Необходимость национализации имущества в современных условиях
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І.НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ЕКОНОМІКИ
1.1.Історичні передумови виникнення націоналізації
1.2.Основні риси націоналізації
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ВПЛИВУ НАЦІОНАЛІЗАЦІЇ НА ЕКОНОМІКУ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ВОЛИНЬ-ЦЕМЕНТ»
2.1. Економіко – організаційна характеристика підприємства ПАТ «Волинь-цемент»
2.2 Структурно – динамічний аналіз майна підприємства
РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ НАЦІОНАЛІЗАЦІЇ
ВИСНОВИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Україна вступає в завершальну фазу один з центральних та системоутворюючих процесів нових соціально-економічних відносин – приватизація державної власності.
Разом з тим, оптимізація структури власності, зміна її конфігурації відповідно до конкретних соціально-економічних умов і національних пріоритетів носить перманентний характер.
Про це свідчить міжнародна практика не тільки західноєвропейських держав, але також і молодих демократій країн Східної Європи. В цьому зв'язку вкрай актуальною є розробка механізму націоналізації, який був би адекватний реаліям України.
Процес роздержавлення, що відбувається в Україні, носить системний характер. Його головна функція, направлена на формування фундаментальних основ ринкової економіки, полягає в створенні критичної маси об'єктів бізнесу, заснованих на приватній і колективній власності.
Ця задача, при всій неоднозначності і хворобливості сприйняття українським соціумом, в основному вирішена. Тому приватизація поступово перетворюється на механізм, що оптимізує структуру власності у кожний конкретний момент часу з урахуванням реально існуючих соціально-економічних і техніко-технологічних параметрів економіки, існуючих і перспективних національних інтересів і пріоритетів.
А це, в свою чергу, дає змогу припускати, що поряд зі звичною приватизацією мають функціонувати два контрастних їй по суті та взаємодоповнюючих один одного процеси: націоналізація і реприватизація.
Їх механізми застосовуються у всіх існуючих ринкових економічних системах і мають знайти своє місце у системі регулювання структури власності в Україні.
Важливо підкреслити, що реприватизацію і націоналізацію слід розглядати не як спосіб тотального одержавлення, переділу власності та її експропріації, а як засіб природних і результативних, з погляду інтересів національної економіки, змін в структурі власності. Такі трансформаційні зміни власності особливо актуальні для молодої української економіки, що знаходиться в самому початку формування свого нового економічного базису.
Основною метою наукової роботи є вироблення теоретичних позицій і практичних рекомендацій, направлених на опис механізму націоналізації в Україні. Відповідно до мети були поставлені завдання:
- дослідження процесу націоналізації;
- опис процесу націоналізації як об’єктивний та закономірний процес;
- обгрунтування процесу націоналізації як необхідної передумови структурної передумови економіки;
- опис впливу націоналізації на промисловість;
- дослідження позитивних та негативних сторін націоналізації майна в сучасних умовах.
Об’єктом дослідження є націоналізація майна в сучасних умовах.
Предметом - обгрунтована необхідність націоналізації на сучасному етапі
РОЗДІЛ І. НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ЕКОНОМІКИ
1.1. Історичні передумови виникнення націоналізації
Націоналізація є певним виключенням з принципу недоторканності приватної власності, випадок примусового вилучення майна у приватного власника[5,с.57].
Націоналізацію слід розглядати не як спосіб тотального одержавлення, переділу власності та її експропріації, а як засіб природних і результативних з погляду інтересів національної економіки, змін в структурі власності. На практиці ідея націоналізації поступово зводилася до конфіскації, що негативно відобразилося на діяльності промислових підприємств, оскільки порушувалися господарські зв'язки, ускладнювалося налагодження контролю в масштабі країни.
Незважаючи на це, з початку 1918 р. націоналізація промисловості на місцях набувала характеру масового, стихійного і такого, що все більш зростає, конфіскаційного досвіду призводив до того, що іноді усуспільнювали підприємства, управляти якими працівники фактично не були готові, а також малі підприємства, котрі ставали тягарем для держави[6,с.72].
Поширилася практика незаконної конфіскації за рішенням фабрично-заводського комітету з наступним її затвердженням державними органами. На цьому тлі відбувалося погіршення економічного становища країни, ускладнювалася ситуація з хлібом. Щоб зупинити цей неконтрольований занепад і руйнацію економічних зв'язків[5,с.87].
Рада народних комісарів (РНК) змушена була здійснити централізацію господарського життя в загальнонаціональному масштабі. Саме це і визначило характер націоналізації другого етапу (травень — червень 1918 р.). У розпорядження держави переходили галузі виробництва, насамперед ті, в яких позиції великого фінансового капіталу були найміцніші: цукрова промисловість (націоналізовано в травні), нафтова, металургійна і машинобудівна.
Держава до 1 липня стала власником 513 великих промислових підприємств.Націоналізацію та розподіл землі здійснювали на основі Закону про соціалізацію землі, затвердженого ВЦВК 27 січня (9 лютого) 1918 р., який визначав порядок розподілу і споживчо-трудову норму наділу. У 1917—1919 рр. розподіл здійснили в 22 губерніях[7,с.45].
Землю отримали понад 6 млн селян, яких звільнили від плати за оренду землі та боргів Селянському банкові. Докорінна зміна відбулася в соціальній структурі села: частка заможних селян зменшилася а 15 до 5 %, середняків — різко збільшилася (з 20 до 60 %), а чисельність бідняків зменшилася з 65 до 35 %. Деякі зразкові господарства не поділяли, а реорганізовували у дослідні показові форми радянського господарства — радгоспи.
Отже, конфіскаційний досвід призводив до того, що іноді усуспільнюнення підприємств, управляти якими працівники фактично не були готові, кількість малих підприємств, які ставали тягарем для держави зростала, націоналізаційні процеси в минулому мали і негативні наслідки для економіки[5,с.123].
Націоналізацію проводять, коли виникає потреба сконцентрувати ресурси для вирішення в короткі строки завдань по забезпеченню національної безпеки (наприклад, організація виробництва зброї під час війни).
Націоналізація іноземного капіталу в країнах, що розвиваються, має на меті забезпечення економічної незалежності країни, умов для проведення індустріалізації, відбудови економіки (націоналізація у Франції для забезпечення реалізації плану відбудови 1947-1952рр.)[7,с.245].
Націоналізація може виявитись необхідною для забезпечення екологічної безпеки країни, захисту споживачів від зловживань монополій.