План

1. Історична синергетика

2. Дайте характеристику історичних досліджень українського народу 

Розширення видавничих можливостей спрощує вихід наукової продукції в обіг. Однак ця обставина дозволяє деяким авторам уникати бодай формальної наукової експертизи, що негативно позначається на якості їх праць. Не закликаючи до цензури, дозволимо собі зауважити, що навіть зрілим професіоналам не завадять компетентні поради і рекомендації колег.

Звернемося до такого продукту наукової творчості, як дисертаційні дослідження. Серед дисертацій, що захищалися, наприклад, в Інституті історії України НАН України протягом останнього десятиріччя, за окремими винятками, немає таких, які присвячувалися б проблемам методологічного, концептуального пошуку, термінологічно-категоріальним питанням. Лише окремі дослідники (скажімо, д. і. н. В. М. Ткаченко, до праць якого ми ще повернемось) час від часу роблять спроби вирватися з поля дії інерції, створити праці, що дають наскрізний аналіз історичного буття України, або ж пропонують авангардні, проривні методологічні новації у вивченні традиційних проблем.

Фрагменти багатьох дисертацій, присвячені методологічним засадам дослідження, рясніють словосполученнями, значення яких інколи важко поєднати, а то і зрозуміти. Здебільшого пошуковці сором'язливо обмовляються про принципи "історизму, об'єктивності, структурно-хронологічного, конкретно-історичного" підходів, причому формулюються вони вже після написання тексту дисертації. Мало хто з нинішніх молодих дослідників чітко усвідомлює, в якій методологічній ніші він працює. Більшість дисертантів як ключові поняття наводять чимало таких, що несуть спотворене змістове навантаження і не відображають досліджуваних явищ і подій у всій їх багатоманітності й складності. Інколи має місце підміна понять, викликана їх невірним розумінням або неправильною інтерпретацією. Слід констатувати ще одну рису, притаманну багатьом дисертаційним працям: у них еклектично поєднуються застарілі поняття й модні неологізми. Здебільшого пріоритет віддається фактам, а їх концептуальне осмислення відходить на другий план.

Вказані риси характеризують і решту жанрів наукової продукції. Коріння вказаних явищ сягає в систему освіти. Сьогодні учні середньої школи позбавлені можливості знайомитися з основами хоча б кількох гуманітарних наук (соціології, політекономії, політології тощо). В радянські часи дану функцію виконувало "суспільствознавство". Можливо, комусь здається, що його викладання приносило більше шкоди, аніж користі, але вдумливий і мислячий вчитель міг забезпечити учням певний мінімум знань про механізми функціонування людського суспільства і держави, дати запас понять і категорій, якими вони мали користуватися на майбутніх освітніх щаблях. "Виплеснувши з водою дитину", ми не змогли нічого запропонувати середній школі. До того ж, ускладнилося викладання історії, оскільки учні не мають елементарного базового термінологічного запасу, а програмою не передбачений додатковий час на його вироблення.

Своїми особливостями відзначається ситуація у вузах. Лише одиниці з них займаються цілеспрямованою підготовкою майбутніх дослідників. Більшість колишніх студентів приходить у науку без спеціальної, вузькофахової підготовки. Та й звідки їй взятися, якщо на більшості історичних факультетів хіба що такі предмети, як археологія та допоміжні історичні дисципліни, знайомлять студентів з найпростішими дослідницькими операціями? Епізодичні походи в музеї, архівосховища, відділи стародруків у бібліотеках здебільшого мають екскурсійно-ознайомлювальний характер.

Діяльність студентських наукових товариств як колись, так і тепер дуже часто орієнтується на кінцевий результат — студентські наукові конференції, де оприлюднюється незріла компілятивна продукція реферативного характеру. Відверто слід визнати, що справжньою школою наукової майстерності СНТ не стали, хоча слід віддати належне тим поодиноким викладачам, спілкування з якими стає для студентів першим щаблем на шляху формування особистості науковця.

У переважній більшості випускники вузів недостатньо знають іноземні мови, не володіють елементарним інструментарієм історичного пошуку, накопичення, систематизації та обробки фактологічного матеріалу, його теоретичного осмислення й узагальнення, не мають достатнього рівня ерудиції. Навіть те, з чим студент працював щодня протягом перебування у вузі, - книга — як історичне джерело сприймається ним надто примітивно. Годі вже й казати про інші види історичних джерел, робота з якими вимагає спеціальних навичок і вмінь. От і доводиться надолужувати прогаяне вже в аспірантурі, в ході підготовки дисертаційного дослідження.

