План

1. Поняття про географічні інформаційні системи (ГІС)

2. Природоохоронні проблеми України та сучасності.

3. Поняття антропогенних і урбанізованих ландшафтів

4. Схеми фізико-географічного районування України.

5. Ландшафтні особливості Волинського Полісся.

2. Природоохоронні проблеми України та сучасності.

Світова і національна природоохоронна практика свідчить, що головною гарантією збереження унікальних і типових природних ландшафтів, скорочення темпів втрати біорізноманіття є створення і підтримання науково обґрунтованої, репрезентативної та ефективно керованої системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду як базового елементу екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку як окремих регіонів, так і всієї країни.

У результаті реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища площа природно-заповідного фонду в Україні з 1994 року збільшилася майже у 2 рази, або на 1,3 млн. га. До його складу сьогодні входять більш як 7 тисяч територій і об’єктів загальною площею близько 2,8 млн. га, що становить 4,7% від території України.

У першому десятиріччі незалежності України заповідна справа мала прогресивний розвиток. Проте, за останні п’ять років намітились негативні тенденції в розвитку мережі природно-заповідного фонду і заповідної справи в цілому. Зокрема, знизились темпи зростання площі природно-заповідного фонду за рахунок створення нових територій та об’єктів. Має місце значне відставання розвитку системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду в Україні у порівнянні з країнами Європи, де показник заповідності (відношення площі земель природно-заповідного фонду до площі держави) становить у середньому близько 15%. В Україні до 2006 року планувалося довести його до 7%, однак ця мета не досягнута. У різних регіонах показник заповідності коливається від 1% до 15%, причому, у 12 областях України він становить всього 1-3%, у 10 областях має середні значення – 4-9%, і тільки у трьох областях (Закарпатській, Івано-Франківській і Хмельницькій) та містах Києві і Севастополі він перевищує 10%.

З 220 видів природних ландшафтів України біля 40% представлено в природно-заповідному фонді. Досі не заповідані північно-степові ландшафти правобережжя та центрального степу, частково південного правобережжя, степового Криму, відсутні морські заповідні території. Не забезпечено належною охороною значну кількість видів флори і фауни, в тому числі включених до Червоної книги України та міжнародних «червоних» переліків.

Лише три фізико-географічні провінції України (21%) з 14 представлені біосферними заповідниками, а з 57 фізико-географічних областей лише 32 (60%) забезпечені природними заповідниками і національними природними парками.

Відсутня чітко визначена стратегія розвитку заповідної справи, недосконалою залишається система управління на загальнодержавному і регіональному рівнях. У системі Мінприроди не створено належну вертикальну структуру управління, яка б забезпечувала управління і контроль за формуванням та утриманням природно-заповідного фонду в регіонах країни. В підпорядкуванні Мінприроди як спеціально уповноваженого органу державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, знаходиться лише три відсотки від загальної кількості територій та об’єктів загальнодержавного значення, які займають близько 40% їх площі.

Ускладнює стан справ відсутність єдиної системи оплати праці, соціальних гарантій та пільг, належних умов життя і праці працівників установ природно-заповідного фонду, перепідготовки професійних кадрів заповідної справи, кадрової політики і планової перепідготовки фахівців з охорони біорізноманіття. Це не дає змоги забезпечити виконання багатофункціональних завдань, які стоять перед заповідною справою в сучасних умовах.

Через низький рівень фінансового і матеріального-технічного забезпечення погіршується і так незадовільний стан функціонування установ природно-заповідного фонду, які фінансуються на рівні 35% від потреб. Не забезпечується належне фінансування природоохоронних заходів, наукових досліджень, еколого-освітньої, рекреаційної діяльності, практично не виділяються кошти на капітальні видатки. Відсутність транспорту, засобів зв’язку, обладнання, службових та лабораторних приміщень, рекреаційної інфраструктури, музеїв природи та інформаційних центрів роблять неможливою реалізацію завдань щодо збереження унікальних природних комплексів та об’єктів.

Відсутність необхідних державних інвестицій у розвиток національних природних парків, регіональних ландшафтних парків і біосферних заповідників стримує розвиток рекреаційної галузі, яка може стати основою для екологічно збалансованого розвитку регіонів та створення нових робочих місць. У той же час недосконалість існуючого законодавства не дає змоги залучати іноземні інвестиції.

Система державної охорони природно-заповідних територій України не відповідає сучасним вимогам та міжнародним стандартам. Низький професійно-кваліфікаційний рівень працівників служби державної охорони природно-заповідного фонду України, обмеженість їх прав та правова незахищеність, відсутність служб державної охорони у штучно створених об’єктах природно-заповідного фонду України не дозволяють повною мірою забезпечити охорону природнихкомплексів.

Недосконалість існуючої законодавчої бази щодо врегулювання питань охорони і забезпечення невиснажливого використання природних ресурсів у межах природно-заповідного фонду, відсутність ефективного контролю за дотриманням режимів, низький загальний рівень екологічної освіти та інформованості населення призводить до нецільового використання земель природно-заповідного фонду, вилучення їх для різноманітних господарських потреб, у тому числі під будівництво. Особливо гостро стоїть це питання в наш час у зв’язку із здійсненням земельної реформи. Крім того, значну кількість земельних ділянок, на яких розташовані території та об'єкти природно-заповідного фонду, не переведено до відповідної категорії земель, а їх межі не встановлено в натурі. Зростає загроза втрати зарезервованих для подальшого заповідання цінних природних комплексів.

Роль природно-заповідного фонду у збереженні біотичного та ландшафтного різноманіття в умовах ринкової економіки є фундаментальною та ключовою. Тому забезпечення подальшого розвитку заповідної справи є одним з найважливіших пріоритетних напрямів довгострокової політики держави і буде здійснюватися шляхом реалізації Загальнодержавної цільової екологічної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 15

Бесплатная работа

Закрыть

География 11

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.