План

1. Загальна характеристика одноклітинних

2. Загальна характеристика ряду кокцидій та родини Eimeriidae

3. Життєвий цикл Opalina ranarum

Використана література

1. Загальна характеристика одноклітинних

Одноклітинні, або Найпростіші (Protozoa) (лат. protor – раніше; гр. zoon – тварина) це здебільшого одноклітинні організми, хоча серед них є й види, які утворюють колонії із кількох і багатьох клітин. Часто їх називають одноклітинними тому, що кожна клітина, яка входить до складу колонії є по суті окремим цілісним організмом і виконує всі властиві йому функції. У багатоклітинних ж організмах, різні клітини пов’язані між собою й виконують специфічні функції.

Більшість найпростіших живуть у водному середовищі: океанах, морях, озерах, річках, калюжах, плівках води, що огортають часточки ґрунту в тундрі і в тропічних лісах, піщинки в пустелях тощо. Багато їх видів веде паразитичний спосіб життя і теж пов’язані з рідинним середовищем – кров’ю, лімфою, або цитоплазмою клітин господаря. Тому вирішальне значення для їх поширенні у біосфері має волога.

Розміри найпростіших переважно мікроскопічні (від 2-5 до 50-250 мкм). Проте деякі інфузорії мають розміри 1,5-3 мм, а форамініфери – до 10 см, колонії радіолярій – до 25 см.

За останніми розрізненими даними у світовій фауні налічують 40-70 тис. видів найпростіших, у фауні України - близько 1500.

Найпростіші були відкриті в 1675 p. нідерландським вченим Антоні ван Левенгуком (1632-1723). Пізніше значних здобутків при їх вивченні досягли М. М. Тереховський (1740-1796), Л. С. Ценковський (1822-1887), В. Т. Шев’яков (1859-1930), В. О. Догель (1882-1955) та ін. Наука, предметом якої є дослідження найпростіших називаютьпротозоологією (лат. protor; гр. zoon, logos).

Будова і життєві функції найпростіших.

Внутрішній вміст клітин найпростіших (протопласт) обмежований тоненькою мембраною, або плазмалемою. Зверху вона покрита шаром глікокаліксу (гр. glykys – солодкий; лат. callum - товста шкіра) в якому містяться спеціальні рецепторні молекули з допомогою яких вони можуть вибірково поглинати з навколишнього середовища різні речовини. У багатьох найпростіших мембрана потовщується за рахунок додаткових структур, утворюючи щільну плівку - пелікулу або справжню оболонку - кутикулу. Вони відіграють роль зовнішнього цитоскелету, надають їм певної форми і захищають від механічних пошкоджень.

Внутрішній живий вміст клітин складається з таких основних структурних компонентів: цитоплазми, одного, двох, або кількох ядер, органел (органоїдів). У цитоплазмі розрізняють два шари: більш густий і тонкий зовнішній - ектоплазму та рідкий внутрішній - ендоплазму. До складу цитоплазми входять органічні сполуки (білки, жири, вуглеводи, ліпіди), ферменти, вода й неорганічні речовини. В ній локалізуються загальноклітинні органоїди: мітохондрії, ендоплазматична сітка, рибосоми, апарат Гольджі включення та ін. Крім того, у найпростіших є органоїди руху (псевдоніжки, джгутики, війки), травлення (травні вакуолі; в інфузорій - клітинний рот, клітинна глотка, клітинний анальний отвір), виділення та осморегуляції (пульсуючі вакуолі) тощо.

Ядро найпростіших вкрите ядерною оболонкою і наповнене ядерним соком. В інфузорій є двоє ядер (ядерний дуалізм): велике, або макронуклеус (гр. makros – великий і лат.nucleus – ядро) і мале - мікронуклеус (гр. mikros – малий і лат. nucleus). З макронуклеусом (соматичним ядром) пов’язані майже всі вегетативні функції організму. Воно містить значну кількість ДНК - у десятки, а іноді в тисячі разів більшу, ніж мале і буває поліплоїдним. У ньому відбувається синтез усіх видів РНК, які переходять у цитоплазму і беруть участь у синтезі білка. Мікронуклеус (генеративне ядро) має диплоїдний набір хромосом і несе спадкову інформацію, ділиться шляхом мітозу. Ядро (ядра) контролюють обмін речовин в клітинах та розмноження найпростіших.

