План

1. Організація та пристосування до середовища існування у Війконосних 

2. Загальна характеристика родини Leucocytozoon 

3. Життєвий цикл Protozoa: життєві цикли в природних умовах

1. Організація та пристосування до середовища існування у Війконосних

Тип Війконосні (Ciliophora) налічує близько 6 тис видів. Це найбільш складно побудовані найпростіші. Органоїди їх руху — війки, тобто тонкі ниткоподібні вирости цитоплазми. Війки значно коротші, ніж джгутики, кількість їх велика, вони вкривають усе тіло тварини. Війки зберігаються все життя або є лише на ранніх стадіях розвитку. У кожної особини Є два ядра: велике (макронуклеус) і мале (мікронуклеус). Більшість інфузорій — мешканці морських і прісних водойм; деякі види живуть у вологому ґрунті або піску. Ряд видів — паразити тварин і людини.

Представники типу мешкають переважно у водному се­редовищі, серед них є також симбіотичні та паразитичні форми. Відомо близько 7,5 тис. видів інфузорій. Це орга­нізми порівняно великих розмірів (50—300 мкм); окремі види (1—3 мм) вкриті війками протягом усього життя або лише на певних фазах життєвого циклу. Для них харак­терний ядерний дуалізм — одне вегетативне ядро великих розмірів (макронуклеус) і одне або кілька генеративних ядер (мікронуклеус). Інфузорії розмножуються поділом або брунькуванням, а також мають особливий тип стате­вого процесу — кон'югацію.

Ектоплазма (кортекс) інфузорій має дуже складну бу­дову, яку вивчено за допомогою електронно-мікроскопіч­них методів. У кортексі містяться різноманітні структури, що забезпечують сталість форми тіла. Зовнішня частина кортексу — пелікула — утворена плазматичною мембраною (плазмалемою) та розташованими під нею сплющеними мішечками, які мозаїчно з’єднані між собою. У деяких ви­дів всередині мішечків локалізовані додаткові, опорні структури — білкові або просякнуті вуглекислим кальцієм полісахаридні пластинки. Під пелікулою розташовані ба­зальні тільця (кінетосоми) всіх війок, а також, зв'язані з ними утвори.

У більшості інфузорій це три постійні ком­поненти, які відходять від кінетосоми:

1) розташований під пелікулою поперечносмугастий філамент, що спрямо­ваний до переднього кінця клітини;

2) група мікротрубочок, спрямованих уздовж тіла до його заднього кінця;

3) група мікротрубочок, розташована поперек тіла. Су­купність цих трубочок утворює єдиний цитоскелет, що міс­титься під пелікулою. Цитоскелет — ектоплазматична фіб­рилярна система є лише в інфузорій.

У пелікулі перпендикулярно до її поверхні містяться екструсоми — пухирцевидні утвори, всередині яких міститься особливий білок. Вони вистрілюються клітиною під час подразнення, багаторазово подовжуючись внаслідок розтягування білкових молекул. У більшості війчастих во­ни мають вигляд видовжених тілець, добре помітних під світловим мікроскопом і називаються трихоцистами. Вики­даються трихоцисти назовні під час будь-якого сильного механічного чи хімічного подразнення, висихання тощо, їх функцію остаточно не з'ясовано. Припускається, що вони містять отруйні речовини, які вбивають ворогів або вико­нують функції осморегуляції, прикріплення тощо.

Класичний об'єкт лабораторних досліджень — інфузо­рія туфелька (Parameciumcaudatum) — має 5—8 тис. трихоцист. У хижих інфузорій є інші екструсоми — токсоцисти. Вони мають вигляд капсули з оболонкою з трубочок, у порожнині якої міститься внутрішня трубка. Під час по­лювання ця трубка вивертається назовні, як палець рука­вички, або телескопічне висувається з капсули, пронизує тіло здобичі (інші найпростіші, коловертки тощо) та впорс­кує в неї отруту, паралізуючи, чи вбиваючи.

