ПЛАН

1. ПРЕДМЕТ ЕСТЕТИКИ

2. ЕСТЕТИКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

3. ЕСТЕТИКА ВІДРОДЖЕННЯ

ЛІТЕРАТУРА       

3. ЕСТЕТИКА ВІДРОДЖЕННЯ

Загальний період Відродження да­тується від останньої третини XIIIдо кінця XVI ст. В окремих країнах Відродження тривало до початку XVII ст.

Важливим періодом у розвитку європейської естетики була доба Відродження (від франц. Renaissance— відродження). Залежно від історичних умов конкретної країни ренесансні процеси виявляли­ся з певними відмінностями.

Найпослідовніше еволюція Відродження відбувалася в Італії, де чітко вирізняються конкретні етапи:

З епохи Відродження починається становлення сучасної науки, передусім розвиток природничого знання. Своєрідними джерелами наукового процесу епохи Відродження були, по-перше, антична культура, філософія, ідеї античних матеріалістів — натурфілософів, а по-друге, східна, зокрема арабська, філософія, наука, яка у XII—XVIII ст. зба­гатила Західну Європу знаннями у природничій сфері.

Естетика Відродження, як і філософія цього періоду, зумовлена розвитком товарного виробництва, торгівлі, розквітом міської культури на межі XIV—XV ст. Як уже зазначалося, епоха Відродження по­чинається в Італії, а пізніше охоплює більшість країн Європи. У цей період виникає професійне мистецтво, відбувається остаточний розрив мистецтва і ремесла, повністю визначається поняття «ремесло» — досконале знання справи, якою людина займається, ремесло — це шлях до професіоналізму. В умовах Відродження формується зв'я­зок «ремесло — професіоналізм — творчість», вияв якого досить чітко простежується у науковій діяльності та в художній творчості. Особливий інтерес у цьому аспекті викликають роботи ЛЕОНА БАТТІСТА АЛЬБЕРТІ (1404—1472) — науковця, теоретика мистецтва італійського Відродження, теоретичні розробки ЛЕОНАР­ДО ДА ВІНЧІ (1452—1519) — італійського митця, інженера, архітектора, філософа й теоретика мистецтва, природодослідника, який утілив у собі універсальний геній епохи Відродження, МІКЕЛАН-ДЖЕЛО БУОНАРРОТІ (1475—1564) — видатного італійського скульптора, живописця, поета, представника Високого і Пізнього Відродження, АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА (1471—1528) - німецького живописця, теоретика мистецтва, найвідомішого представ­ника німецького Відродження.

Досить згадати про наукові розробки в царині механіки, оптики, хімії, що пов'язані з ім'ям Леонардо да Вінчі; про винахід друкарсько­го верстата, компаса, про геліоцентричну концепцію Міколая Коперника, про географічні відкриття Христофора Колумба, Васко да Гами та Фернана Магеллана; про досвідний метод наукового пізнання Шренсіса Бекона; про морально-етичну безкомпромісність Джордано Бруно, щоб усвідомити велич Відродження, його особливе місце в історії людської цивілізації.

В естетиці Відродження наголошується на ролі людини як у реаль­ному житті, так і в мистецтві. Значно поширюється проблематика науки, відбувається активна взаємодія естетичного і мистецтвознавчого підходів до дійсності, мистецтва, звертає увагу зацікавлене ставлення, наприклад, Леонардо да Вінчі до проблеми кольору, перспективи, за­конів просторового зображення: «Предмет, що віддаляється від ока, втрачає у величині та барвах стільки, скільки він набуває на відстані».

Специфіка естетики Відродження полягає і в тому, що саме у цей час відбувається поступовий розподіл естетики й теорії мистецтва. Лише необхідність глибокого зв'язку між науковими знаннями і мис­тецькою практикою сприймалася представниками Відродження як шлях до істинного, об'єктивного відбиття дійсності мистецтвом. Таке розуміння зв'язку наукового знання та мистецтва найбільш чітко ви­словлене Леонардо да Вінчі: «Вивчай спочатку науку, а потім звер­нись до практики, народженої цією наукою».