Важливими складовими клітин найпростіших є мікрофіламенти, що викликають скорочення тіла аби окремих його частин, a також беруть участь у поділі, та мікротрубочки,які виконують роль цитоскелета, фіксують певне положення в клітині різних органел. Взаємодіючи з між собою мікрофіламенти та мікротрубочки забезпечують рух одноклітинних.

Клітина найпростіших виконує всі функції, властиві багатоклітинному живому організму: живлення, виділення, росту, розвитку, розмноження, руху тощо.

Переміщення найпростіших у середовищі відбувається по-різному. Так, амеби рухаються за допомогою тимчасових випинів цитоплазми - псевдоніжок (псевдоподій) із швидкістю 1 см/год. Значно швидше рухаються види, які мають джгутики та війки. Джгутики довші від війок, їх буває від одного до кількох сотень, війок – до 15 тис. Евглена зелена за допомогою джгутика рухається зі швидкістю 14 мм/хв., інфузорія туфелька, органоїдами руху якої є війки – 15 см / хв.

Найпростіші відповідають на подразнення ( світло, їжу, вміст солей і т. п.). Частіше вони сприймаються всім організмом. У джгутикових на передньому кінці тіла знаходиться світлочутливе,,вічко” – стигма (гр. stigma – пляма). У деяких інфузорій виявлені органоїди рівноваги – статоцисти (гр. statos – стоячий), які мають вигляд міхурців із кришталиками всередині.

Рухові реакції, якими найпростіші відповідають на подразнення називають таксисами. Залежно від характеру подразника розрізняють: хемо- (реакції на хімічні подразнення), фото- (світлові), термо- (температурні), гальванотаксиси (електричні) тощо; руху відносно подразника - позитивними (рух до подразника) і негативними (від нього).

Способи живлення одноклітинних різноманітні. Наприклад, джгутикові, що мають хлорофілові зерна, на світлі ведуть фототрофний спосіб живлення, у темряві –гетеротрофний ( шляхом піноцитозу). Таким чином, ці джгутикові мають змішане, або міксотрофне, живлення, займаючи проміжне положення між рослинами і тваринами. Проте більшість найпростіших – гетеротрофи і живляться шляхом фагоцитозу – захоплення їжі за допомогою несправжніх ніжок чи клітинного рота (цитостома) тапіноцитозу – поглинання рідини через тонкі канали клітинної мембрани. Перетравлення їжі відбувається в травних вакуолях, звідки поживні речовини надходять у всі частини клітини. Самі ж вакуолі після закінчення процесів травлення зникають. За характером живлення серед найпростіших є різні групи тварин (див. екологічну класифікацію організмів), за способом добування їжі серед них є хижаки та паразити. Виділення продуктів дисиміляції відбувається найчастіше через скоротливі, або пульсуючі, вакуолі. За їх допомогою підтримується також постійний осмотичний тиск усередині клітини. Така осморегуляція особливо необхідна прісноводним найпростішим, у цитоплазмі яких міститься більше солей, ніж у навколишньому середовищі. За цих умов через покриви всередину клітини безперервно надходить вода, надлишки якої виділяються пульсуючими вакуолями. Морські та паразитичні форми пульсуючих вакуоль здебільшого не мають, оскільки концентрація солей у навколишньому середовищі не менша, ніж всередині організму. Здатність найпростіших до осморегуляції забезпечує їх пристосування до життя у водоймах із різним вмістом солей. За несприятливих умов навколишнього середовища (у паразитичних перед виходом із організму хазяїна) у найпростіших спостерігається інцистуванля. При цьому клітина вкривається щільною захисною оболонкою, і організм переходить у стан спокою. Цисти здатні витримувати відсутність води, хімічні впливи, високі температури (до 50°-60°С), охолодження (до -273°С). За сприятливих умов оболонка цисти руйнується, і організм, звільнившись від неї, починає активну життєдіяльність.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 15

Бесплатная работа

Закрыть

Протозоология 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22 и (050) 297–73–76
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.