Після набуття Україною незалежності стали більш доступними архівні джерела, зник тиск з боку партійно-ідеологічної цензури. Це викликало тематичний сплеск, постановку нових проблем та спроб їх незаангажо-ваного вирішення. Разом з тим, з'явився крен у бік націоцентристських побудов, які можна сприймати як хворобу зростання і природну реакцію на десятиріччя дискримінації' національної тематики. Період "первісного нагромадження" емпіричних знань у вітчизняній історіографії дещо затягнувся. Історики в переважаючій більшості не наважуються переступити межі конкретно-історичних досліджень, полишаючи царину історіософського осягнення історії людства філософам, соціологам, етнографам, економістам. Це надзвичайно збіднює палітру наукового пошуку, наперед програмує передбачувані результати, звужує евристичний потенціал історичної науки.

В Інституті філософії' ПАН України вже кілька років здійснюється дослідження планової теми "Тенденції розвитку сучасної методології науки". Спеціалісти, залучені до її виконання, розробляють систему засобів формального та змістовного опису предметних галузей методологічних дисциплін, що інтенсивно розвиваються. Здійснюється широке вивчення сучасних методик природничих, соціальних та гуманітарних наук у діапазоні від формального та структурного підходів до змістовних засобів модельного, архетипного, герменевтичного і феноменологічного аналізу; розширення і збагачення поняття методу через узагальнення практичного досвіду наукового програмування, проектування, конструювання та реалізації великих наукових і соціальних проектів. Мусимо визнати, що історики комплексно подібну тематику не розробляють.

Поява багатьох наукоподібних праць, перетворення історіографії на різновид елітарної публіцистики підмивають підмурки фундаментальних досліджень, які залишаються такими доти, доки є відстороненими від політичної кон'юнктури і соціального замовлення, зберігають і збагачують оригінальний методологічний інструментарій та понятійний апарат.

Слід усе ж мати на увазі, що криза охопила всі етапи історичних досліджень, а не лише їх останню фазу, пов'язану з концептуальним оформленням їх результатів і теоретичних узагальнень. Тому необхідно сказати кілька слів про джерелознавчий аспект проблеми.

Серйозний історик, на який би рівень абстрагувань і наукових спекуляцій він не підіймався, ніколи не стане ігнорувати роль фактичного фундаменту своїх пошуків. Тому для нього завжди актуальним залишається питання достовірності джерел, можливостей пошуку, накопичення та обробки даних.

Радянські науковці закидали своїм західним опонентам нездатність створити єдину систему методів наукової критики джерел, в той час як марксистська методологія обробки і вивчення джерельних масивів вважалася безгрішною та ефективною.

Сьогодні немає сенсу говорити про те, що кожна джерелознавча школа має право на існування. Тепер вже не відмітають твердження Ш. Лангу-ла і Ш. Сеньобоса, які відстоювали інтуїтивне проникнення в сутність джерела, в його "буття". Раціональне зерно уважний дослідник знайде і в суб'єктивістській концепції, сповідуваній А. І. Марру, Р. Коллінгвудом, Е. Дарделем, П. Рікером, згідно з якою можливість досягнення об'єктивного пізнання минулого засобами історичної науки ставиться під сумнів.

Особливо плідними нетрадиційні методології виявилися у процесі роботи над строго індивідуальними, специфічними джерелами, до яких важко, а іноді й зовсім неможливо, підібрати ключі з загальноприйнятого інструментарію.

Марксистське джерелознавство охоплювало два головних аспекти у вивченні історичного джерела: а) дослідження його зв'язків з історичним процесом; б) встановлення зв'язків історика з джерелом, яке він вивчає. Першочергова роль відводилася першому напрямку, а якість, глибина, спосіб інтерпретації джерела дослідником відходили на другий план.

Ще у середині 70-х pp. джерелознавці продемонстрували усвідомлення важливості розробки методологічних проблем природи історичного джерела для правильної постановки питання теорії експертизи цінності документів. Однак принципи джерелознавчих підходів до з'ясування вартісних характеристик документальних матеріалів трактувалися і застосовувалися вибірково, їх зв'язок з проблемами природи історичного джерела розкривався далеко не повною мірою. Центральною віссю теоретичного джерелознавства в той час стали об'єктивні властивості змісту і форми історичного джерела, його інформативний потенціал і властивості. Натомість суб'єктивні характеристики документа якщо і не ігнорувалися, то вважалися другорядними.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 23

Бесплатная работа

Закрыть

Историческая информатика 6

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.