План

1. Історична синергетика

2. Дайте характеристику історичних досліджень українського народу 

2. Дайте характеристику історичних досліджень українського народу

На зламі століть людство активно намагається осмислити подоланий шлях, оцінити зайняті рубежі й заглянути в майбутнє. Очевидно, саме з інтенсивністю і глибиною подібних спроб пов'язане гостре усвідомлення кризових явищ в різних проявах суспільного життя. Подвійне навантаження в даній ситуації відчувають історики, філософи, соціологи, економісти, оскільки вони вирішують не лише суто наукові, фундаментальні питання, але й виконують соціальний запит громадськості та держави, накреслюючи на підставі досвіду минулого і сучасного орієнтири на далеку і близьку перспективу.

У 60-ті pp. в Радянському Союзі в середовищі наукової еліти відбувалася дискусія між "фізиками і ліриками", об'єктом якої стала альтернатива вибору між технократичною і гуманітарною орієнтацією. На фоні сьогодення, коли мова йде про виживання української науки, та полеміка здається просто інтелектуальною грою, дозволеною владою, аби дати вихід енергії науковців. У наш час навіть високорозвинуті країни вибірково субсидують різні напрями фундаментальних досліджень. В Україні ж декому здається, що на підтримку заслуговують лише ті сфери наукових розробок, які мають безпосередній вихід на економічний результат. При цьому зовсім ігнорується або відводиться на другий план той факт, що без стимуляції гуманітарної сфери суто прикладні галузі знань не дадуть очікуваного ефекту. З гуманітарними науками пов'язане формування системи цінностей, орієнтирів та потреб, сталість інтересів суспільства, морально-правовий клімат у державі. На відміну від прикладних наукових дисциплін, роль гуманітарних в організації життєдіяльності людської спільноти менш помітна. Це пов'язано з особливостями оцінки результатів наукової праці, механізму реалізації' гуманітарних ідей, дія якого залежить від традицій, національної психології, існуючого політичного й соціально-економічного устрою. Необхідність посиленої уваги до гуманітарних знань диктується також певними їх особливостями. До них, зокрема, слід віднести описовий характер наукової продукції', що вимагає більших видавничих затрат, відсутність потреби у дорогому устаткуванні й обладнанні. Оскільки в гуманітарному циклі більш розмита межа між фундаментальними й прикладними дослідженнями, це істотно впливає на його статус у державі. Разом з тим гуманітарні дослідження мають значно мас-штабніїпе суспільне відлуння в порівнянні з природничими і точними науковими пошуками.

З огляду на сказане, ми хотіли б зупинитися не лише на суто наукових проблемах, але й на тих, що мають опосередкований вплив на гуманітарні науки, й історію в тому числі.

Ліквідація тоталітарних режимів у центрально- та східноєвропейських країнах, розпад СРСР поставили гуманітаріїв цих держав перед необхідністю переосмислення свого місця в суспільстві, своїх творчих здобутків, вироблення наукової стратегії на майбутнє. При цьому суспільствознавці посткомуністичних країн опинилися в більш складному становищі, ніж їхні колеги в країнах буржуазної демократії. "Залізна завіса", яка ускладнювала науковий обмін, тиск партійної цензури, репресії щодо науковців на кілька десятиліть загальмували природний, не обмежений державним втручанням пошук нових форм дослідницької роботи, вдосконалення методології, генерування новітніх ідей. Тому західна історіографія й філософія осмислюють кризові явища не в своєму науковому середовищі, а в суспільстві, в той час як спеціалісти різних галузей суспільствознавства на посткомуністичному просторі працюють на "два фронти": долають багаторічні "завали" і очищають "авгієві стайні" від ідеологізованих нашарувань, а також намагаються осмислити процеси, які відбуваються в їх країнах протягом останнього десятиріччя.

Найбільш помітні кроки в цьому напрямку роблять вчені Польщі та Росії, де полеміка з приводу стану і завдань сучасних суспільних наук набула загальнодержавних масштабів. Ще в 1994 р. у Російській Федерації в рамках реформування науково-технічної сфери було створено Російський гуманітарний науковий фонд (РГНФ). Базуючись на державному фінансуванні, ця державна інституція до лютого 1998 р. прийняла на експертизу 13300 наукових проектів. Понад 4700 з них було відібрано в ході конкурсів та профінансовано. Гранти фонду одержали близько 20 тис. вчених з більш як півтисячі наукових організацій 68 регіонів Росії.

РГНФ проводить два спільні конкурси з іноземними науковими установами, що дає додаткові фінансові надходження.

Одним з важливих напрямів роботи фонду є фінансування підтримки інформаційних систем та розвитку наукових телекомунікацій. Тим самим РГНФ включився у здійснення реформи робочих місць вчених-гуманіта-ріїв, у подолання інформаційної ізоляції російської гуманітарної науки, розвиток електронної форми публікації наукових результатів.

Дослідницькі гранти фондів дали можливість здійснити систематизацію, обробку, аналіз великих блоків архівних документів радянського періоду, що принципово важливі для об'єктивної оцінки новітньої історії Росії, але до недавнього часу залишалися закритими для дослідників.

Діяльність наших російських колег в напрямі пошуку нових організаційних форм забезпечення умов діяльності гуманітарних наук вимагає уважного ознайомлення, а якщо цей досвід виявиться корисним, то і запозичення. Російські вчені активно працюють також над виробленням нових теоретико-методологічних засад. У 1995 р. в Російській Федерації вийшов № 1 "Исторических записок", в якому вміщені статті провідних російських істориків, об'єднані прагненням знайти вихід з ситуації, в якій опинилася наука в кінці XX ст.