Війки інфузорій — органели руху — за тонкою будовою не відрізняються від джгутиків. У найпростіших інфузорій вони рівномірно вкривають усю поверхню тіла, проте час­то концентруються на певних ділянках або спеціалізуються, утворюючи циррі, мембрани або мембранели. Циррі — це пучечки або китиці з війок, завдяки яким найпростіше може «бігати» по субстрату чи «стрибати» в товщі води.

Мембрани — це ряди війок, з'єднані між собою. У мембранелах війки розташовані в ряд, однак не сполучені од­на з одною. Мембрани та мембранели забезпечують рух води до ротового отвору. Сукупність усіх війок та їх по­хідних називається ціліатурою.

Війки рухаються узгоджено. Веслоподібний рух війок складається з двох фаз — робочий удар і зворотний рух. Під час робочого удару війка згинається лише біля ос­нови, залишаючись прямою й женучи рідину в напрямку свого руху. Під час зворотного руху вона повністю згина­ється, стає м'якою й проходить поблизу поверхні тіла, май­же не захоплюючи воду — так здійснюється поступальний рух. Війки розташовані рядами, що називаються кінетами. В кожній кінеті сусідні війки перебувають у одній фазі биття, однак порівняно з сусідньою кінетою їх рух завж­ди трохи зсунутий за фазою, що називається метахронією. Наприклад, у туфельки ряди війок, що перебувають у од­ній фазі руху, розташовані навскоси щодо поздовжньої осі тіла — під мікроскопом видно, що по поверхні клітини ззаду наперед неначе пробігають хвилі. Причина такого узгодження полягає не в структурі цитоплазми, а в гідро­динамічних властивостях самих війок, тобто течія води, створювана однією війкою, синхронізує фази руху сусідніх.

Більшість інфузорій, крім деяких ендопаразитичних форм (ряд Astomatida), має клітинний рот — цитостом, Найпростішою формою ротового апарата є термінальний рот, що міститься на передньому кінці тіла й оточений звичайною соматичною ціліатурою (Ноіоріїгуа, Ргогосіоп). Рот більшості інфузорій розміщений на бічній частині ті­ла й заглиблений у вп’ячування, або перистом (вестибулюм), на дні якого відкривається клітинний рот. У деяких видів перистом веде до вузького каналу — глотки, або цитофаринксу, що закінчується в ендоплазмі.

Ціліатура навколо ротового апа­рата теж диференціюється, війки зли­ваються у мембранели, що призначені для спрямовування їжі до рота. У най­простіших інфузорій —це три пара­лельно розташовані мембранели з одного боку рота й одна ундулююча мембрана — з іншого. Мембранели створюють течію води, з якою частки їжі над­ходять до ундулюючої мембрани, яка спрямовує їх до рота. Цей комплекс органел називається тетрахіменіумом (від назви інфузорії Tetrahymena, що має такий апарат у найбільш типовому вигляді). Навколоротову ціліатуру ма­ють також інфузорія туфелька (Parameciumcaudatum) і, в дещо видозміненому вигляді — сидяча сувійка (Vorticellamarginata).

Навколоротовий апарат складнішої будови — це спі­рально закручена праворуч зона навколоротових мембранел, шо інтенсивно заганяють їжу до рота. Таку ротову ціліатуру мають інфузорії, які часто трапляються в пріс­них водоймах: Stentor, Spirostomum, Stylonichiaтощо. Інфузорії з описаною иавколоротовою ціліатурою живлять­ся, підганяючи за її допомогою дрібні часточки їжі до ро­та й заковтуючи їх. Форми, що не мають навколоротової ціліатури, є переважно хижаками. Вони живляться інши­ми найпростішими, заковтуючи їх (Didinium). Деякі за­ковтують тонкі нитчасті водорості (Pseudomicrothoraxdu- bius, Nassula). У цих інфузорій є складне пристосування до заковтування їжі — паличковий апарат. Він складаєть­ся з сотень мікротрубочок, зібраних у правильні пучки й пластинки, які утворюють трубку, що міститься в цитоплазмі навколо рота та виконує опорну функцію під час заковтування цілої здобичі.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 12

Бесплатная работа

Закрыть

Протозоология 2

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.