Слід зазначити, що теоретики доби Відродження не обминали найскладніших проблем естетики, зокрема проблеми прекрасного, специфіки художньої творчості, естетичного ідеалу тощо. На їхню дум­ку, краса, прекрасне, ідеал є свідченням естетичної наповненості реального світу, природи, людини. Естетичне, за одним з теоретиків цієї доби Лоренцо Валла, стимулюється людськими чуттями, передусім зором, слухом. Орієнтація на чуттєві можливості людини, на красу її реального земного життя дала змогу добі Відродження поступово сформувати свій ідеал — яскрава, сильна, непересічна особистість, яка прагне доско­налості, щастя через саморозвиток, самовдосконалення, реалізацію твор­чих можливостей. Людина нової доби — натура активна, навіть титанічна за своїм інтелектуальним та емоційним потенціалом.

Важливе місце в історії ренесансної естетики посідають пробле­ми теорії мистецтва. Слід зауважити, що і Леонардо да Вінчі, і Альб­рехт Дюрер, і нідерландський мистецтвознавець Варель ван Мандер продовжують розвивати запропоновану Арістотелем тезу про мис­тецтво як наслідування природи («мімесис»). Так, Дюрер стверджує, що, чим точніше твір мистецтва відповідає природі, тим і [він] зда­ється прекраснішим: «Не фантазуй ніколи, що ти можеш зробити що-небудь краще, ніж та творча сила, яку бог надав створеній ним природі».

Думки, близькі до висловлювання Дюрера, можна зустріти в ро­ботах практично всіх теоретиків доби Відродження. Так само найпоши­ренішою точкою зору цього періоду є визнання живопису «найгідні-шим і найрозумнішим» видом мистецтва, а інші мистецтва — му­зика, архітектура — мають підкорятися вимогам живопису. Така висока оцінка живопису багато в чому зумовлювалася переконанням представників Відродження, що мистецтво повинно спиратися на принципи реалізму, а живопис найбільш виразно втілював уявлення про реалізм.

Оцінюючи естетику доби Відродження, слід вра­ховувати, що вона, як і всі інші гуманітарні науки, спиралася на принципи гуманізму (від лат. huma-nus— людський, людяний) — головну ідеологію епохи Відродження, світське вільнодумство тієї до­би. Започаткований у середині XIVст. прогресив­ними мислителями Італії, гуманізм швидко поширю­ється всією Європою й стає визначальною течією у тогочасному духовному житті. Він проголошує лю­дину найвищою цінністю, утверджує її здатність до пізнання і творчої діяльності. У широкому тлумачен­ні гуманізм — це прогресивний напрям у суспільній думці, ознаками якого є захист гідності людини, її свободи й права на всебічний, гармонійний розвиток.


ЛІТЕРАТУРА

1.Борев Ю.Б. Эстетика: В 2-х т. – Смоленск, 1997.

2.Борев Ю.Б. Эстетика. – М, 1988.

3.Быжлецов Г.П. Эстетика в системе философского знания. – Л., 1981.

4.Земнов А.А., Куликов Г.И. Методологические проблеми эстетики. – М., 1982.

5.Каган М.С. Лекции по марксистско-ленинской эстетике. Ч. І. – Л„ 1963.

6.Кривцун О.А. Эстетика. – М., 1998.

7.Аевчук А.Т. та ін. Естетика: Підручник / За заг. ред. Л.Т. Левчука. – К., 2000.

8.Эстетика: Учеб. пособие / Под ред. Л.Т. Левчук, Д.Ю. Кучерюка, В.И. Панченко и др. – К., 1991; Эстетика: Словарь. – М., 1989.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 18

Бесплатная работа

Закрыть

Этика и эстетика 3

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.