За словами професора М. Емара, радянська історична наука постійно вводила людей в оману, поступово вгрузаючи в трясовину власної непослідовності та спроб мімікрії під режим. Кризу науки М. Емар пов'язує з кількома проявами. По-перше, радянська історіографія орієнтувалася на прогрес як мету розвитку цивілізації, змушуючи себе вивчати сучасне через минуле. Тому вона виявилася безпорадною в розумінні таких явищ сьогодення, як націоналізм, расизм, нетерпимість у різноманітних проявах, тероризм. По-друге, цілком визріла необхідність внутрідисциплінар-них змін у самій науці. Це стосується в першу чергу оновлення її змісту та корінного перегляду методологічних засад. Внаслідок того, що звичні теоретичні побудови стосовно соціально-економічних систем не витримали випробування часом (соціалізм, система державного планування, соціальна модель американського зразка), і, навпаки, з'явилися нові життєздатні утворення, які теоретично не моделювалися (незалежні держави на пострадянському просторі, "Шангенський простір" і т. п.), історична наука втратила кілька стратегічних позицій, з яких пояснювалася суть і напрями цивілізаційного поступу. Істотно змінилися також погляди на історичне джерело, а також звичне розмежування між різними дисциплінами та застосовуваною ними методологією.

Член-кореспондент Російської Академії наук А. О. Чубар'ян вважає запорукою успіху синтез методів різних наукових дисциплін, нові орієнтації та підходи. Головна особливість XX ст., на його думку, полягає в дихотомії, наявності полярних процесів і тенденцій при зростанні єдності світу. До числа таких дихотомій він відносить зіткнення націоналізму й інтернаціоналізму, існування в суспільстві сил дроблення і консолідації', протистояння тоталітаризму і демократії, капіталізму і соціалізму.

Теоретичну розгубленість російської історичної науки констатував професор А. Я. Гуревич у статті "Історична наука і наукова міфотворчість (критичні замітки)". Показуючи негативний вплив деяких міфологем на методологію та кінцевий результат наукового пошуку, автор зупинився на проблемі підходів до вивчення культури. Культура, на його думку, традиційно розглядалася як історія шедеврів, досягнень художньої творчості, вищих проявів філософської думки і т. п. При такому підході культура різних часів і країн розглядалася істориками як хід думок окремого письменника, філософа, релігійного діяча. Історія культури, таким чином, відривалася від соціального життя і поставала як ряд, що складався з поетів, мислителів, художників, котрі височіли над "безмовною більшістю". А. Я. Гуревич пропонує звернути увагу на інший принцип вивчення — соціально-культурно-антропологічний, заснований на використанні дослідником колосального етнологічного матеріалу.

В Україні на сьогодні обговорення назрілих наукових проблем суспільствознавчого циклу має спонтанний характер і ще не набуло критичної маси, яка дає поштовх для якісного стрибка. Очевидно, дається взнаки застарілий синдром "молодшого брата", тавро меншовартості, провінціалізму, котрий закріплювався не лише організаційними заходами центру в радянські часи, але й навіюванням громадської та наукової думки. В чому це виявляється особливо відчутно?

Порівняно невеликий досвід національного державотворення переконливо довів, що технократичні підходи до вирішення проблем, що стоять перед Україною, є безплідними. Гуманітарне здичавіння породжує ланцюгову реакцію загальної деградації та соціальні антагонізми, що перетворюються на метастази. Одне з головних завдань сьогодні — повернути суспільство і державу обличчям до гуманітарних проблем, обгрунтувати і засвідчити їх пріоритети.

Гуманітарна сфера налічує близько 40 наукових дисциплін, серед яких історія має найбільший вік та науковий потенціал. Криза сучасної історичної науки збіглася в часі з кардинальними політичними й соціально-економічними змінами в Україні. Фінансова скрута не дозволяє сьогодні організувати цілеспрямоване забезпечення коштами багатьох цікавих і перспективних наукових тем. Що там говорити про масштабні акції', коли для більшості периферійних науковців становить важку проблему "вибити" відрядження до столиці, де знаходяться основні архівосховища й бібліотеки. Ось і "варяться у власному соку" досвідчені вчені й здібна молодь, зустрічаючись хіба що на регіональних конференціях, які з полігону перевірки авангардних ідей перетворюються у навколонаукову "тусовку". Та ще важче вітчизняним дослідникам вибратися до архівних установ Російської Федерації, адже це вимагає принаймні на порядок вищих витрат. Крім того, існує проблема доступності джерел: зосередивши у своїх руках значні масиви документів, відповідні російські органи монополізували їх використання і забезпечують пріоритетні інтереси науковців Росії.

У радянський період на сторінках наукової періодики час від часу виникали дискусії навколо вузлових проблем, в яких брали участь представники різних республік Радянського Союзу. Навіть пам'ятаючи про їх певну запрограмованість і підконтрольність відповідним органам, слід визнати їх цінність для постановки і пошуку рішень складних наукових напрямів. Єдине профільне видання істориків України давно вже не ставало ареною наукової полеміки, хоча його редакція в будь-який момент готова надати шпальти "Українського історичного журналу" для учасників такої дискусії. Ситуація, що склалася, тривожить, оскільки означає занепад культури наукової полеміки, якою вигідно вирізнялася дореволюційна історична вітчизняна наука. Це позначається також на всіх жанрах наукових публікацій.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 23

Бесплатная работа

Закрыть

Историческая информатика 6

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.