозволять досягти позитивних результатів у сфері правового регулювання лобістської діяльності, і тільки за умови їх адаптації до національних реалій.


2. Класифікація інформації та способи роботи з нею

Міжнародні стандарти, на яких базується і український закон, розглядають доступ у пасивному і активному аспектах. На відміну від позиції, коли активний і пасивний доступ розглядається як дії особи щодо отримання публічної інформації, міжнародні стандарти розглядають аспекти доступу саме в контексті забезпечення органом влади реалізації права на доступ до публічної інформації Пасивний аспект доступу (з боку органу влади) передбачає відповідь органу на запит від особи/групи осіб, забезпечення їхньої участі в засіданні колегіальних органів, надання можливості ознайомитися з публічною інформацією в органі влади.Активний аспект доступу (з боку органу влади) - обов’язок органу влади оприлюднювати інформацію про свою діяльність, ухвалені документи та проекти, що готуються, реєстр публічної інформації тощо в один або кілька способів — публікувати в ЗМІ, розміщувати на офіційних веб-сайтах, вивішувати на інформаційних стендах тощо. Активний і пасивний аспекти доступу до публічної інформації містять своєрідний компроміс: з одного боку, на орган влади покладається оприлюднення значної частини публічної інформації, що у т.ч. сприяє зменшенню запитів, а з іншого - особа може отримати додаткову інформацію, щодо якої немає обов’язку оприлюднення, але яка за своїм статусом є публічною. Особа самостійно визначає прийнятний для неї спосіб доступу до публічної інформації, щоправда кожен із видів доступу має свої недоліки і переваги, пов’язані зі строками, обсягом і фактичними витратами.

Рис.1.4 Способи забезпечення розпорядниками доступу до публічної інформації

Активний і пасивний аспект доступу до інформації було закладено ще до ухвалення Закону України «Про доступ до публічної інформації». Так, ст. 34 Конституції України закріпила право кожного «вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір», а ст. 50 гарантує право кожного на вільний доступ «до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». Окрім того, ст. 40 забезпечила право кожного «направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк». Також ст. 57 Конституції зобов’язує довести до населення закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян у порядку, встановленому законом. Не доведений до загалу акт не матиме законної сили.

Характеристики работы

Реферат

Количество страниц: 54

Бесплатная работа

Закрыть

Доступ к публичной информации

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.